Оборона Одеси (1941)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оборона Одеси
Друга світова війна
Копия P1010229.JPG
Меморіал героїчної оборони Одеси на місці 411-ї берегової батареї
Дата: 5 серпня — 16 жовтня 1941
Місце: Одеса, СРСР
Результат: 72-денна оборона міста завершилася евакуацією радянських військ
Сторони
СРСР СРСР Румунія Румунія
Flag of the NSDAP (1920–1945).svg Німеччина
Командувачі
СРСР Г. В. Жуков
СРСР І. Ю. Петров
СРСР Г. П. Софронов
СРСР П. С. Октябрський
Румунія Александру Іоаніті†
Румунія Ніколає Чуперка
Румунія Йосіф Якобіч
Flag of the NSDAP (1920–1945).svg Еріх фон Манштейн
Військові сили
86 000,[1] 240 гармат, Чорноморський флот і біля 55 000 одеситів (народне ополчення).[2] 340 223, 4-а румунська армія (12 дивізій, одна з них — танкова та сім бригад) і частини 72-ї німецької піхотної дивізії.
Втрати
41 268 (16 578 вбитими і зниклими безвісти, 24 690 поранених)
151 літак
Інша оцінка: 60,000 загалом[3]
92 545 (17 729 вбитими, 63 345 поранених, 11 471 зниклими безвісти)
19 танків
20 літаків


Coat of Arms of Odessa.svg
Ця стаття є частиною серії статей про історію міста Одеса
 
Flag of Odessa.svg ПорталFlag of Odesa Oblast.svg Проект

Оборона Одеси (5 серпня — 16 жовтня 1941) — оборонна операція військ Окремої Приморської армії і Чорноморського флоту в роки Другої світової війни з метою утримання міста Одеса від німецько-румунських військ.

Передумови[ред.ред. код]

В липні 1941 року, після перших оборонних боїв на кордонах СРСР, війська Південного фронту Червоної армії ухиляючись від оточення, викликаного катастрофічними поразками Південно-Західного фронту, почали відступ на схід. Відхід у другій половині липня військ фронту за Дністер, подальший їх відступ на початку серпня, прорив румунсько-німецьких військ північніше Тирасполя створили безпосередню загрозу захоплення Одеської військово-морської бази і міста Одеса з боку суші. Однак, незважаючи на велику чисельну перевагу 4-ї румунської армії, їм не вдалося оволодіти Одесою з ходу. Розпочалася битва за місто, яка отримала назву «битва за Одесу»[4] або «оборона Одеси»[5].

Хід оборонної операції[ред.ред. код]

До початку німецько-радянської війни Одеса не була підготовлена в інженерному відношенні до оборони з берега. Значною мірою це пояснюється тим, що Одеська ВМБ, згідно з існуючими на той період керівними документами, вважалася тиловою базою і не готувалася до кругової оборони. З іншого боку, для цього відносно нового оперативного з'єднання Чорномрського флоту не існувало єдиного плану оборони з суші, моря і повітря[6].

4 серпня Народний комісар Військово-Морського Флоту СРСР наказав командувачу Чорноморським флотом організувати оборону Одеси з сухопутного напрямку, а на наступний день, 5 серпня надійшов наказ Ставки Верховного Головнокомандування про підготовку оборони міста. 8 серпня Одеса була об'явлена на осадному становищі, а 13 серпня румунсько-німецькі війська вийшли до Чорного моря на схід від Одеси і повністю блокували її з суші, остаточно відрізавши її від військ Південного фронту.

19 серпня, вже під час перших оборонних боїв, директивою Ставки ВГК був затверджений план заходів з організації оборони міста і сформований Одеський оборонний район (ООР) на чолі з командиром Одеської військово-морської бази контр-адміралом Гаврилом Васильовичем Жуковим. До складу району увійшли сили Одеської ВМБ і Приморської армії (25-а і 95-а стрілецькі дивізії, які раніше входили в 9-у армію, 1-а кавалерійська дивізія та деякі частині посилення). Командувач армією генерал-лейтенант Георгій Павлович Софронов був призначений заступником командира ООР (з 5 жовтня — генерал-майор Іван Юхимович Петров).

Організація оборони Одеським оборонним районом[ред.ред. код]

Будівництво оборонних рубежів ООР явно відставало від розвитку обстановки. До 19 серпня були частково підготовлені три рубежі оборони: передовий — за 20-25 км від міста, головний — за 15 км від Одеси, і тиловий на околицях міста. лінія оборони складалася з трьох секторів оборони: східного, західного і південного (морського).

