Океан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Світови́й океа́н — водний простір земної кулі за межами суходолу. Староруська назва — Море-Окіян або Окіян-Море. Назва ймовірно походить від латинської назви oceanus або від аналогічної грецької.

Площа поверхні світового океану, до складу якого входять океани і моря, становить близько 71 відсотка поверхні Землі (близько 361 мільйона квадратних кілометрів).

Наука, що вивчає океани, називається океанологією.[ред.ред. код]

Світовий океан

Компоненти[ред.ред. код]

  1. Світовий океан — безперервна водна оболонка Землі, яка оточена материками та островами.
  2. Водна маса — порівняно великий об'єм води, що відрізняється від оточуючої водної товщі фізичними, хімічними і біологічними властивостями і які зберігаються при переміщенні за межі області свого формування.
  3. Океан — частина Світового океану, яка розміщена між материками, має великі розміри, самостійну циркуляцію вод і атмосфери та особливий гідрологічний режим
  4. Море — це частина океану, яка має відмінності у властивостях води, відрізняється течіями, живими організмами і, як правило, відокремлене півостровами, островами або підняттями дна океану[1].
    - це частина океану, яка більш-менш відокремлена від нього ділянками суходолу, групами островів або підвищеннями дна[2].

За розташуванням виділяють:

  • Внутрішні моря — моря, що розміщені в середині материків, між островами і материками або в межах архіпелагів на значній відстані від відкритої частини океану[1];
    — це ті, що глибоко вдаються в суходіл і сполучаються з океаном протокам (Чорне, Азовське, Червоне, Жовте).
  • Міжматерикові моря розташовані між різними материками (наприклад, Середземне море).
  • Внутрішньоматерикові моря знаходяться всередині одного материка (наприклад. Азовське, Балтійське, Біле моря).
  • Окраїнні моря — моря, що розміщені поблизу материків на материкових відмілинах і схилах[1];
    — трохи вдаються в суходіл і сполучаються з океаном протоками[2].
  • Міжострівні моря розміщені серед великих островів чи архіпелагів (наприклад, моря Фіджі, Банду).
  • Затока — це частина океану (моря), яка глибоко заходить у суходіл, але вільно сполучається з океаном (морем)[1].
  • Протока — порівняно вузька смуга води, що розділяє ділянки суходолу і сполучає суміжні водні басейни або їх частини.
  • Бухта — невелика затока, чітко відділена мисами чи островами від океану чи моря, добре захищена від вітрів, тому часто використовується для влаштування портів. Наприклад, Севастопольська і Цемеська (Новоросійський порт) бухти в Чорному морі, Золотий Ріг, Находка (порт Владивостоку) у Японському морі.
  • Лиман — затока, відокремлена від моря піщаною косою (пересипом), в якій є вузька протока, котра з'єднує лиман з морем. Найчастіше лиман — це затоплена частина найближчої до моря ділянки річкової долини (наприклад, Дніпровський, Дністровський лимани на узбережжі Чорного моря). На гідрологічний режим лиману значною мірою може впливати річка, яка в нього впадає.
  • Губа — поширена на півночі Росії назва затоки, яка глибоко врізається в сушу (наприклад, Чошська в Баренцевому морі, Обська в Карському).
  • Фіорд — вузька та глибока затока з високими берегами (найчастіше ложе древнього льодовика) Согнефіорд у Норвезькому морі.
  • Материк — величезна ділянка суходолу, що з усіх або майже з усіх боків оточена морями або океанами[2].
  • Півострів-це частина суходолу, що далеко заходить в океан(море) і з трьох боків оточена водою[1].
  • Острів — це порівняно невелика частина суші, що омивається водою з усіх боків[1].
  • Материковий острів — це частина материка, що відокремилася внаслідок руху земної кори[2].
  • Вулканічний острів — утворився внаслідок виверження вулканів на дні морів та океанів[2].
  • Кораловий острів — складений вапняковими скелетами коралових поліпів — дрібних тварин, які живуть у тропічних широтах. Кораловий острів, що має форму суцільного розірваного кільця, називають атолом.

Кількість океанів[ред.ред. код]

Різні типи поділу на океани.

