Означення (мовознавство)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Озна́чення — другорядний член речення, що вказує на ознаку предмета. Воно відповідає на питання чий? який? яка? які? котрий? скільки?. Підкреслюється хвилястою лінією.

Види означень:

  • узгоджені — означення, виражене словом, що має такий самий рід (в множині), число й відмінок, що й означуване присудок.
  • неузгоджені — форми різних частин мови, що вказують на ознаку або належність предмета.
  • прикладки — означення, що виражено іменником.

Неузгоджені речення[ред.ред. код]

Неузгоджене означення — означення, що поєднуються з означуваним словом зв'язком керування або прилягання.[1] Зміна форми означуваного слова не веде до зміни форми означення.

Неузгоджені означення виражаються:

  • іменниками у родовому відмінку без прийменника: уста дівчини посміхаються;
  • іменниками у родовому відмінку з прийменником: баня біля озера;
  • іменниками у знахідному відмінку з прийменником: у великій друкарні на три поверхи;
  • іменниками в орудному відмінку з прийменником, що характеризує ознаку предмета за наявністю в ньому чогось: будиночок під глиняним дахом;
  • присвійними займенниками його, їх: її рука затремтіла;
  • неозначеною формою дієслова: бажання гуляти у парку;
  • прислівниками: дерево праворуч вже зацвіло;
  • дієприслівниками: майстер зі стрільби лежачи.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Неузгоджені означення // Загнітко А. П. та ін. Українська мова: Словник-довідник. — 1998.