Огайо (тип підводного човна)
| Тип “Огайо” | ||
|---|---|---|
| Основні характеристики | ||
| Тип корабля | Підводний човен атомний з ракетами балістичними | |
| Розробник проекту | Electric Boat Division | |
| Класифікація НАТО | SSBN/SSGN «Ohio» | |
| Швидкість (надводна) | 17-20 вузлів (35-39 км/год) | |
| Швидкість (підводна) | 25 вузлів (48 км/год) | |
| Робоча глибина занурення | 300-365 м | |
| Гранична глибина занурення | 500-550 м | |
| Автономність плавания | 70 діб | |
| Екіпаж | 155 осіб | |
| Розміри | ||
| Водотонажність надводна | 16764 т | |
| Водотонажність підводна | 18750 т | |
| Довжина найбільша (по КВЛ) | 170 м | |
| Ширина корпусу найб. | 12, 8м | |
| Середня осадка (по КВЛ) | 11,1 м | |
| Силова установка | ||
| водо-водневий реактор S8G, дві паротурбіни потужністю 60 000 к.с. | ||
| Озброєння | ||
| Торпедно- мінне озброєння |
4 носових ТА калібру 533 мм (універсальні торпеди Mk48) | |
| Ракетне озброєння | 24 шахтні ПУ РБ (раніше «Трайдент-1» С4, а тепер вже «Трайдент-2» Д5, або 154 крилаті ракети BGM-109 «Томагавк» | |
«Огайо» (англ. «Ohio») — американський ПЧАРБ (підводний човен атомний з ракетами балістичними); мобільний пусковий комплекс підводного базування для запуску міжконтинентальних балістичних ракет з ядерною головною частиною.
Зміст |
Історія [ред.]
Проектування тих підводних човнів розпочалося ще в кінці 60-их років ХХ ст. Ними планувалося замінити ПЧАРБ типів «Беджамін Франклін» і «Лафаєт», котрі увійшли до складу ВМФ США у 1965-67 роках. В червні 1974 року був укладений контракт з General Dynamics на будівництво першого човна такого типу з назвою «Огайо». Але в силу різних технічних і організаційних проблем ходові випробування розпочалися лише в квітні 1979 року, а переданий він був флоту в листопаді 1981 року. В 1997 році було закінчено передачу флоту усіх човнів цього типу, у кількості 18 штук. В Атлантичний флот США було направлено 10 таких човнів, а в Тихоокеанський — 8. З 2002 року це єдиний тип ракетоносіїв котрі є на озброєні ВМС США
Конструкція [ред.]
Міцний корпус розділений водонепроникними перегородками на чотири відсіки і одну відгородку.
Перший відсік знаходиться в носовій частині і він розташований на чотирьох палубах і там розміщені три групи приміщень різного призначення: бойового (центральний пост, пост управління стрільбою, торпедне відділення, радіорубка гідроакустична рубка), забезпечення (обчислювальний комплекс, вентиляційна, приміщення для кондиціонерів, насосна, акумуляторна) і побутового (офіцерська кают-компанія, кімната відпочинку, буфет, камбуз, їдальня для рядових, офіцерські каюти, медпункт, навчальні класи, аварійно рятувальні засоби). Другий (ракетний0 відсік. Він займає третину міцного корпусу і також розташований на чотирьох палубах. Там знаходяться 24 шахтні пускові установки, пускове і контрольно перевірочне обладнання, навчальний клас, спальні місця для бойового розрахунку ракетного комплексу. Відгородка є суміжною з ракетним відсіком і там розміщені електоргенератори, електрощитова, обладнання для дегенерації повітря, осушувальні насоси. Третій відсік є реакторним, його довжина 10 м, і там знаходяться : ядерний реактор, 2 парогенератори, гребний електродвигун, перетворювач току, допоміжна дизельна установка, насосна станція, компресор, головний конденсатор, пульти управління і контролю. Четвертий (турбінний) відсік. Довжина 37 м, де знаходяться, 2турбогенератори, 3=2 паротурбінні установки, гребний електродвигун, перетворювачі токів, допоміжна дизель-електрична установка, гідравлічна насосна станція, головний конденсатор, пульти управління і контролю.[1]
Корпус [ред.]
Корпус комбінованої конструкції: міцний корпус ціліндричної форми з закінченням у вигляді усіченого конусу продовжений оптічними закінченнями, в яких на носу розміщена сферична антена ГАС і на кормі гребний вал, яких розміщені баластні цистерни. В носовому, ракетному і кормовому відсіку є завантажувальні люки. Міцний корпус зварений з листової високоміцної сталі марки HY (Ст)-80/100 с межею текучості 56—84 кгс/мм., товщиною 75 мм. Для збільшення міцності встановлено кільцеві шпангоути, розставлені по усій довжині корпусу. Корпус має антикорозійне покриття.