Міжнародна гідрографічна організація виділяє з 2000 року 5 океанів[3]:

Океан Площа,
млн км²
Об'єм,
млн км³
Середня
глибина,
м
Найбільша
глибина,
м
Атлантичний океан 91,6 329,7 3 600 8 742 (жолоб Пуерто-Ріко)
Індійський океан 73,556 292,1 3 890 7 725 (Зондський жолоб)
Північний Льодовитий океан 14,75 18,1 1 225 5 527 (в Гренландському морі)
Тихий океан 169,2 710 4 280 11 022 (Маріанський жолоб)
Південний океан 20,3 4 500 8 428 (Південно-Сандвичів жолоб)

Цей поділ є досить умовним і в різні часи та у різних держав виділяли і виділяють різну кількість океанів. У діючому визначенні міжнародної гідрографічної організації від 1953 року Південного океану немає[4].

1 океан — По суті на Землі існує єдиний Світовий океан.
2 океани — Якщо подивитися на глобус, то чітко простежується максимальне розділення між Атлантичним (включаючи Північний Льодовитий) та Тихим (включаючи Індійський) океанами, Південний океан поділений навпіл між ними.
3 океани'' — Включає Атлантичний (включаючи Північний Льодовитий), Тихий, та Індійський океани.
4 океани'' — Офіційно такий поділ був до 2000-го року: Північний Льодовитий, Атлантичний, Тихий, Індійський; Південний розподілений між останніми трьома океанами.
5 океанів — Офіційно визнаний зараз в більшості держав. (Перелік океанів див. на поч. розділу)
7 океанів — Поділ на 7 океанів, походить від аналогії з античними і середньовічними 7 морями. При такому поділі виділяють Північно-Льодовитий, Північно-Атлантичний, Південно-Атлантичний, Індійський, Північно-Тихий, ПІвденно-Тихий та Південний океани. Такий поділ набув найбільшого визнання в США (USA), тому наприклад в такій пізнавальній програмі, як Google Earth, виділено саме 7 океанів.

Також в геологічні часи були різні океани: Тетіс (Розділяв Лавразію і Гондвану, його залишками є Чорне та Середземні моря), та океан Панталасса (омивав ці два уламки Пангеї по зовнішньому периметру).

До цього існував океан Світовий, що омивав єдиний мега-материк Родінію.

В далекому майбутньому, коли материки скоріше за все знову утворять єдиний мега-континет, який фахівці НАСА (NASA) умовно назвали Пангея-Ультіма її буде омивати єдиний океан для якого ще не вигадали назву.[5]

Фізичні властивості[ред.ред. код]

Морська вода[ред.ред. код]

Площа Світового океану 361×106 km2, її обсяг становить приблизно 1,3 мільярда кубічних кілометрів[6]. Це можна розглядати як Куб води з ребром завдовжки 1111 км. Його середня глибина становить 3790 м, а його максимальна глибина сягає 10923 метрів. Загальна маса гідросфери становить близько 1.400.000.000.000.000.000 метричних тонн, або 1,4×1021 kg, що становить приблизно 0,023% від загальної маси Землі. Менше 3% прісної води, решта води є морська, яка накопичена, в основному, в океані.

Колір води[ред.ред. код]

Поширена помилка у тому, що океани синього кольору, перш за все тому, що небо синє. Справді, вода має дуже невеликий синій колір, який можна побачити тільки у великих обсягах, хоча відображення неба і вносить вклад у появу синього відтінку поверхні води, це не основна причина[7]. Основною причиною є поглинання ядрами води молекули «червоних фотонів» від вхідного світла, єдиний відомий приклад забарвлення у природі в результаті коливального руху, а не електронної динаміки[8].

Світіння океану[ред.ред. код]

Докладніше: Світіння моря

Матроси й інші моряки неодноразово повідомляли, що океан часто випромінює видиме світіння, тобто явище люмінесценції, яка тягнеться на багато кілометрів у нічний час. У 2005 році вчені оголосили, що вперше отримали фотографічні докази цього явища[9]. Це явище викликане процесом біолюмінесценції[10][11][12].

Ресурси океану[ред.ред. код]

Біологічні ресурси океану[ред.ред. код]

Залежно від умов існування у Світовому океані виділяють три основні групи живих організмів: планктон, нектон, що мешкають у різних шарах пелагіалі, та бентос, що мешкає у бенталі.

