Обухів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Обухів
Obuxiv gerb.png Obuhiv prapor.png
Герб Обухова Прапор Обухова
Центральна площа міста
Центральна площа міста
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Київська область
Район/міськрада Обухівська міська рада
Код КОАТУУ 3211600000
Засноване 1362
Статус міста з 1979 року
Населення 33 600 (01.01.2014)[1]
Площа 24,2 км²[2]
Поштові індекси 08700—08705
Телефонний код +380-4572
Координати 50°07′48″ пн. ш. 30°39′24″ сх. д. / 50.13000° пн. ш. 30.65667° сх. д. / 50.13000; 30.65667Координати: 50°07′48″ пн. ш. 30°39′24″ сх. д. / 50.13000° пн. ш. 30.65667° сх. д. / 50.13000; 30.65667
Водойма р. Кобринка, Стугна
День міста третя неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Трипілля-Дніпровське
До станції 10 км
До обл./респ. центру
 - автошляхами 45 км
До Києва
 - автошляхами 45 км
Міська влада
Адреса 08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 10
Веб-сторінка http://obukhiv.kiev.ua/
Міський голова Левченко Олександр Миколайович

Обу́хів — місто обласного значення у Київській області, адміністративний центр Обухівського району. Розташоване у долині річки Кобринки на відстані 45 км від міста Києва. Місто має свій герб, прапор і гімн.

До складу Обухівської міської ради входять два населені пункти: село Таценки і село Ленди. Чисельність населення становить 33 647 осіб. Загальна площа становить 2419 га.

День міста — перша неділя вересня.

Історія[ред.ред. код]

Стародавній час[ред.ред. код]

Навколо Обухова знайдено поселення Трипільської археологічної культури (IIIII тисячоліття до н. е.), скіфського часу, зарубинецької та черняхівської культур, давньоруські поселення (XIXIII століття); виявлено срібні і бронзові монети IIV століття до н. е. з Греції, Риму, Візантії, скарб ювелірних речей (XIXIII століття). Загалом на початку ХХ століття в Обухівському довкіллі знаходилося 28 курганів.

Литовсько-польське панування[ред.ред. код]

Поселення Лукавиця (нинішній Обухів) вперше згадується в історичних документах XIV століття (1362 рік). Літочислення Обухова ведеться з часу вступу на княжий престіл першого київського князя з династії Гедиміновичів - Володимира Ольгердовича (13621395), якого призначив княжити його батько - Великий князь Литовський Ольгерд, що напередодні приєднав українські землі до Великого князівства Литовського, відвоювавши їх у Золотої Орди.

