Огюст Фредерік Луї де Мармон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Огюст Фредерік Луї де Мармон
Marmont.jpg
Народився 20 липня 1774(1774-07-20)
Шатійон-сюр-Сен
Помер 3 березня 1852(1852-03-03) (77 років)
Венеція
Діяльність політик, військовий очільник
Титул герцог
Звання Маршал Франції
Конфесія католицтво
Батько Ніколя Вієсс де Мармон
Матір Клотільда Шапрон
Дружина Енн Марі Перрего
Blason fam fr Viesse de Marmont.svg

Огюст Фредерік Луї де Мармон (*Auguste-Frédéric-Louis Viesse de Marmont, 20 липня 1774 —†3 березня 1852) — французький аристократ, політичний та військовий діяч часів Першої республіки, Першої імперії та Реставрації, Маршал Франції.

Життєпис[ред.ред. код]

На службі Республіки[ред.ред. код]

Походив з аристократичної бургундської родини. Син Ніколя Вієсса де Мармона, капітана Еноського полку. Дитинство провів у рідному маєтку, де й отримав початкову освіту. Після цього поступив до коледжу Шатійон. В подальшому Мармон вирішив обрати військову кар'єру, чому в багато в чому посприяв його батько. У 1789 році отримує патент лейтената міліції Шартрського батальйону. Водночас продовжив навчання у Діжоні.

У 1792 році закінчив артилерійське училище у Шалоні, де потоваришував з Мішелєм Дюроком. У вересні того ж року отримує призначення до 1 артилерійського полку, що стояв у Меці. У 1793 році отримав призначення до Альпійської армії, якою командував генерал Франсуа Келлерман. Останній незабаром спрямував Мармона на підтримку військ, що облягали Тулон. Тут Огюст де Мармон познайомився з Наполеоном Бонапартом. Після падіння Тулона Мармон отримує звання капітана.

Після падіння Робесп'єра у 1794 році Бонапарта разом з його друзями Мармоном та Жюно відстороняють від військових посад, підозрюючи у прихильності до якобинців. Деякий час Огюст вимушен був вештатися Парижем майже без грошей. Зрештою у 1795 році він отримує призначення до Рейнської армії. У 1796 році відкликається до Парижу, де стає ад'ютантом Бонапарта.

Того ж року разом з Наполеоном був в Італійській кампанії. Мармон відзначився у битві при Лоді, за що отримав меч честі. Згодом послідовно служить начальником штаба Серюрьє та командувачем артилерії Ожеро. Брав участь у битвах при Лонао і Кастільйоне. В нагороду за свою звитягу отримав доручення від Бонапарта супроводжувати трофеї до Парижу. По поверненю до Італії Мармон бере участь у битві при Арколе. наприкінці року отримує доручення укласти договір з Венеційською республікою проти Австрії.

У 1797 році Мармон відзначився у битві при ріволі та взятті Мантуї, вслід за цим переводиться дос кладу армії генерала Перрена. після перемоги над папськими військами Мармона призначаютсья відповідальним за укладання миру з папою римським Пієм VI, але Огюст захворів й не зміг виконати завдання. Після одужання вів перемовини з ерцгерцогом Карлом Габсбургом в Леобені, де укладається перемир'я. Після цього у складі військ під головуванням Луї Бараге д'Ільє допогає придушувати заворушення у Венеції, в результаті чого Венеційську республіку було ліквідовано. Згодом бере участь у створенні Цизальпійської республіки.

У 1798 році був у складі військ Бонапарта, що відправилися з Тулону до Єгипту. Тоді ж сприяв захопленю Мальти та поваленю влади Мальтійського ордену. За це отримав звання бригадного генерала. В подальшому звитяжив при захоплені Олександрії, Каїру, у битві при Пірамідах. Незабаром призначається відповідальним на канал між Олександрією та Нілом. Захищав Олександрію від англійців. Сприяв відплитю Бонапарта з Єгипту до Франції.

