Об'єкт 825 ГТС

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 44°29′51″ пн. ш. 33°35′48″ сх. д. / 44.497362° пн. ш. 33.596749° сх. д. / 44.497362; 33.596749

Вхід на Об'єкт 825 ГТС
північно-східний вхід

Об'єкт 825 ГТС (або К-825) — підземна база підводних човнів у Балаклаві, секретний військовий об'єкт часів холодної війни, розташований в Балаклавській бухті.

Опис та призначення[ред.ред. код]

Об'єкт являє собою споруду протиатомного захисту першої категорії (захист від прямого влучення атомної бомби потужністю 100 Кт), що включає в себе комбінований підземний водний канал з сухим доком, цехи для ремонту, склади ПММ, мінно-торпедну частину. Розташовується в горі Таврос, по обидва боки якої знаходяться два виходи. З боку бухти — вхід в канал (штольню). У разі потреби він перекривався батопортом, вага якого досягала 150 тонн. Для виходу у відкрите море був обладнаний вихід на північному боці гори, який також перекривався батопортом. Обидва отвори в скелі було майстерно закрито маскувальними пристосуваннями і мережами.

Об'єкт 825 ГТС, був призначений для укриття, ремонту та обслуговування підводних човнів 613-го та 633-го проектів, а також для зберігання боєприпасів, призначених для цих субмарин. У каналі (довжина 602 метра) об'єкта могло розміститися 7 підводних човнів зазначених проектів. В мирний час спорядження завантажували на пристані, враховуючи пересування супутників-шпигунів вірогідного противника. При ядерній загрозі завантаження повинна була здійснюватися усередині бази через спеціальну штольню. У комплекс входила також ремонтно-технічна база (об'єкт 820), призначена для зберігання та обслуговування ядерної зброї. Температура всередині бази тримається близько 15 градусів.

Історія[ред.ред. код]

У період після Другої Світової війни СРСР і США нарощували свій ядерний потенціал, погрожуючи один одному превентивними ударами і ударами помсти. Саме тоді Сталін віддав Берії (що курирував у той час «ядерний проект») секретну директиву: знайти таке місце, де могли б базуватися підводні човни для завдання у відповідь ядерного удару. Після декількох років пошуків вибір зупинився на Балаклаві: місто відразу ж засекретили і поміняли статус — місто Балаклава перетворився в закритий район міста Севастополь. Балаклава була обрана для будівництва підземного комплексу не випадково. Вузька звивиста протока шириною 200—400 м вкриває гавань не тільки від штормів, але і від сторонніх очей — з боку відкритого моря вона не проглядається ні під яким кутом.

У 1953 році було створено спеціальне будівельне управління № 528, яке безпосередньо займалося будівництвом підземної споруди.

Підземний комплекс будувався 8 років — з 1953 по 1961. При будівництві було вивезено близько 120 тис. тонн породи. Для забезпечення секретності вивезення проводився вночі на баржах у відкрите море. Будували об'єкт спочатку військові, а потім метробудівці, що було обумовлено складністю буріння породи.

Після закриття в 1993 р. велика частина комплексу не охоронялася. У 2000 р. об'єкт був переданий Військово-Морським Силам Збройних Сил України.

У період з 1993 по 2003 р. колишня база була розграбована, демонтовані всі конструкції, що містять кольорові метали[1].

Севастопольске «Морское собрание» на чолі з Володимиром Стефановським запропонувало балаклавскій мерії проект створення в протиатомному Укритті підводних човнів історико-заповідної зони „Підземелля «холодної війни»“, до якої були би включені тематичні експозиційні зали, розміщені в колишніх цехах і арсеналах, підводний човен, що стоїть біля підземного причалу, туристський центр, кінозал з хронікою часів активного військового протистояння двох політичних систем, нарешті, підземний меморіал, де була б увічнена пам'ять підводників, які загинули в океанських глибинах.

Сучасність[ред.ред. код]

Протиатомні двері на об'єкті

Згідно з наказом Державного секретаря Міністерства оборони України від 30 грудня 2002 р. «Про створення філії Центрального музею Збройних Сил України — Військово-морського музейного комплексу „Балаклава“» військовий об'єкт був перетворений на музей, що став філією Центрального музею Збройних Сил України. Відкриття філії відбулося 1 червня 2003 року.

До Військово-морський музейний комплекс входить підземна частина заводу, арсенал, а також морський причал і кілька будівель. До огляду відкриті зони навколо штучного каналу, який проходить гору наскрізь, декілька цехів заводу і арсенал, де зберігалися торпеди і ядерні боєголовки. Залізобетонні конструкції володіють високою довговічністю, але стан металевих конструкції комплексу в аварійному стані.

Згідно з повідомленнями в пресі від травня 2010 року, керівництво Чорноморського флоту Росії розглядає можливість відновлення бази в Балаклаві і відновлення її використання за прямим призначенням[2], однак міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко спростував цю інформацію, пославшись на Конституцію України[3].

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]