Радянські артилеристи в районі Одеси

Не зважаючи на те, що передовий рубіж оборони був підготовлений лише на 40%, він запобігав обстрілу міста і порту дивізійною і корпусною артилерією противника. 25-та стрілецька дивізія Приморської армії займала оборону по фронту близько 25 км, 95-а — 20 км. Завдяки використанню в цілях сухопутної оборони берегової і корабельної артилерії щільність вогневої системи оборони на найважливіших напрямках становила до 50 стволів середнього і малого калібру на 1 км фронту.

15 серпня війська 4-ї румунської армії здійснили першу спробу наступу на Одесу у напрямку Сичавка — Булдинка, але наступ успіху не мав. Через три дні, 18 серпня, румунські війська розгорнули наступ по всьому сухопутному фронту і, в ході триденних запеклих боїв, до 20 серпня вийшли в район Карсталь (28 км північно-західніше Одеси) — Вигода. Надалі, до 27 серпня румуни просунулися на рубіж Гільдендорф — Олександрівка, що дозволило йому здійснювати обстріл міста і порту корпусною та армійською артилерією місто, порт і підходи до останнього з моря. 12 вересня, отримавши підкріплення, румунські війська спрямували головний удар на Дальник: вихід румунів у район між населеними пунктами Гросслібенталь і Клейнлібенталь, а також на західний берег Сухого лиману створив пряму загрозу морським перевезенням до Одеси, збільшив можливості обстрілу міста.

14 вересня військова рада ООР була змушена запросити термінову допомогу у зв'язку з браком підкріплень. 17 вересня в Одесу з Новоросійська була перекинута повнокровна кадрова 157-а стрілецька дивізія загальною чисельністю 12 600 чоловік під командуванням полковника Дмитра Томілова. Поповнення з резерву Ставки дозволило приступити до підготовки контрудару в Східному секторі оборони.

22 вересня з метою оточення і знищення лівофлангового угруповання противника в районі Нова Дофінівка — Олександрівка 157-а і 421-а стрілецькі дивізії нанесли контрудар по позиціям 13-ї і 15-ї піхотних дивізій румун з одночасним комбінованим повітряно-морським десантом в найближчий тил румунських військ в районі села Григорівка. В результаті контрудару румуни змушені були в кінці вересня перейти до оборони на всьому фронті під Одесою. Однак ситуація, що склалася до того часу на південному крилі радянсько-німецького фронту, була така, що подальше утримання Одеської військово-морської бази ставало все менш доцільним. 30 вересня Ставка Верховного Головнокомандування прийняла рішення про евакуацію Одеського оборонного району, яка і була проведена в період з 1 по 16 жовтня 1941 року.

Участь у обороні Чорноморського флоту[ред.ред. код]

З початку війни на підходах до Одеської ВМБ був виставлений корабельний дозор, створені загони з оборони важливих об'єктів, створені пости спостереження, оповіщення і зв'язку. В морському секторі виставлені шхуни з аеростатами загородження і плавучі зенітні батареї.

Військовій раді Чорноморського флоту було дано вказівку утримувати Одесу до кінця, незалежно від стану прав на сухопутному фронті, у випадку оточення міста забезпечити підтримку з моря, на Тендрівській косі організувати базу для прикриття морських перевезень.

Основними завданнями сил флоту під час оборони Одеси були:

Крейсер «Красний Крим»

В боях за Одесу важливу роль зіграли артилерійські удари, які здійснювалися крейсерами, есмінцями і канонерськими човнами ЧФ. На початковому етапі оборони артилерійська підтримка військ покладалася на загін кораблів Північно-західного району (крейсер «Комінтерн», есмінці «Шаумян», «Незаможник», канонерські човни «Красная Армєнія», «Красная Абхазія», «Красная Грузія», «Красная Аджарія»). Слід зазначити, що усі ці кораблі мали застаріле артозброєння, тому в подальшому командування флоту до артилерійських ударів залучало і кораблі з основного складу сил флоту. За час оборони міста в артилерійській підтримці військ ООР взяло участь 22 кораблі Чорноморського флоту — усього з цією метою було зроблено 165 виходів в район Одеси. Всього було випущено близько 15 тис. снарядів. Однак переважна більшість артстрільб здійснювалася по площам, тому вони були малоефективні. Найбільшу інтенсивність артилерійська підтримка з моря мала під час проведення Григорівського десанту.

Крім корабельної артилерії активну участь в обороні Одеси брала берегова артилерія Одеської ВМБ: два дивізіони стаціонарної артилерії калібру від 130 до 203 мм і один дивізіон рухомих батарей калібру 152 і 203 мм. 25 серпня, коли стаціонарні берегові батареї опинилися під загрозою захоплення біла підірвана 412-а берегова батарея, а 30 серпня — 21-а. Усі три батареї 42-го окремого артдивізіону були підірвані в останній день евакуації. З п'яти рухомих батарей три були в подальшому евакуйовані в Севастополь, а дві ті що прикривали відхід військ — підірвані.