Першим відомим володарем даровизни Лукавиці (земель у басейні річки Красної, між річками Стугною і Гороховаткою) був воєвода литовського князя Свидригайла - брацлавський староста пан Станіслав Ганкович Юрша (Юршевич). Після смерті Станіслава Юрші, Лукавиця перейшла у спадок його синові, володимирському наміснику Іванові (Іванкові). 1471 року великий князь Литовський Казимир підтверджує право на володіння Лукавицею Івашка Юршича. Oскільки Івашко не мав синів, то власником його маєтків стала його сестра Юршанка, що вийшла заміж за волинського православного шляхтича, кухмістра Олехна (Олексія) Монвида-Дорогостайського, який зробився таким чином володарем Лукавиці. В 1482 році орда кримського хана Менглі-Гірея спустошила цю місцевість. Олехно Монвид-Дорогостайський мав одного сина - мечника Миколу. В Миколи було чотири сини: Микола, Станіслав, Петро та Ян (Іван). По смерті батька Миколи Дорогостайського 14 липня 1550 року відбувся розподіл маєтків між синами. В результаті Кухмістрівщина (Лукавиця) дісталася найменшому Яну. За життя Яна Дорогостайського на річці Лукавиця був лише хутір, де проживав один селянин Обух: «за живота пана Яна Дорогостайського тые добра были пусты, только тут один мужик мешкал Обух, от которого за часом названо маетность над Лукавицею Обухов и Обуховщизия». Так, від імені Обуха, місцевість, яка до татарського згону називалася Лукавицею, отримала назву Обухів. Ян Дорогостайський володів Лукавицею 15 років і помер, лишивши одного спадкремця, малолітнього сина Павла. Опікуном Павла був призначений його дядько Петро Миколайович Дорогостайський, що згодом відправляє Павла навчатися за кордон, а після цього продає (хоча й не мав на це права) у 1588 році Лукавицю білоцерківському старості Янушу Острозькому за 300 кіп литовських грошей. Також відомо, що в свою чергу Януш Острозький у поселенні Лукавиця поставив управителем козака Обуха. Після повернення з навчання з-за кордону, Павло Дорогостайський вступає у судову боротьбу з Янушем Острозьким за право володіти Обухівщиною. В результаті у листопаді 1598 року Павло через суд повертає свої законні землі. Після смерті Павла Дорогостайського Обухівщиною оволоділа його єдина дочка Гелена. Вона вийшла заміж за белзького каштеляна Анджея Фірлея, йому і дістався Обухівський ключ — Обухів, Германівка, Перегонівка, Василів, Деремезна. В них не було дітей, тому маєток перейшов до Фірлеєвої сестри Анни, яка була заміжжю за графом Казимиром Тарновським.

Після Люблінської унії посилилося соціальне й національне гноблення населення феодалами. Місцеві жителі брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні 15911593 років під проводом Криштофа Косинського. Тоді вони спалили фільварк белзького каштеляна Андрія Фірлея, який у цей час був власником Обухова. Коли у травні 1596 року через Обухів проходили повстанці на чолі з Северином Наливайком, з ними пішла й частина жителів Обухова.

Гетьманщина[ред.ред. код]

В роки визвольної війни 1648–1654 років Обухів у 1649 році став сотенним містечком (сотник Яцько Красовський). Сотня ввійшла до Київського полку (полковник Антін Жданович). Основна маса населення Обухова «покозачилась». В 1651 році його пограбували й зруйнували татари, а людність забрали в полон. Однак містечко швидко відбудувалося. На початку 1654 року жителі Обухова присягли на вірність Російській державі. 1656 року Богдан Хмельницький зробив Обухів ранговим помістям і в цьому ж році цар Олексій Михайлович віддав цю місцевість у володіння київському полковнику Жданову.

Під час громадянської війни Руїни Обухів був перетворений у пустку. 1662 року його залишили його власники Тарновські. За договором 1686 року Обухів залишився за Польщею. Частина місцевих селян переселилися за Дніпро, інша — залишилася в Обухові, але не корилася панам, не платила податків і навіть не пускала на обухівські землі польську шляхту, тому польські пани прозвали їх «розбійниками». Пізніше обухівці підтримали Повстання Семена Палія у 1702–1704 роках. Після поразки Палієвого повстання Обухів, Нещерів і Копачів дісталися «на ранг» київському полковникові, племінникові Івана Мазепи Константію Мокієвському. Тоді Обухів був порожній, Мокієвський у 1704 році залюднив його переселенцями, в основному з Полтавщини.

Після Полтавської битви 1709 року Петро І, ліквідовуючи «изменников мазепинцев», віддав і їхні «изменничьи маетности» іншим володільцям: відповідно «изменичье» село Обухів було відписане в казну і «представлено указом в пользование» київському комендантові Черсичу. В 1710 році частина «мазепинських пожитков» в Обухові, Нещерові і Копачеві «по указу» дісталася першому київському губернаторові, Петровому племінникові Дмитру Голіцину. Надалі Обухів надавався «на пропитание» київським генерал-губернаторам і обер-комендантам.

