Обер Ост
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Обер Ост — скорочення від німецького Oberbefehlshaber der gesamten Deutschen Streitkräfte im Osten, що означає "Верховне командування всіх німецьких військ на Сході", під час Першої світової війни. На практиці це відноситься не тільки до адміністрації, але і його обслуговуючого військового персоналу і району під їх контролем - Обер Ост командував Східним фронтом. Після підписання Брест-Литовського договору під його контролем опинилася Литва, Латвія, Естонія, частина Польщі й Курляндія: колишні терени Російської імперії. Терен під контролем був близько 108,808 км². Обер Ост було утворено в 1914, і його першим Верховним Головнокомандувачем був Пауль фон Гінденбург, прусський військовий герой.
Зміст |
Політика [ред.]
Провідною політикою на окупованих теренах був — "Verkehrspolitik", краявший терен без урахування існуючих соціальних і етнічних інституцій. Один з законів не дозволяв пересуватися між районами, через що залишилися без коштів до існування багато єврейських купців і заважало місцевим мешканцям відвідувати друзів і родичів у сусідньому районі[1]. Німці також намагалися "окультурити" людей на теренах Обер Ост, намагаючись інтегрувати німецькі ідеали та інститути[1] з існуючими культурами.
Обер Ост мав поділ на Курляндський, Литовський та Білостоцько-Гродненський район, кожний в підпорядкуванні командувача округом. Людендорф планував зробити Обер Ост колоніальною територією для забезпечення своїх військ після війни, а також в якості притулку для німецьких біженців з внутрішньої Росії[2]. Людендорф швидко організував в Обер Ост самозабезпечення регіону продуктами харчування, і навіть експорт надлишків в Берлін. Але місцеві жителі не були зацікавлені у наданні допомоги німцям, оскільки вони не мали права голосу в своєму уряді і отримали збільшення поборів і податків[2].
Скасування [ред.]
Німці почали відступ з терену Обер Осту в кінці 1918, на початку 1919 року. У вакуумі, утвореному після їх відступу, відбулася низка міжнаціональних конфліктів, етнічні групи (поляки, прибалти, українці) намагалися створити держави, стикаючись один з одним і з різними фракціями Російської революції. Уїнстон Черчілль прокоментував: "війна велетнів закінчилася, почалася війна пігмеїв. "[3]
Див. також [ред.]
- Естонська війна за незалежність, частина Радянсько-польської війни
- Українські-радянська війна і українська-польська війна
- Латвійська війна за незалежність,
- Литовська війна за незалежність
- Королівство Литва (1918)
- Герцогство Курляндське і Семігальське (1918)
- Об'єднане Балтійське герцогство
Примітки [ред.]
- ↑ а б Gettman, Erin (June 2002). «The Baltic Region during WWI». Процитовано 2008-03-02.
- ↑ а б Koehl Robert Lewis A Prelude to Hitler's Greater Germany // The American Historical Review. — Т. 59. — (October 1953) (1) С. 43–65. DOI:10.2307/1844652. Переглянуто: 2008-03-02.
- ↑ Adrian Hyde-Price, Germany and European Order, Manchester University Press, 2001, ISBN 0-7190-5428-1 Google Print, p.75
 |
Це незавершена стаття з української історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
