Одриське царство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Одриське царство
460 до н. е. – 46 Фракія (римська провінція) Flag
Розташування Фракія
Одриське царство
Столиця Севтополь
Мови фракійська мова
Релігії політеїзм
Форма правління монархія
Історичний період класична античність
 - Терес 460 до н. е.
 - Завоювання римлянами 46

Одриське царство (дав.-гр. Βασίλειον Ὀδρυσῶν) — союзна держава фракійських племен, об'єднаних Одриською династією в південно-східній Фракії на початку V століття до нашої ери. У період найбільшого розширення, царство охоплювало величезні території між річкою Стрімон на заході, Понтом Евксинським (нині Чорне море) зі сходу, Егейським морем на півдні та річкою Істрос на півночі.

Перший відомий з історичних джерел могутній цар одрисів — Терес I. В подальшому держава розвивалась за правління його синів Спарадока та Ситалка, ще більш зміцнилось в добу Севта I та Амадока I, а найвищого розвитку досягло за царя Котіса I. 336 до н. е. Одриське царство підпало під гегемонію Македонського царства, пережило вторгнення кельтів. Зрештою у 46 році стало однією з провінцій Римської імперії — Фракією.

Історія[ред.ред. код]

Наймогутнішим фракійським плем'ям з 5 століття до н. е. були одриси. Про них існує більше відомостей, які відносяться до власне фракійської історії. В V столітті до н. е. цар одрісів Терес зосередив під своїм пануванням більшу частину фракійських племен. По смерті його (близько 440 до н. е.) володіння Тереса розділено між його двома синами Сіталком і Спарадоком, а коли останній втік від переслідування брата в Скіфію, Сіталк став єдиновладним правителем могутнього, але варварського племені, з яким тим не менше афіняни уклали союз.

Під час Пелопоннеської війни Бразід з військом увійшов у Фракію, щоб нанести тут удар афінській могутності. Похід його мав на меті завоювання не самої Фракії, а афінських колоній на березі Егейського моря, серед яких Амфіполь, Стагіра та інші поліси. Взагалі грецькі походи до Фракії здійснювались для завоювання не власне фракійських, а грецьких володінь в межах Фракії, і ці перипетії грецької історії не заважали посиленню могутності власне одрісів.

Після наступника Сіталка — Севта, за якого могутність одрісів сягнула найвищого ступеня розвитку, царство їх поступово стало занепадати, завдяки внутрішнім негараздам. Об'єднана Севтом монархія розпалася на ряд дрібних держав. Цар Котіс (384 — 360 роки до н. е.) знову об'єднав країну, головним чином завдяки підтримці афінянина Іфікрата, але внутрішні негаразди тривали й в добу його правління. Відомо, що в 360 до н. е. Котіс відвоював в афінян місто Сест. По смерті Котіса в країні одрісів спалахнула боротьба за престол між сином Котіса Керсоблептом і двома його суперниками, Амадоком і Берісадом. Ця боротьба завершилась тим, що Керсоблепт отримав область на Пропонтиди і долину Гебра (нині річка Мариця), Амадок — узбережжя Егейського моря від Ена до Маронеї, Берісад — іншу частину країни до Македонії.

У 357 до н. е. афіняни відвоювали Сест у Керсоблепта, який був змушений поступитися їм і [Херсонес Фракійський|Херсонесом Фракійським]. За Філіппа II Македонського Керсоблепт був васалом Македонії; до 339 до н. е. вся Фракія стала залежною від Македонії, причому, як оплот Македонії, Філіпп заснував всередині країни місто Філіппополь (сучасний Пловдив). У 335 до н. е. Александр Македонський почав похід проти трібаллів і гетів, що закінчився підкоренням неспокійних сусідів. По смерті Александра Фракія перейшла в управління Лісімаха. По смерті останнього у 281 до н. е., правителем її був Селевк I Нікатор, потім Птолемей Керавн.

У 279 до н. е. Фракія піддалася нападу кельтів, які під проводом Церетрія зайняли країну й заснували царство в області Гема зі столицею Тілісом. Після вигнання кельтів, у Фракії встановився колишній порядок правління і роздільного існування розрізнених племен, підкорення та об'єднання яких вдалося тільки римлянам після низки походів. Так, Мінуцій Руф (в кінці 2 століття до н. е.) підкорив трібаллів, Марк Ліциній Лукулл (72 до н. е.) — бессів і південне узбережжя, Марк Ліциній Красс (29 до н. е.) — бастарнів.

Остаточне завоювання Фракії відноситься до 15 до н. е.. Перший же намісник провінції Мезії згадується в 6 до н. е. За Доміціана Мезія розділена на дві частини — Верхню Мезію (лат. Moesia Superior, нині Сербія) і Нижню Мезію (лат. Moesia Inferior, нині Болгарія). У Верхній Мезії існували міста Рациарія, Сінгідун, Скупи; в Нижній Мезії Еск, Нікополь на Іструмі, Трезміс, Істр, Томи, Одесс. Власне ж Фракія була звернена на римську провінцію лише за Калігули (46 до н. е.). Серед внутрішніх міст Фракії того часу: Філіппополь, Апри, Девельт, Флавіополь та інші. За Діоклетіана до складу фракійської дієцезії увійшли наступні провінції: Європа, з Перінфом і Апрамі, Родопи, з містами Максіміанополем, Маронеєю та Еном, Фракія з Філіппополем і Бероєю, Гемімонт з Адріанополем і Анхіалом, Скіфія з Діонісополем, Томами і Калатісом і Нижня Мезія, з Марціанополем і Нікополем.

Одриські царі[ред.ред. код]

  • Севт II (405 до н. е. — 391 до н. е.)

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]