На час проведення Люстрації 1765 року в тій частині Обухова, що належала польському магнатові, хрещеникові Катерини ІІ Ян-Яцеку Амор грабя Тарновському, налічувалося 50 дворів. Але польсько-російський кордон, що пролягав Обухівщиною і ділив її навпіл більше ста років, постійно був неспокійний, часто він був пов'язаний і із гайдамацькими рухами. Відомо, що в гайдамацькому повстанні Коліївщина 1768 року брав участь загін, який очолював двадцятилітній обухівець, козак-запорожець Яків Сачко (Довгошиєнко).

Російська імперія (кінець XVIII — початок ХХ сторіччя)[ред.ред. код]

Після другого поділу Польщі указом Павла I від 1796 року половина Обухова з прилеглими землями були подаровані київському цивільному губернатору М. М. Бардєєву, його синам і онукам, друга ж половина перейшла в казну і називалася ранговою. Одну частину населяли кріпаки, іншу — казенні селяни. За обома частинами містечка закріпилися відповідні назви: Бардіївка (нинішня Піщана), що перейшла у власність Бердяєвим, і Кип'яча, що стала власністю казни. 1834 року в містечку проживало 5165 чоловік. У 1837 році Бердяєв від 1199 ревізьких душ власницької частини Обухова мав 3037 карбованців прибутку та 600 карбованців — від зданих на відкуп п'яти шинків та одного млина. 1816 року князь М. М. Бердяєв звів у центрі Обухова білокам'ну Свято-Воскресенську церкву, біля якої після смерті був похований. У 1845 році тут діяли полотняна фабрика, цегельний завод, гуральня. Щороку відбувалося 6 ярмарків. В казенній частині Обухова за рахунок казни в 1852 році споруджено церкву в ім'я Архістратига Михаїла. Після смерті Бердяєва його нащадки продали маєток канцлерові імперії, намісникові Польщі, князеві Олександру Михайловичу Горчакову, який продовжив розбудову маєтку, спорудив білокам'ний палац, що вражав своєю архітектурною довершеністю. Також князь Олександр Горчаков у 1872 році побудував в Обухові винокурний завод.

У 1834 році Обухову надано статус ярмарського містечка: тоді тут проходило 6 губернських ярмарків у рік. Чисельність населення містечка становила 5165 жителів. Ярмарково-базарна стихія породила суто обухівський прошарок людей: промисловиків-баришників, торговців свиньми — кабанників. Ярмаркове містечко густо заселяли ремісники: стельмахи, бондарі, столярі, ковалі, шевці, кравці, «богомази» і найбільше гончарі. Гончарним промислом займалися 15 відсотків населення Обухова. На початку XX століття місто вважалось «гончарною столицею» Київського повіту Київської губернії. Цьому сприяли великі природні поклади гончарної глеїстої глини. Також відомо, що 1900 року в Обухові діяло 56 вітряків, на двох річках — Кобринці і Заваллі — стояли дві греблі, а на них три водяні млини.

Новітня доба (ХХ-XXI сторіччя)[ред.ред. код]

У березні 1917 року у селищі стало відомо, що в результаті Лютневої революції було усунено від правління царя, в листопаді стало відомо, що в результаті Жовтневого перевороту був скинутий Тимчасовий уряд, а в грудні влада в Обухові перейшла до Комісара Центральної ради. У січні 1918 року в Обухів увійшли більшовицькі війська. Створився ревком, керівником якого став Т. Т. Зінченко. Але в березні 1918 року містечко окупували німецькі війська. В листопаді 1918 року в Обухові, Трипіллі та Григорівці почалося повстання проти німецьких військ. 15 лютого 1919 року в Обухові відновилася радянська влада, почав працювати ревком. Та проти радянської влади повстали обухівці, підтримуючи дії отамана-«незалежника» Зеленого. 12 травня 1919 року повстанці були розбиті під Обуховом батальйоном Київського губвійськомату, але опір більшовикам продовжувався навіть тоді, коли в липні 1919 року Дніпровська дивізія отамана Зеленого була остаточно розбита біля Ржищева. Збройний опір на Обухівщині продовжувався до 1922 року.