Консулат та Імперія[ред.ред. код]

Мармон брав участь у підготовці заколоту 18 брюмера (9 листопада 1799 року). Під час захопленю влади Бонапартом відповідав за порядок у Парижі. Під час Консульства займав посаду державного радника військової ради, потім командував артилерією армії, що базувалася у Діжоні.

У 1800 році провів артилерію через перевал Сен-Бернар, з'єднавшись з армією Бонапарта, що діяла в Італії. Звитяжив при захоплені Мілану, у битві при Маренго, за що отримав звання дивізійного генерала. По поверненю до Франції у 1801 році відповідав за законопроект про створення ордена Почесного легіону, керівництво виборчою радою департаменту Кот-д'Ор. Того ж року призначається інспектором артилерії.

У 1803 році відповідав за артилерію Булонського табору. У 1804 році призначаєтсья командувачем Голландської армії. Після оголошення Бонапарта імператором Мармон був розчарований тим, що не отримав звання маршала. Втім стає кавалером Імперії. Водночас отримує наказ готуватися до висадки в Англії. Для цього організує роботи в Остенде. В цей час почалася війна Франції з австрією та Росією. Мармон отримав наказ маршем рушити на з'єднання з Наполеоном I, яке відбулася у Майнці. разом з імператором Мармон вступає до відня. Але в подальшому отримує наказ забезпечувати тили французької армії в Штирії і Карінтії. Мармон не брав участі у битві під Аустерліцем. Водночас за наказом Наполеона захопив область Фріуль, яке було приєднано до Італійського королівства.

У 1806 році зайняв Далмацію, згодом отримавши посаду генерал-губернатора. Вслід за цим взяв в облогу Рагузу (Дубровник). Після падіння міста вів виснажливу боротьбу проти чорногорців. Тоді ж за наказом Наполеона Бонапарта став розробляти план вторгнення до балкан, що на той час належали Османській імперії. У 1808 році отримує титул герцога Рагузького.

Під час військової кампанії 1808 року воюва на півночі Далмації, у Крайні, де неподолік від Любляни отримав поранення. Згодом біля грацу приєднався до імператора, проте у битві при Ваграмі участі не брав. 11 липня, переслідуючи австрійську армію, вступив з нею у бій біля Цнайму, де спочатку зазнав втрат. але зрештою змусив австрійського командувача ерцгерцога Карла відступити і почати перемовини. За це Мармон отримав звання маршала.

У 1809 році він повертається до Парижу. Втім того ж року отримує посаду генерал-губернатора Ілірії. Тут проводив реформи у дусі французьких, зокрема вправаджено цивільний кодекс, нові кадастри, проведено реформу освіти. У 1811 році на деякий час повертається до Франції, але знову отримує призначення — на цей раз командувачем армії в Португалії. По приїзді на місце Мармон вирішує відступити з Португалії, залишивши Лісабон, в напрямку до м. Саламанки. Водночас втупив у конфлікт з королем Жозефом I щодо стратегії військових дій. Протягом 1811–1812 років Мармон переважно маневрував, намагаючись не допустити просуванню англо-португальського війська на північ та центральну частину Іспанії. Зрештою 22 липня 1812 року відбувається вирішальна битва при Саламанці, під час якої був тяжко поранений і зміг запобігти поразці французькій армії. Пораненого Мармона було відправлено до Байонни.

Деякий час тривало розслідування щодо дій Мармона в Іспанії, побачившися з Наполеоном I у Парижі, після втечі останнього з Росії, Мармон марно намагався переконати імператора у своїй невинуватості. Тому відійшов від справ, став займатися розбудовою маєтностей. Але 20 березня 1813 році отримав командування 6 корпусом. На його чолі звитяжив у битвах при Люцені та бауцені, захопив Дрезден. після цього разом із своїм корпусом йде у підпорядкування армії на чолі із маршалом Неєм. 26 серпня бере участь убитві при Дрездені, завдяки розпорядності та хоробрості якого французи здобувають перемогу. Зрештою добре себе проявив у битві народів при лейпцизі. Завдяки діям Мармона французька амрія уникла цілковитого розгрому. Вслід за цим він відступив до Майнцу. Потому брав участьу битві при Ханау, де також вдало протидіяв союзникам, але зрештою вимушен був відступати за Рейн.