Планктон — організми поверхневого шару води, які пасивно переносяться хвилями і течіями. Це мікроскопічні водорості, дрібні рачки, риб'яча ікра та личинки різних тварин, медузи, бактерії.

Нектон — організми, які живуть у товщі води і активно пересуваються: риби, кальмари, восьминоги, дельфіни, кити, тюлені, черепахи.

Бентос — організми, що живуть на дні моря на ґрунті або в його товщі. Вони ведуть або придонний спосіб життя (водорості, коралові поліпи, губки), або зариваються в ґрунт (морські черви, молюски), або повзають по дну (морські зірки, краби) чи вільно плавають біля дна (камбала, скат).

Особливо багаті життям прибережні ділянки океану — континентальний шельф.

Мінеральні ресурси Океану[ред.ред. код]

На дні і під дном Океану зберігаються величезні запаси мінеральних ресурсів (корисних копалин). Нині на шельфі Океану добувають нафту, газ, кам'яне вугілля, бурштин, залізні руди, алмази, золото.

Почалося освоєння ложа Океану. Тут виявлено великі запаси залізної руди і марганцю, що значно перевищують запаси суходолу. Сама океанічна вода — це рідка руда: 3,5% її становлять тверді мінеральні речовини.

Океан може врятувати людство від загрожуючого водного голоду. В окремих країнах світу опріснюють морську воду, хоч це й дорогий процес (країни Перської затоки, США).

Енергетичні ресурси[ред.ред. код]

Енергія припливів і відпливів використовується людиною для одержання електроенергії. Вже в багатьох країнах світу (Франція, США, Росія, Японія) працюють припливні електростанції (ПЕС). Починає використовуватися енергія хвиль, морських течій, тепла, що виділяється морями й океанами.

Походження назви[ред.ред. код]

Рухи води в Океані[ред.ред. код]

Розрізняють кілька видів рухів води в морях і океанах: вітрові хвилі, цунамі, припливи й відпливи, течії.

Вітрові хвилі[ред.ред. код]

Докладніше у статті Вітрові хвилі

Причиною виникнення стає вітер. При утворенні хвилі маса води не рухається горизонтально, змінюється лише вертикальний рівень водної поверхні. В одних місцях пориви вітру ніби вдавлюють її, утворюючи улоговину хвилі, в інших — поверхня підіймається у вигляді гребеня. З посиленням швидкості вітру на гребенях хвиль з'являється біла піна — баранчики. Висота хвилі збільшується, а сильний вітер ніби загинає верхівки гребенів хвиль. Вітер слабне, і хвилі змінюються брижами — затухаючими низькими частими хвилюваннями.

У більшості випадків висота вітрових океанічних хвиль досягає 4-5 метрів. В 1933 році в Тихому океані моряки американського судна «Рамапо» спостерігали хвилю висотою 34 м.

На межі моря і суходолу вітрові хвилі виконують велику руйнівну та творчу роботу. В одних місцях вони руйнують гірські породи, в інших — відкладають зруйновані частинки, створюючи піщані і галькові пляжі.

Цунамі[ред.ред. код]

Докладніше у статті Цунамі

На відміну від хвиль, народжених вітром, відомі хвилі цунамі, причиною утворення яких є інші, внутрішні сили Землі, зазвичай землетруси, або природних катаклізмів (падіння астероїду тощо). Довжина таких хвиль більша 500 м і рух охоплює всю товщу води.

Припливи й відпливи[ред.ред. код]

Періодичне підняття й падіння рівня води в морях і океанах, що виникає внаслідок притягання водної оболонки Землі Місяцем і меншою мірою Сонцем, називають припливом і відпливом.

Приплив настає, коли Місяць проходить через меридіан даного місця. Те саме відбувається одночасно на протилежному боці Землі. Так, якщо Місяць проходить через нульовий меридіан, то припливи спостерігаються на меридіанах 0° та 180°, відпливи — на 90° обох довгот.

У відкритому морі чи океані припливи і відпливи майже не відчуваються, їх висота досягає 90 см. Слабо вони відчуваються і у внутрішніх морях. Наприклад, висота припливів і відпливів у Азовському та Чорному морях дуже мала — 2-3 см. Найвищий рівень води буває у вузьких затоках відкритого моря чи океану. Наприклад, висота припливів у затоці Фанді на східному узбережжі Північної Америки досягає 18 м. Припливи й відпливи мають велику енергію, яку людина починає використовувати в своїх цілях.