У 1923 році Обухів став районним центром Київської губернії. Було створено райком партії, а згодом і райком комсомолу, обрано виконком районної Ради. Радянська влада передала обухівським селянам понад 2400 десятин землі (кожна сім'я одержала від 5 до 10 десятин). 12 сімей, тих, що не мали тягла й реманенту, організували товариство спільного обробітку землі (ТСОЗ), який з 23 січня 1923 року перетворили на сільгоспартіль — «Спілку». 1927 року в Обухові налічувалося 15 земельних громад, серед них імені В. І. Леніна, імені В. Я. Чубаря, «Запорізька», «Жовтнева» та інші. Кожна з громад об'єднувала від 30 до 200 селянських дворів. З початком масової колективізації, в 1929 році громади об'єдналися в одне господарство — імені Паризької Комуни. Через деякий час засновано ще дві сільськогосподарські артілі — імені 9 січня та імені Профінтерну; у 1932 році утворився колгосп імені Г. І. Петровського. Голодомор 1932-1933 років, викликаний суспільною колективізацією, завдав селищу багато шкоди. Під час голоду в Обухові голодною смертю помер кожен четвертий його мешканець. Але з тим помітно змінився і зовнішній вигляд села. З ініціативи комсомольців у 1934 році заклали парк відпочинку і культури. Побудовано нові приміщення райкому партії, універмагу, сільмагу, ресторану. В центрі села споруджено пам'ятник Володимиру Леніну.

30 липня 1941 року німецькі війська окупували Обухів. Терор окупаційного «нового порядку» викликав опір обухівчан: у селі діяло кілька підпільних груп, партизанський загін В. І. Варакова. 8 листопада 1943 року воїни 136-ї стрілецької дивізії 27-ї армії 1-го Українського фронту визволили Обухів від німецько-фашистських загарбників. 684 обухівчанина не повернулись з Німецько-радянської війни. Два уроженці Обухова — пілоти М. С. Киянченко та І. Ю. Русан — удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

У 1970-х роках на ріст інфраструктури Обухова і його населення значний вплив мало розпочате будівництво на його території Трипільського промислового вузла. Тоді ж у місті було розбудовано нові житлові мікрорайони. У 2010 році був побудований новий мікрорайон — Сосновий, розташований по вул. Каштановій.

У 1979 році Обухів отримав статус міста. Щорічно на третю неділю вересня святкується День міста. Свято відбувається перед палацом культури та на центральному стадіоні міста (ярмарка, святковий концерт та феєрверк). У 2000 році міська рада прийняла символіку міста: герб, гімн і прапор. У 2007 місто Обухів відзначило 645-річчя. 10 липня 2010 року Верховна Рада України віднесла Обухів до категорії міст обласного значення[3]. За це рішення проголосувало 432 депутата.

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість[ред.ред. код]

Центральний універмаг

Основний розвиток Обухова розпочався у другій половині 1970-х — на початку 1980-х років разом з будівництвом низки підприємств промвузла. Промислове виробництво є одним з основних видів діяльності міста. Містоутворююча база представлена підприємствами промисловості, будівництва, транспорту, зв'язку, матеріально-технічного постачання. У теперішній час у місті працює 10 великих промислових підприємств, 8 будівельних організацій, 2 підприємства транспорту, 3 підприємства зв'язку, радгосп-комбінат «Обухівський», близько 800 суб'єктів малого підприємництва.