В Майнці Мармон стикнувся з епідемією тифу, яку не зміг повністю приборкати. Водночас повинен був захищати переправи через Рейн. Втім Мамон вимушен був поступити більш численним військам пруських, австрійських та російських військ. Зрештою він почав відступ через кайзерслаутерн, Саарбрюкен, Верден, Вітрі. Тут з'єднався з Наполеоном I, під головуванням якого брав участь у перемогах при Сен-Дізьє та Брієнні. після поразки французів при Ла-Ротьєра Мармон відступив до Дампьєра. Згодом знову з'єднується з імператором, де сприяє перемозі при Шампобере та Вошані. Вслід за цим Мармон залишається у Вертю, захищаючи фланги. Згодом разом з маршалом Мортьє успішно захищає міста суасон та Компьєн від пруської армії. Хоробро б'ється при Краоні та Лані, але зазнає поразки при Аті-су-Лан. Втім з новими частинами бере у часть у перемозі французів при Реймсі. Але зазнав тяжкої поразки при Фер-Шампенуазі, після чого відступає до Парижу, де з'єднується з маршалом Мортьє та Жозефом Бонапартом. Фактично вони разом керують обороною Парижу. Втім Жозеф залишає столицю, передаючи командування Мармону. Останній деяких час чинив опір, домігшися перемир'я. В цей час Мармон переїздить до самого Парижу, де його голова муніціпалітету Парижу та Талейран переконали капітулювати перед союзниками. Це відбулося 5 квітня 1814 року. Свої війська Мармон відводить до Нормандії. Ці дії сприяли поваленю й зреченю Наполеона Бонапарта.

На службі у Бурбонів[ред.ред. код]

3 червня того ж року Мармон супроводжував Людовика XVIII при вступі до Парижу, а вже 4 червня стає пером Франції. З цього моменту стає найближчим радником короля. Під час Ста днів Наполеона спочатку намагався протидіяти йому, але, зрозуміши всю марність цього, разом з Людовиком XVIII втік до Генту.

Після другої реставрації Бурбонів Мармон отримує звання генерал-майора королівської гвардії. У 1817 році придушив заворушення у Ліоні. У подальші роки займався покращенням свого майнового стану, який погіршився після розлучення із дружиною. У 1820 році попередив змову проти короля, того ж року стає лицарем ордену Святого Духу. У 1826 році представляв короля на коронації імператора Миколи I. З цієї нагоди був нагороджений орденом Андрія Первозванного. У 1830 рцоі намагався отримати призначення командувачем експедиції до Алжиру, проте король Карл X відмовив йому в цьому.

В екзилі[ред.ред. код]

Під час Липневої революції отримує посаду генерал-губернатора Парижу, намагається придушити повстанців. Зрештою він був розбитий. Водночас йому доручаєтсья командування королівської гвардії. Після зречення Карла X Мармон сприяв оголошенню герцога Бордоського королем Генріхом V. Втім це не підтримала армія. Мармон був не здатний зберегти владу Бурбонів у Франції. У підсумку разом з королівською родиною втік до Великої Британії. Проте тут Мармон не зміг довго жити через брак коштів, тому перебрався до Амстердаму.

Незабаром перебрався до Відня. Потім подорожував Угорщиною у 1832 році, Швейцарією та Італією у 1833 році, Єгиптом, османською імперією і Персією у 1834–1835 роках. У 1835 році повернувся до Італії, а у 1836 році оселився у Відні. У 1841 і 1842 роках намагався повернутися до Франції, проте марно. Помер 3 березня 1852 року у Венеції.

Творчість[ред.ред. код]

  • «Мемуари маршала Мармона, герцога Рагузького», 1841 рік.
  • «Сутність військових тверджень»
  • «Подорож до Угорщини», 1837 рік
  • «Подорож до Сицилії», 1838 рік

Джерела[ред.ред. код]

  • Alphonse De Beauchamp, Histoire des campagnes de 1814 et 1815, éd. University of Michigan Library, 2009 (rééd.), 570p.