Обговорення:Corpus iuris civilis
Рецепцією в праві називають запозичення однією державою більш розвиненого права іншої держави. Рецепція римського права — це запозичення римського права рядом західноєвропейських країн, починаючи з ХII століття, особливо в ХV—XVI ст.; засвоєння римського права як чинного в Західній Європі в Середньовіччі та за Нових часів. Деякі фахівці вважають, що оскільки йдеться про право вже неіснуючої країни, то слід говорити не про запозичення норм римського права, а про його відродження — сприйняття духу, основних принципів і положень римського права в сучасних умовах. Історично рецепція римського права здійснювалася в різноманітних формах: створення спеціальних законодавчих збірників, заснованих на текстах римського права; вивчення та створення шкіл нового тлумачення текстів кодифікованих актів римського права (Зводу Юстиніана) — шкіл глосаторів та постглосаторів; філософське пізнання римського права; логічне, а також філологічне та історичне тлумачення його норм та ін. Відродження римського приватного права в Західній Європі було започатковане в університетах вченими-юристами й не мало на меті безпосереднє сприйняття на практиці його норм. Була відновлена концепція, згідно з якою право є основою суспільного порядку та яка виявляє цінність права, його незамінну роль у державі. Особливого успіху в цьому досягли відомі французькі романісти Куяцій та Донелл (XVI тс.), які започаткували систематичні твори з римського права й дали чудове тлумачення багатьох його текстів. Продовжуючи їхні ідеї, Жан Дома у XVІІ ст. розробив на основі римського права систему французького права; а праці Робера Жозефа Потьє (XVІІІ ст.) були покладені в основу Кодексу Наполеона (Французького цивільного кодексу 1804 р.). У Німеччині також послідовно затвердилося орієнтоване на практичні потреби життя трактування кодифікованих актів римського права (Дігестів Юстиніана). Основний розвиток цивільного права, який у подальшому втілився в Німецькому цивільному уложенні (кодексі) 1900 р., визначила школа пандектів. Цивільні та торгові кодекси континентальної системи, як вважається, поклали кінець рецепції римського приватного права та стали виразом остаточного засвоєння основ римського права сучасністю. Нині римське право (у т.ч. й осучаснене) безпосередньо не застосовується в жодній країні. Однак значення його настільки важливе, що воно зберігає свій авторитет не тільки як історична пам’ятка, що підлягає вивченню. Римське походження має більшість основних цивілістичних термінів і категорій; аналогічно регламентуються деякі правові інститути; отже, застосовуються певні види та форми його рецепції. До форм рецепції римського приватного права в широкому її розумінні належать: вивчення римського права у ВНЗах як юридичної дисципліни з метою формування світогляду майбутніх фахівців; вивчення римського права як досягнення світової культури; вивчення, аналіз і тлумачення джерел римського приватного права; безпосереднє сприйняття норм і положень римського приватного права; використання норм римського приватного права (його джерел) як взірця при створенні нормативно-правових актів (особливо кодифікованих); використання римсько-правової методики утворення нормативно-правових актів або практики їх застосування; сприйняття та використання основних засад, принципів, ідей і категорій римського приватного права. На практиці рецепція римського права здійснюється не в одній, окремо визначеній формі, а в їхній сукупності й взаємодії. Види рецепції римського приватного права: Пряма (безпосередня) рецепція — безпосереднє сприйняття ідей, правових пам’яток римського приватного права певною цивілізацією (застосовувалася дуже рідко; зокрема, пряму рецепцію застосувала лише Візантія). Опосередкована (похідна) рецепція — запозичення окремих ідей, принципів, положень із правової системи певної країни, яка вже запозичила їх з римського приватного права, тобто застосувала рецепцію раніше. Так, деякі країни запозичили положення Кодексу Наполеона (Французького цивільного кодексу) або Германського цивільного уложення (Німецького цивільного кодексу). Латентна (прихована) рецепція — запозичення принципів римського приватного права в процесі правотворчості, при офіційному проголошенні відмови від застарілого права (прикладом є кодифікація цивільного законодавства колишнього СРСР). У будь-якому разі рецепція римського приватного права не означає нав’язування певного римського правового рішення; йдеться про розуміння права, його сутності через призму його норм, принципів методів і принципів правозастосовчої діяльності римських юристів.