Ода до радості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рукопис з автографом

Ода до радості (нім. "Ode an die Freude") — ода, написана у 1785 році німецьким поетом та істориком Фрідріхом Шиллєром для дрезденської масонської ложі, у якій звеличується єдність усіх людей. Попри майбутню популярність вірша, сам Шиллер негативно відзивався про нього, відмічаючи те, що ода "далека від реальності" та що "можливо для нас, але не для світу, не для мистецтва поезії" у листі до свого друга Хрістіана Кьорнера (під впливом якого і була написана ода), написаному у 1800 році.

У 1793 році текст оди був змінений, зокрема було змінено ключове слово. Леонард Бернстайн казав про те, що спочатку ним було "свобода" замість "радість" (Freiheit замість Freude), а змінив його Шиллєр заради того, щоб дистанціюватися від політики. Найбільшу популярність вірш здобув після того як Людвіг ван Бетховен поклав його на музику та включив у склад завершальної частини знаменитої Дев'ятої симфонії (дописана у 1824 році).

На початку 50-х років керівництво ФРН зробило "Оду…" своїм гімном, але у 1952 році старий гімн повернули. У 1972 році Рада Європи утвердила "Оду до радості", покладену на музику Бетховена Гімном Ради Європи, у 1985 році ода стала гімном ЄЕС, а у 1993 - гімном ЄС. Аранжировка була зроблена Гербертом фон Караяном. У 2003 році було вирішено вважати гімном ЄС лише музику, заради рівноправ'я усіх мов. Мелодія була використана у 1974 році при написанні гімна Родезії. З 2005 року - гімн Копа Лібертадорес.

Фрагменти з "Оди…" були використані у фільмах: "Механічний Апельсин" Стенлі Кубрика, другого фільму про The Beatles "На Допомогу!" та у франшизі "Міцний горішок".

З німецької на українську "Оду…" переклав Микола Лукаш.

Музику на вірш також писали інші композитори, зокрема: