Обговорення:Друкарство

Рядок з абзацу

Стаття «Друкарство» входить до спільного для всіх мовних розділів Вікіпедії списку необхідних статей. Її покращення й доведення до статусу вибраної є важливим напрямком роботи проєкту.

Рік	2010	2011	2012
Переглядів	7995	13385	17911

Процес друкування полягає у нанесенні фарби на друкарську форму, а, аідтак, безпосередньо або через поверхню проміжного циліндра, в передачі фарбованого зображення на папір. Передача фарби відбувається під дією тиску. з метою забезпечння величини тисків в заданих інтервалах, контакт виконавчих органів друкарського апарату відбувається через пружно-еластичну прокладку, яку називають декель. Декелі бувають різної товщини (0.8 -- 5.0 мм) і кладаються із різнх матеріалів. До їх складу можуть входити спеціальні види паперу і картону, коркове полотно, спеціальні синтезовані композиції.

Друкарські машини за способом друку бувають високого, плоского, глибокого і спеціального друку. Для перших трьох способів визначальним є характер друку форми: при високому друку - друкувальні елементи, на які наноситься форба, знаходяться вище за прогалинні, при плоскому друці вони знаходяться в одній площині, а фарба покриває друкувальні елементи завдяки їх омофільним властивостям; при гибокому друку форма містить на поверхні мініатюрні, по-різному заглиблені, комірки, які заповнюютсья рідкою фарбою, лишок якої знімається з поверхні форми спеціальним ножем, т. зв. рекелем. За геометрією, друкарські форми бувають плоскими і у вигляді циліндрів. Сам контакт при передачі зображення може відбуватись між двома циліндрами і плитою та між двома плитами. В перших двох випадках зображення передаєтсья поступово, в тертьому - одночасно. Відповідно, за цією ознакою друкарських апаратів машини називаються ротаційними, плоскодрукарськими і тигельними. Друкування можевідбуватись на папері, що подається до друкарського апарату у вигляді аркушів. --Albedo ^@ 11:37, 2 лютого 2006 (UTC)

Рядок з абзацу

Зауваження Володимира Вітенка до статті "Друкарство в Україні" Тепер достовiрно вiдомо, що в роки дiяльности львiвського друкаря Дропана вже iснувала друкарня при монастирi св. Архангела Михаїла в с. Грушевi Тячiвського району Закарпаття. Цей факт переконливо довiв Олександр Орос у своєму науковому дослiдженнi “Започаткування слов’янського книгодрукування при Грушiвському монастирi” (Ужгород, 1995 р.). Бiльше того, використовуючи iсторичнi джерела, пан Орос показав, що книги в Грушiвському монастирi друкувались тодiшньою захiдноукраїнською мовою.

Рядок з абзацу

На 55-57 рокiв (у 1517-1519) ранiше Федорова полоцький мiщанин Франциск Скорина в Празi надрукував Бiблiю i Псалтир, а 1525 року у Вiльно — Апостол. Причому, Скорина не обмежувався самим передруком церковних книг старослов’янською мовою, а наближував її до народної захiдноукраїнської мови. У передмові до виданого ним 1517 р. Псалтиря він це пояснює тим, щоб “мої браття Русь, простий народ, коли читатиме, міг би краще зрозуміти”. Абсурдне речення "Псалтир" Франциска Скорини... та інші книги проникали в Україну і Росію..." Не могли вони ПРОНИКАТИ в країни, яких тоді не не існувало. Була Московська держава або царство. Щодо України, то Скорина проживав у спільній для теперішніх українців, білорусів, литовців державі - Литовське князівство, в якій панувала давньоукраїнська (руська) мова, руська церква,руське право (слово "руський" синонім слова "український", тому не плутати зі словом "русскій").

Рядок з абзацу

Окреме зауваження до того, як Іван Федоров "друкарство відновив" у Львові. Диякон Федоров змушений був тiкати з темної Москви до цивiлiзованої України. Нашi освiченi предки не забороняли йому друкувати книги московською мовою. Але ніяк не вкладається в голові, що ми прославляємо друкаря, який вороже ставився до нашого давньоукраїнського слова! Починаючи зi славетного Пересопницького Євангелiя (1556-1561 рр.), Святе Письмо все бiльше поширювалося серед православних України, Литви, Бiлорусi, Молдови давньоукраїнською живою (народною) мовою. Але московит Iван Федоров активно виступив проти вживання української народної мови i запровадив друкування церковних книг московською вимовою. Дуже характерний російський вияв вдячності за гостинність! На жаль, його пiдтримала частина української шляхти, що значно затримало розвиток нашої лiтературної мови. Федоров i його послiдовники цiлком свiдомо не видрукували жодного рукопису українською! Як це схоже на сучасний стан книгодрукування в Українi! Можливо, ми не пишаємось львiвським друкарем Степаном Дропаном тому, що до нас не дiйшли його книги? Але ж ЗАСВIДЧЕНА IСТОРИЧНИМИ ДОКУМЕНТАМИ ДАТА — 1460 рiк — НАДАЄ НАМ ПРАВО ВІД НЕЇ ВЕСТИ ВIДЛIК ПОЧАТКУ УКРАЇНСЬКОГО КНИГОДРУКУВАННЯ. Так само, як ми починаємо вiдлiки рiзних ювiлеїв iз перших лiтописних згадок. Але ж нi! Нам чомусь продовжують нав’язувати чужi мiфи, чужих героїв, чужi дати... Ми не пишаємось нiмцем Фiолем Швайпольтом, хоча вiн ризикував життям, друкуючи православнi книги пiд носом у католицьких iнквiзиторiв, мабуть, тому, що вiн iноземець. Та забуваємо, що в тi часи Московська держава для України була бiльш далеким зарубiжжям, нiж Нiмеччина, Чехiя, Польща. А Федоров був таким же IНОЗЕМЦЕМ, як i Швайпольт. Зовсiм незрозумiло тодi, ЧОМУ iноземця Федорова ми ставимо вище друкаря Скорини? Який не тiльки друкував книги на пiвстолiття ранiше московита, та й ще близькою нам мовою, але й жив у єдиній на той час для українців, білорусів і литовців Литовсько-Українськiй державi.

Рядок з абзацу

Володимир Вітенко

Рядок з абзацу

PS. Надруковано в ужгородській газеті “Карпатський голос” у 1999році (січень), №№2,3. Крім цього, стаття опублікована в газеті “Молодь України” 22.02.01., №22 (Та ж Дропан, а не Федоров).