Енергетичне обладнання [ред.]
Одновальна ядерна (водо-водневий реактор S8G, дві паротурбіни потужністю 60 000 к.с.), два турбогенератори 1,4 Мвт, резервний гребний двигун 325 к.с.
Діаметр реакторного відділення 12 м, довжина 16,8 м, вага 275 т. Закладене ядерне паливо є достатнім для біля 100 тис. годин активної роботи, що є еквіваденто приблизно 9-11 рокам постійного використання реактора на повній потужності або для плавання повним ходом у 280 тис. миль, а економічним — 800 тис. миль.[1] [2] [3].
Паротурбінна установка складається з двох турбін потужністю 30тис. к.с, редуктора, конденсатора, циркуляційного насоса і паропроводів. Дві паротурбінні установки працюють на один вал, при цьому висока швидкість обертання турбін понижається редуктором до 100 об/хв і з допомогою муфти передається на гребний семилопасний винт діаметром 8 м, зі скошеними серпоподібними лопастями.[4]
Радіоелектронне і гідроакустичне обладнання [ред.]
РЛС ОНЦ BPS-15; ГАС — BQS-13 (активна); BQQ-6 (пасивна); BQR-19 (навігаційна); система РЕР VLR-8(V); різні системи зв'язку і навігації.
Озброєння [ред.]
24 шахтні ПУ РБ (раніше «Трайдент-1» С4, а тепер вже «Трайдент-2» Д5, або 154 крилаті ракети BGM-109 «Томагавк»; 4 носових ТА калібру 533 мм (універсальні торпеди Mk48) Балістичні ракети встановлені на ПЧАРБ даного типу мають дальність біля 10 000 км і здатні нести 8-14 ядерних боєголовок потужністю 475 кілотон кожної. Враховуючи велику дальність дії балістичних ракет даний тип підводних човнів може вести бойові дії не відходячи від свого пірсу чи борту плавбази.
Експлуатація [ред.]
Ремонти і модернізації [ред.]
На таких човнах раз в 9-14 років відбувається перезавантаження ядерного палива і ремонт.
Інциденти [ред.]
| Цей розділ потребує розширення. (листопад 2012) |
Бойове використання [ред.]
| Цей розділ потребує розширення. (листопад 2012) |
Сучасний статус і перспективи [ред.]
| Цей розділ потребує розширення. (листопад 2012) |
Оцінка проекту [ред.]
| Цей розділ потребує розширення. (листопад 2012) |
Представники [ред.]
Див. також [ред.]
- Підводний човен
- Підводні човни атомні за типами і країнами
- Дизельні підводні човни (за типами і країнами)
Примітки [ред.]
- ↑ а б Кап. 1-го р. В. Кожевников. Американские ПЛАРБ типа «Огайо» (рос.) // Зарубежное военное обозрение. — 1992. — В. 9.
- ↑ Полковник С. Колесников. «ПЛАРБ ВМС США». Архів оригіналу за 2011-01-29. Процитовано 2010-06-12.
- ↑ «Nuclear Propulsion». Military Analysis Network (англійською). Federation of American Scientists. Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2010-09-16.
- ↑ «Атомные ракетные подводные лодки типа «Огайо»». Архів оригіналу за 2012-01-25. Процитовано 2010-06-12.
- ↑ а б в г Переобладнаний в носія ракет BGM-109 Tomahawk.
Література [ред.]
- Ю. И. Александров, А. Н. Гусев. Боевые корабли мира на рубеже XX–XXI века. Справочник. Часть I. Подводные лодки. СПб 2000.
- Осипенко,Л.; Жильцов,Л.; Мормуль,Н. Атомная подводная эпопея. Подвиги, неудачи, катастрофы. Издательство: М.: А/О «Боргес»
- Тарасов А. Е. Атомный подводный флот 1955–2005. — М.: АСТ, Мн.: Харвест, 2006. — 216 с. — ISBN 985-13-8436-4
- Шунков В. Н. Подводные лодки. Поппури, Минск, 2004
- Douglas C. Waller: Big Red: Three Months on Board a Trident Nuclear Submarine, HarperCollins 2001, ISBN 0-06-019484-7 (нім.)
|
|
Цю статтю потрібно вікіфікувати, щоб привести її вигляд до стандартів Вікіпедії. (листопад 2012) |
|
||||||||||||||||||||