Військово-повітряні сили флоту на одеських аеродромах були нечисельні — на початок оборони 69-й винищувальний авіаполк налічував 41 літак, тому з 22 серпня підтримку військ ООР здійснювали основні сили ВПС ЧФ. Всього було здійснено близько 7 тис. літако-вильотів.

Найбільшою успішною бойовою задачею флоту в період оборони Одеси було проведення 22 вересня тактичного морського десанту в районі села Григорівка на підтримку контрудару 157-ї і 421-ї стрілецьких дивізій в Східному секторі оборони.

Саморобний танк НІ в цеху заводу імені Січневого повстання

За період оборони транспортний флот Чорноморського басейну (не враховуючи рейси суден допоміжного флоту ЧФ і бойових кораблів) здійснив 911 рейсів з Севастополя в Одесу і на-зворот загальним тоннажем 4 млн тон. Транспортами і бойовими кораблями ЧФ в обох напрямках було перевезено 195 тис. бійців і офіцерів. З Одеси було евакуйовано понад 300 тис. цивільного населення, 80 великих і середніх підприємств. Есмінці, тральщики і сторожові катери здійснили понад 700 виходів в море для охорони конвоїв і окремих транспортів.

Згідно з рішенням Ставки ВГК з 1 по 16 жовтня Чорноморський флот здійснював евакуацію Одеського оборонного району на Кримський півострів. Під час евакуації було евакуйовано 86 тис. військових і 15 тис. цивільного населення, 1158 автомашин, 462 гармати, 14 танків, 36 бронемашин, 163 трактори, понад 25 тис. тон різних вантажів.

Евакуація військ з Одеси відбулась без втрат і несподівано для ворога. Війська Приморської армії евакуйовані з Одеси, були спрямовані на оборону Севастополя. Радянські війська, що протягом 72 днів обороняли місто, стримували значні сили німецько-румунських військ, завдавши їм значних втрат. Оборона міста давала можливість Чорноморському флоту впродовж другої половини 1941 року контролювати всю акваторію Чорного моря, загрожуючи узбережжю Румунії та її нафтовим родовищам.

Медаль «За оборону Одеси»[ред.ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 грудня 1942 року була заснована медаль «За оборону Одеси».[7] Нею нагороджувалися всі учасники оборони Одеси — військовослужбовці Червоної Армії, Військово-Морського Флоту і військ НКВС, а також особи з цивільного населення, які брали безпосередню участь в обороні міста в період з 5 серпня по 16 жовтня 1941 року.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Свій обов'язок вони виконали до кінця… 72 дні Одеси
  2. Велика вітчизняна війна 1941–1945. Оборона Одеси(рос.)
  3. Axworthy, Mark. Third Axis Fourth Ally: Romanian Armed Forces in the European War, 1941–1945. p. 58.
  4. Dallin, Alexander (1998). Odessa, 1941–1944: A Case Study of Soviet Territory Under Foreign Rule. Iasi-Oxford-Portland: Center for Romanian Studies. ISBN 973-98391-1-8, hardcover. (англ.)
  5. Оборона Одессы // Великая Отечественная война 1941–1945: энциклопедия / Гл. ред. М. М. Козлов — М.: Сов. Энциклопедия, 1985. — 832 с. (рос.)
  6. Героическая Одесса. Черноморский флот России. Под. ред. Комоедова В. П. Симферополь: Таврида. 2002. ISBN 966-584-194-7 °C. 224–225 (рос.)
  7. Указ Президії ВР СРСР від 22.12.1942 про заснування медалей за оборону Ленінграда, Одеси, Севастополя і Сталінграда(рос.)

Література[ред.ред. код]

  • Оборона Одессы // Великая Отечественная война 1941–1945: энциклопедия. — под. ред. М. М. Козлова. — Москва: Советская Энциклопедия, 1985. — С. 222.
  • Доценко В. Период флотов роазнородных сил. // Флоты XX века. История военно-морского искусства. — под. ред. В. И. Куроедова. — Москва: ЭКСМО, 2003. — Т. 2 кн. 1. — С. 622-623. — ISBN 5-699-04857-X
  • В огне Великой Отечественной. Героическая Одесса. // Российский Черноморский флот. Исторический очерк.. — под. ред. А. Д. Клецкова. — Симферополь: ДИАЙПИ, 2008. — С. 232-234. — ISBN 978-966-491-038-2
  • Черкасов А. А. Оборона Одессы. Страницы правды. — 1-е. — Одесса: Optimum, 2006. — 210 с. — ISBN 966-344-012-0

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]