Основні промислові підприємства Обухова (станом на 2000-ні рр.):

  • ВАТ «Київський картонно-паперовий комбінат» (більше 2000 працівників) — виробляє картон, туалетний папір;
  • ВАТ «Трипільский біохімзавод» (більше 1000 працівників) — виробляє ліпрот і дріжджі;
  • АТ завод «Цегла Трипілля» (близько 400 працівників) — основна продукція силікатна цегла, вапно;
  • ВАТ «Завод пористих виробів» (близько 200 працівників) — виробляє пористі блоки;
  • ЗАТ «Обухівський завод вентиляційних виробів та металоконструкції» (більше 150 працівників) — виробляє вентиляційні вироби і конструкції;
  • ТОВ «Інтерфом» (понад 200 працівників) — виробляє поролон тощо.
  • ЗАТ «Обухівський молочний завод» — виробляє молочні продукти.
  • ТОВ «Омакс Iнтернешнл» — виробник полiамiдних виробiв. ТМ «Интуиция» i «Magic Lady»

Обсяг промислового виробництва в місті за 2000 рік склав 398 млн гривень і зріс в порівнянні з 1999 роком на 41%. Всього за 2000 рік підприємствами міста вироблено товарів народного вжитку на 82,2 млн гривень. Споживачами продукції підприємств міста в наш час[Коли?] є як вітчизняні, так і зарубіжні партнери.

Торгівля, банки, сфера обслуговування[ред.ред. код]

У Обухові працюють 3 ринки, 2 торгівельних центри, цілий ряд торгових підприємств малого і середнього бізнесу.

У місті представлені районними філіями найбільші українські банки.

Широко розвинута в Обухові сфера побутового обслуговування: 3 побуткомбінати, хімчистка, радіотелеательє, салони-перукарні і косметологічні кабінети.

Соціальна інфраструктура[ред.ред. код]

Медицина[ред.ред. код]

Медичне обслуговування населення у Обухові здійснює центральна районна лікарня; дві, доросла і дитяча, а також стоматологічна поліклініки. 2008 рік повна реконструкція районної лікарні.

У місті функціонує широка мережа аптек різних форм власності.

Освіта[ред.ред. код]

Навчальні заклади міста:

  • гімназія;
  • 4 школи І-III ступенів (№ 3) і одна школа І-II ступенів, в яких навчається 6040 дітей, що становить 55% від усіх учнів району, 1 ліцей — 90 дітей;
  • 5 дитячих дошкільних закладів, які фінансуються з міського бюджету і в яких виховується 975 дітей та один відомчий дошкільний заклад з кількістю 190 дітей;
  • школа мистецтв;
  • центр творчості юних;
  • 2 дитячі юнацькі спортивні школи.

Позашкільними освітніми закладами є народна дитяча студія лозоплетіння, ізостудія, міжшкільний навчально-виробничий комбінат. Також діє гурток авіамоделювання за адресою вулиця Каштанова 4 (клуб «Романтик»).

Культура[ред.ред. код]

Районний Будинок культури

В місті діють Палац культури і 2 будинки культури.

В місті створена бібліотечна мережа. Функціонує кінотеатр.

Обухівські музеї:

У місті створені умови для занять спортом — працюють спортивний комплекс; 2 басейни; стадіон.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Монумент пам'яті жертв Голодомору

Історико-культурне значення в місті мають:

  • споруда колишньої двокласної церковно-приходської школи;
  • садиба-музей А. С. Малишка

У місті споруджено декілька пам'ятників — за доби СРСР меморіал пам'яті воїнів ВВВ, вже за часів незалежності в самому центрі пам'ятник А. С. Малишку (автори — скульптор М. Лисенко, архітектор А. Ігнащенко) та Монумент, присвячений пам'яті Голодомору в Україні у 1932–1933 роках. На початку 2009 року було здійснено демонтаж з постаменту на центральній міській площі скульптури В. Леніна, яка перед цим неодноразово піддавалась вандалізму.

Персоналії[ред.ред. код]

Пам'ятник уродженцю Обухова Андрію Малишко

Уродженцями Обухова є:

Місто представляють спортсмени:

Міста-побратими[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Госедло В. І., Хоменко Н. В. «Наш край від давнини до сучасності», Київ.:ВІПОЛ, 1998.
  • Домотенко Ю. К., Попович В. С. «Обухівщина '96. Адміністративно-історичний довідник», Обухів 1996.
  • Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.

Посилання[ред.ред. код]