Течії[ред.ред. код]

Океанічні течії — горизонтальні переміщення величезних мас води в певному напрямі на великі відстані.Вони поділяються на холодні і теплі. Найчастіше океанічні течії виникають під дією постійних вітрів. Такі течії називають вітровими. По обидва боки екватора від 30-х широт до нього дмуть постійні вітри пасати, що виникають у приекваторіальній зоні всіх океанів. Течії, що викликані цими вітрами, дістали назву пасатних. Рухаючись зі сходу на захід, пасатні течії, натрапляючи на береги материків, відхиляються на північ і на південь. При цьому утворюються нові течії.

У помірних широтах ці течії під впливом постійних вітрів і сили обертання Землі відхиляються на схід. Таким чином, на північ і на південь від екватора в смугах 50° північної та південної широти виникає два кругообіги. Вони існують в усіх океанах, крім Північного Льодовитого. У Північній півкулі течії рухаються за годинниковою стрілкою, в Південній — проти.

У Південній півкулі, вздовж берегів Антарктиди, де майже немає суходолу, під впливом постійних вітрів помірних широт та сили обертання Землі утворюється течія Західних Вітрів, сама назва якої свідчить про причини її утворення.

Розрізняють теплі і холодні течії. Якщо температура води в течії вища від температури навколишніх океанічних вод, вона вважається теплою, нижча — холодною. На картах теплі течії позначають червоними стрілками, холодні — синіми.

Течії в океанах істотно впливають на погоду прибережних частин материків. Холодні — знижують температуру і кількість дощів, теплі — підвищують температуру і кількість опадів.

У судноплавстві важливо враховувати силу і напрям течій. У минулому їх використовували для «пляшкової пошти».

Властивості вод Світового океану[ред.ред. код]

Солоність[ред.ред. код]

Вода Світового океану солона. Це пояснюється тим, що за мільйони років річки земної кулі виносили з суходолу в Світовий океан величезні маси розчинених у них речовин, у тому числі й солей. Завдяки кругообігу води в природі, вода з Океану випаровувалася, а розчинені в ній речовини випадали в осад і накопичувалися. Вода в Океані ставала дедалі солонішою. Цей процес тривав протягом мільйонів років і продовжується дотепер.

Кількість грамів речовин, розчинених в одному літрі води, називають солоністю води. Одиниця вимірів солоності води називається проміле (‰).

Якщо солоність води менша одного проміле, то воду називають прісною. Це в основному води суходолу. Солоність вод у морях і океанах становить у середньому 35‰ (35 г солі на 1 літр води).

Солоність води в різних частинах Світового океану неоднакова. Біля берегів, де в Океан впадають річки або стікають води танучих льодовиків та снігів, — солоність менша (32‰). Одною з малосолоних частин Світового океану є Азовське море (12-14‰), що омиває береги України, а найсолонішим — Червоне море (42‰), яке омиває береги Африки і Азії.

Температура[ред.ред. код]

Температура води в Світовому океані змінюється від екватора до полюсів і від поверхні в глибину. Найвища вона у верхніх шарах біля екватора (+27…+28°С). З просуванням на північ і на південь від нього температура постійно знижується. Найменші її значення спостерігаються біля полюсів — близько −2°С. Тому більша частина навколополюсних ділянок Світового океану протягом усього року вкрита кригою і льодом.

Трапляються ділянки водної поверхні, де температура вища або нижча навколишніх вод. Це пов'язано з течіями в Океані.

Температура поверхневого шару води в Океані змінюється протягом доби і відповідно до пори року.

Неоднакова температура у верхніх шарах води біля узбережжя та в центральних частинах океанів. Влітку, дуже нагріваючись, великі ділянки суходолу віддають частину тепла прибережним водам. Взимку материки і великі острови охолоджуються й охолоджують воду. Отже, в центральних частинах океанів температура поверхневого шару води влітку нижча, а взимку вища, ніж біля узбережжя.

