Обертова бомба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Vickers Type 464

кодова назва: Upkeep store
народна: Руйнівник дамб (англ. Dumbuster)

Duxford UK Feb2005 bouncingbomb.JPG
Макет бомби у військовому музеї в Даксфорді
Тип: глибинна бомба
Походження: Велика Британія Велика Британія
Історія служби
Термін використання 16/17 травня 1943
(Операція Chastise)[1]
Використання у No. 617 Squadron RAF
Війни Друга світова війна
Історія виробництва:
Конструктор Барнс Волліс
Розроблено квітень 1942
Виробник Vickers-Armstrongs
Виготовлено лютий 1943
Кількість 19
Характеристики
Маса 4195
Довжина 152 см
Ширина 142 см
Дульна швидкість 386—402 км/год
Прицільна дальність 365—457 м
Вибухова речовина торпекс
Маса вибухової речовини 2990 кг
Механізм детонації гідростатичний запал (глибина 10 м)

Обертова бомба, також стрибуча бомба (англ. Bouncing bomb) — спеціальна глибинна авіабомба, розроблена британським інженером Барнсом Воллісом для руйнування гребель в Рурському регіоні Німеччини. Характерною рисою бомби є здатність здійснювати, перед кінцевим зануренням, декілька стрибків по водній поверхні. Це, разом з попередньою розкруткою, дозволяє бомбі впритул наблизитись до греблі, захищенної сталевими тенетами, з напірного боку. Потім, занурившись на відповідну глибину вибухнути, створюючи ефект землетрусу тим самим збільшуючи ефект від детонації. Відомо що в легкостисливому середовищі, такому як повітря, ефект від вибуху швидко зникає з відстанню.

Історія створення[ред.ред. код]

У вересні 1939, після розділу Польщі, в Європі почалась Друга світова війна. Англійський інженер Барнс Волліс бачив можливість якнайшвидшого закінчення війни у знищенні промислового потенціалу супротивника шляхом стратегічних бомбардувань. Особливо важливою ціллю Волліс вважав водосховища в Рурському регіоні, вони постачали електроенергію та воду для важкої та металургичної промисловості регіону. Свої погляди він виклав в листі до міністерства оборони: A Note on a Method of Attacking the Axis Powers. Для атаки гребель він пропонував використовувати сейсмічні бомби — надважкі бомби здатні створити ефект локального землетрусу. Однак технічних засобів для доставки таких бомб в той час не існувало і проект був відхилений. Торпеди для атаки не підходили — в водосховищах стояли протиторпедні тенета. Подальші роздуми привели Волліса до ідеї використання для атаки гребель обертової бомби.

Доставка і використання бомби[ред.ред. код]

Одна з дамб після операції Chastise.
Атака греблі за допомогою обертової бомби.

Для доставки бомби використовувались переобладнані Avro Lancaster зі спеціально тренованими екіпажами. Переобладнання вимагалось через великі розміри бомби і особливості її використання. При цьому льотні властивості літака значно змінювались через істотне погіршення аеродинамічної якості. Доробка стандартного бомбардувальника крім іншого включала такі пристрої:

  • Кронштейни під брюхом, що дозволяли підвітсити бомбу, яка мала форму великого гладкого циліндра, віссю поперек напрямку польоту.
  • Пристрій розкрутки бомби[2]
  • Два прожектори, один з яких був встановлений на носі літака і дивився вертикально донизу, другий на його хвості під кутом до вертикалі. Промені прожекторів перетинались на відстані 18,5 м. Пілот мав вести літак так, щоб плями від прожекторів на поверхні води зливалися, це була необхідна для скидання бомби висота.
  • Простий далекомір, що являв з себе фанерний трикутник, в одній з вершин якого було вічко, а в двох інших вбиті цвяхи з таким розрахунком, щоб при погляді через вічко баштиці, розташовані на гребні греблі, і цвяхи збігалися якраз в тому місці, де треба було скинути бомбу. Відстань між баштицями була вирахована за допомогою аерофотозйомки.

Атаки проводилися вночі групами літаків з боку водосховища. Ще на підльоті вмикався мотор який розкручував бомбу приблизно до 500 обертів на хвилину. Скидання бомби вимагало високої точності по висоті, дальності і швидкості. Екіпаж бомбардувальника, що наближався до цілі, витримуючи потрібну швикість, виходив на необхідну висоту за збігом бліків на водній поверхні, а дальність визначалась за допомогою далекоміра. Скинута розкручена бомба, витримуючи вісь обертання через гіроскопічний ефект, робила декілька стрибків на воді, потім за рахунок эфекту Бернуллі притягувалась до тіла греблі та пірнала донизу уздовж стінки. Висадник спрацьовував через тиск води. Таким чином мали бути нанесені максимальні пошкодження, гребля могла бути знесена, в тому числі і завдяку напору води. Якщо щось йшло не так, то бомба могла відскочити від греблі, не долетіти до неї, перескочити її.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Campaign Diary». Royal Air Force Bomber Command 60th Anniversary. UK Crown. Архів оригіналу за 2012-03-16. Процитовано 2007-05-24. 
  2. Обертання було направлено так, щоб при дотику до води бомба котилась проти напрямку руху літака-носія. За рахунок цього вдавалось понизити швидкість лінійного руху бомби, що призводило до відставання бомби від літака, убезпечуючи його, і гарантуючи, що у випадку вильоту бомби на парапет греблі, вона скотиться на її напірний бік.

Посилання[ред.ред. код]


Щит та меч Це незавершена стаття про зброю.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.