Океанічний жолоб
Океані́чні жо́лоби (англ. oceanic trench, нім. Tiefseegraben m, Tiefseerinne fрос. желоб океанический) — западини, довгі вузькі зниження дна океанів з глибиною більше 6000 м. Є зоною субдукції, тобто зоною занурювання важчої океанічної тектонічної плити під легшу — материкову.
Ширина їх 10-20 км, довжина 35 тис. км, глибина 5-11 км.
Найбільші океанічні жолоби:
- Алеутська западина – глибина до 8109 м,
- Курило-Камчатська западина – 10542 м,
- Японська западина – 9000 м,
- Ізу-Огасаварська западина – 9810 м,
- Філіпінська западина – 10882 м,
- Маріанська западина - 11033 м,
- Яванська западина – 7455 м,
- Бугенвільська западина – 8006 м,
- Тонгська западина - 10882 м,
- Кермадекська западина – 10047 м,
- Кайманська западина – 7686 м,
- Пуерто-Ріканська западина – 8605 м,
- Центрально-Американська западина – 6662 м,
- Перу-Чилійська западина – 8065 м,
- Південно-Сандвічська западина – 8428 м.
Максимальну глибину Світового океану (11033 м) встановлено у Маріанському жолобі. Походження океанічних жолобів пов'язують зі зсувом та опусканням океанічної літосферної плити.
Для океанічних жолобів (за винятком жолоба Кайман) характерні висока сейсмічність і негативні аномалії сили тяжіння Фая, великі магнітні аномалії обох знаків і зниження значення теплового потоку.
Останні дослідження океанічних западин виявили, що у западині накопичується біомаса, яка опускається туди з меншої глибини, і що бактерії на дні особливо активно розкладають сполуки вуглецю. Таким чином глибоководні западини відіграють диспропорційно більшу до своїх масштабів роль у регулюванні обсягів двоокису вуглецю, а отже й клімату[1].
Посилання [ред.]
Література [ред.]
- Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.