З глибиною температура різко знижується лише перші 700 м. Далі вона змінюється значно повільніше — в середньому на 2°С на кожний кілометр, тому що сонячні промені не впливають на глибинні шари води. На глибині понад 4 000 м вся вода має однакову температуру — 0°С.

В 1960 році батискаф «Трієст» опустився на дно Маріанської западини. Температура води на її дні виявилася +2°С. Нагрівання придонного шару пояснюється тим, що речовина мантії, нагріваючи земну кору, передає своє тепло водам Океану. А по тріщинах земної кори піднімаються гарячі води з температурою до 400°С.

Океан втрачає дефіцитний азот[ред.ред. код]

Океан втрачає дефіцитний азот, який з нітритів і нітратів перетворюється на молекулярну форму і йде в атмосферу. Відбувається це за рахунок двох процесів. Один з них — денітрифікація — давно відомий, а інший — анаеробне окислення амонію — відкритий зовсім недавно. Уважний аналіз взаємозв'язку цих реакцій показав, що в масштабі всього океану співвідношення денітрифікації та анаеробного окислення амонію дорівнює приблизно 70:30[13].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е Калита Людмила Миколаївна. Загальна географія: навчальний посібник для учнів середніх загальноосвітніх шкіл. — Київ: АртЕк, 1998. — 240 с. — ISBN 966-505-160-1.
  2. а б в г д О. Я. Скуратович, Р. Р. Коваленко, Л. І. Круглик. Загальна географія: Підручник для 6 кл. серед. шк.. — Третє видання. — Київ: Зодіак-ЕКО, 2000.
  3. About.com:Geography: The Fifth Ocean
  4. http://www.iho-ohi.net/iho_pubs/standard/S-23/S23_1953.pdf International Hydrographic Organization. Limits of oceans ans seas. 1953
  5. стаття на сайті NASA (англійською мовою)
  6. Drazen, Jeffrey C. «Deep-Sea Fishes». School of Ocean Earth Science and Technology, University of University of Hawaiʻi at M?noa. Процитовано 2007-06-07. 
  7. BAD PHYSICS: Misconceptions spread by K-6 Grade School Textbooks
  8. Braun, C. L. and Smirnov, S. N. (1994). «Why is water blue?». Journal Chemical Education 70. с. 612. 
  9. «Mystery Ocean Glow Confirmed in Satellite Photos». 2005-10-04. Архів оригіналу за 2013-06-22. 
  10. 11/21/2005, Usa today: A glowing sea, courtesy of algae Quote: «…The water glowed green in the direction of the movement…A: Little microscopic creatures (called Lingulodinium polyedrum) that glow in the dark caused the alluring strange display that night…»
  11. 05 October 2005, New Scientist: Sea's eerie glow seen from space Quote: «…The ancient mariners were right. Tales of „milky seas“ that glow bluish-white at night and extend as far as the horizon have been spun by sailors for centuries. Now this eerie glow has been spotted from space….The glowing area spanned Шаблон:Convert/km2, an area the size of Connecticut (Image: Steven D Miller, US Naval Research Laboratory)…»
  12. NASA, DAAC Study: The Incredible Glowing Algae Quote: «…Each year, the North Atlantic Ocean announces springtime by producing „blooms“ large enough to be seen from space. These explosive increases in microscopic marine algae, called phytoplankton, appear as sudden bright blossoms in satellite imagery…»
  13. Гиляров А. Соотношение процессов, ведущих к потере азота океаном, предсказуемо [1]

Див. також[ред.ред. код]

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Pope, F. 2009: From eternal darkness springs cast of angels and jellied jewels. in The Times. November 23. 2009 p. 16 — 17.
  • Manfred Leier: Weltatlas der Ozeane — mit den Tiefenkarten der Weltmeere. Frederking und Thaler, München 2007, ISBN 978-3-89405-541-7
  • Dorrik Stow: Encyclopedia of the oceans. Oxford University Press, Oxford 2004, ISBN 0-19-860687-7
  • Ian S. Robinson: Understanding the Oceans from Space. Springer, Berlin 2008, ISBN 978-3-540-24430-1
  • Pierre Papon: Le sixième continent. Géopolitique des océans, Odile Jacob, 1996.
  • Jean-René Vanney: Geographie de l'océan global, Gordon & Breach, 2001


Посилання[ред.ред. код]


Земля Це незавершена стаття з географії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.