Обставина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Обста́вина — другорядний член речення, який пояснює слово зі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки. Типовим, морфологізованим, вираженням обставини є прислівник як? де? звідки? наскільки? якою мірою?. Обставина може виражатися відмінковими формами іменника з прийменниками або без них, дієприслівником, інфінітивом і фразеологічними зворотами прислівникового значення. Підкреслюється (_ . _ . _ . _).

На противагу додатку й означенню обставину виділяють, передусім, за значеннєвими показниками. До специфічних формальних ознак обставини належать формально-синтаксична автономність її у структурі простого ре­чення і тісно пов'язана з нею граматична спрямова­ність обставинних компонентів до синтаксичної та морфологічної адвербіалізації.

Термін запроваджено в 30-х рр. 20 ст. у підручниках української мови для середньої школи.

Семантичні і формальні ознаки обставини[ред.ред. код]

Серед другорядних членів речення обставина виділяється най­більш розгалуженою сукупністю значень і тісни­ми взаємозв'язками зі структурою складного речення. Вона має такі диференційні семантичні і формальні ознаки:

  1. виступає другорядним членом речення;
  2. передає обставинні відношення;
  3. виражається прислівниками, дієприслівника­ми, відмінковими і прийменниково-відмінкови­ми формами іменників, інфінітивом;
  4. може підпорядковуватися дієслову, прикметникові й предикативному прислівникові (словам категорії ста­ну), а також предикативному центрові (підметово-присудковій основі двоскладного речення або головному членові односкладних речень із залежними від нього прислівними другорядними членами);
  5. поєд­нується з опорним словом або предикативним центром речення підрядним зв'язком, способом (формою) підрядного зв'язку — приляганням;
  6. виступає у різних позиціях, частіше — на початку речення і в постпозиції;
  7. при актуальному членуванні ре­чення виявляє позиційну незакріпленість (може вхо­дити як до складу теми, так і до складу реми або виражати ці позиції самостійно).

Типи обставин[ред.ред. код]

Відповідно до значення видокремлюють такі види обставин:

  • місця: (де? куди? звідки?) — Я прийшов додому.
  • часу: (коли? відколи? доки?) вказують на час дії, стану, ознаки. — Завтра вставати рано. Темної ночі переведено його в темний покій (Панас Мирний); Так коло півночі Яким їх покликав (М. Коцюбинський).
  • мети: (для чого? з якою метою?) означають мету дії. — Ми поїхали на відпочинок. Погонич зумисне гнав коні з усієї сили (І. Нечуй-Левицький);
  • причини: (чому? з якої причини?) означають або причину, або підставу дії, або причину виникнення стану. — Він зрадів, побачивши сина. Спохвату ляпнувши про дівчину, він одразу ж завагався був…(А. Головко).
  • умови: (за якої умови?) означають умову, за якої відбувається дія. — Лежачи й сокира іржавіє. Не спитавши броду, не лізь у воду (народна приказка).
  • допустовості: (незважаючи на що?) означають умову, усупереч якій щось відбувається. — Було душно, незважаючи на таку рань. І подам вам раду щиру: і при щасті знайте міру (Л. Глібов).
  • способу дії: (як? яким способом?) позначають якість дії, стану, ознаки або вказують на різні способи здійснення дії чи ознаки або вияву ознаки. — Він поїхав поїздом. Тихо пливе блакитними річками льон (М. Коцюбинський); Тепер іду я без дороги, без шляху битого (Т. Шевченко); На чорному фоні неба заблищали стрілами блискавки (І. Нечуй-Левицький).
  • міри і ступеня: (наскільки? у якій мірі?) характеризують дію, стан чи ознаку за ступенем або мірою їх вияву — Це мені знайоме до болю; Вона вміла дуже добре куховарити (І. Нечуй-Левицький); Шляхом на цілий кілометр розтягнулась танкова колона (О. Гончар); Лінивий двічі ходить, скупий двічі платить (народна приказка).

Перелічені основні різновиди обставини можна об'єдна­ти у дві групи:

  1. власне-обставинну, з якою пов'язані значення часу, причини, мети, умо­ви й подібне;
  2. обставинно-означальну, побудо­вану за прикметниковою моделлю (характеризується ат­рибутивним значенням).

Першій (основній) групі притаманні такі формально-граматичні особливості, як детермінант, (не прислівний) підрядний зв'язок із предикативною основою простого речення і доміну­вання у детермінантній позиції прийменниково-відмінкових форм, наприклад: «У суботу в молодої Та великий збір» (Леся Українка); «Перед від'їздом ще раз навідалась до дядька Ягора і знов не заста­ла» (Олесь Гончар); «Опісля того й Морозиха зібралася в дорогу» (Богдан Харчук); «Все те в ньо­му з колиски» (Юрій Мушкетик); «Од світла квітів сяє її чоло тружденне» (Дмитро Павличко).

Для другої групи характерний прислівний під­рядний зв'язок, переважна залежність від дієслівного присудка або співвідносного з ним головного члена односкладних речень і широке використання відприкметникових морфологізованих прислівників, наприклад: «Гей, рясно всипте цвітом шлях, У дзвони за­дзвоніте!» (Павло Тичина); «Голосно луна Своїм биттям те серце і донині» (Максим Рильський); «І знову тихо погашу ялинку…» (Ліна Костенко).

Частини мови, які можуть виступати у ролі обставини[ред.ред. код]

Обставини виражаються:

Література[ред.ред. код]

  • Мала філологічна енциклопедія / Уклали Олександр Скопненко, Тетяна Цимбалюк. — Київ: Довіра, 2007. — 478 с.: іл. ISBN 978-966-507-209-6 — С. 271—272.
  • І. Р. Вихованець. Обставина // Українська мова: Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія, 2000. ISBN 966-7492-07-9
  • Шведова Н. Ю. Детерминирующий объект и детерми­нирующее обстоятельство как самостоятельние распространители предложения. «Вопросы языкознания», 1964, № 6;
  • СУЛМ. Синтаксис. К., 1972;
  • Мещанинов И. И. Члены предложе­ния и части речи. Ленинград, 1978;
  • Вихованець I. Р., Городенська К. Г., Грищенко А. П. Граматика української мови. К., 1982;
  • Українська грамматика. К., 1986;
  • Вихованець I. Р. Граматика української мови. Синтаксис. К., 1993;
  • Загнітко А. П. Теоретична грама­тика української мови. Синтаксис. Д., 2001.