Окупація більшовиками Полтави (1918—1919)
| Окупація більшовиками Полтави (1918) | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Радянсько-українська війна (1917—1921) | |||||||
 Захоплення залізничного вокзалу - ключова точка військової операції | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Українська Народна Республіка
|
.svg){kind=small} РРФСР
| ||||||
| Командувачі | |||||||
| Петро Болбочан |
.svg){kind=small} Муравйов Михайло Артемович
| ||||||
| Військові сили | |||||||
 Військові частини, що заявили про свою вірність УЦР
|
 Червона армія
| ||||||
| Втрати | |||||||
| вбито 100 юнкерів[1] | невідомо | ||||||
Окупація більшовиками Полтави (1918) — захоплення більшовицькими військами Полтави 19 січня 1918 року.
Передумови[ред. | ред. код]
У радянсько-українській війні важливими стратегічними пунктами Лівобережної України були залізничні вузлові станції, через які сполучалися залізничні шляхи: Гребінка, Ромодан, Крути, Бахмач. Проміжними пунктами оборони українських військ були: Суми, Конотоп, Ніжин, Костянтиноград, Полтава. Здобуття означених залізничних ліній та станцій і стало головним завданням радянських військ В. Антонова.
Наступ[ред. | ред. код]
18 січня 1918 Володимир Антонов-Овсієнко видав директиву про загальний наступ на Полтаву. Керувати наступом було призначено М. Муравйова. Напередодні виступу з Харкова на Полтаву його загін було збільшено на 975 багнетів. У ніч на 19 січня 1918 загін М. Муравйова, маючи в авангарді панцирний потяг з групи П. Єгорова, вирушив у напрямку Полтави. Кожній зі своїх частин Муравйов поставив завдання: загін Беленковича мусив захопити та утримувати вокзал; полк червоного козацтва — будівлі кадетського корпусу, де розташовувались Віленське училище і Мазепинський полк.
Проукраїнський гарнізон напередодні наступу був значно послаблений через вбивство у готелі «Європейський» (зруйнований за часів II СВ, сучасна Небесної Сотні 4[2]) Юрія Ластівченка, що призвело до акції помсти з боку богданівців, богунівців та юнкерів, які у ніч з 15 на 16 грудня розгромили місцеву РРіСД із влаштуванням погромів у місті. Унаслідок подібної вендети вояк цих двох полків на початку січня було відкликано з Полтави до Києва[3]. Болбочан також вивів основні сили на Кременчук, відступивши без бою, тож залишене напризволяще місто взяли майже без жодного опору.
Загін Беленковича, як і було намічено, захопив вокзал. Червоні козаки В. Примакова зайняли телефонну станцію та губернське управління. На вокзалі до військ Муравйова приєдналось 40 місцевих червоногвардійців, у центрі міста — ще 50. По тому радянські війська оточили кадетський корпус, де знаходилась більшість військ, підлеглих Центральній Раді. Значною мірою збільшовизовані Мазепинський та ім. П. Сагайдачного полки склали зброю майже без опору. З деякими складнощами було роззброєно Віленське училище[ru], юнкери якого вчинили збройний опір, через що частину їх було розстріляно. Дехто з вояків, зокрема невеличка група юнкерів Віленського училища, замість домівок вирушили до Києва, де згодом влилися до складу Гайдамацького коша Слобідської України.
Конфлікт Муравйова з місцевим виконкомом[ред. | ред. код]
Уже в перший день перебування радянських військ у Полтаві між Муравйовим та місцевим виконкомом Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів виник конфлікт. Останні не підтримували збройну боротьбу Раднаркому проти Центральної Ради. Муравйов під час телефонних перемовин із Антоновим розповідав, що представники виконкому скептично ставилися до «Харківського» уряду, планували зробити Полтаву нейтральною як стосовно Раднаркому, так і Центральної Ради[4]. Унаслідок погроз з боку Муравйова члени виконкому були вимушені покинути місто, а Бочковського невдовзі було розстріляно.
Командир полку ім. Костя Гордієнка Всеволод Петрів у своїх споминах згадував про допомогу у звільненні від російських більшовиків з боку місцевих червоних козаків. Він же висловлював гнів та обурення з приводу того, що тогочасне військове керівництво не дозволило долучити їх у подальшому до своїх військ. [5].
Політичні наслідки[ред. | ред. код]
Не знайшовши підтримки серед місцевих більшовиків та їх союзників, Муравйов під загрозою багнетів організував таку міську раду робітничих та солдатських депутатів, склад якої цілком задовільняв Антонова, харківський народний секретаріат і московський Раднарком.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Тинченко Я. Ю. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918) // Наступ більшовицьких військ
- ↑ Европейская — гостиница. Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 20 серпня 2018.
- ↑ Тинченко Я. Ю. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 — березень 1918) // Реальний стан збройних сил супротивників
- ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне : В 4-х т. — М. : Высш. воен. ред. совет, 1924–1933. — Т. 1. - М., 1924. — С. 135 [Архівовано 17 липня 2019 у Wayback Machine.], 136 [Архівовано 17 липня 2019 у Wayback Machine.], 137. [Архівовано 17 липня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ Всеволод Петрів «Військово-історичні праці. Спомини» // Частина VII. Похід на Полтаву. Абазівка. Бій під Полтавою та заняття Полтави. Спостереження над настроями та взаєминами суспільства (вступ В.Сергійчука) Збірник, «Поліграфкнига» К; 2002 640 с. ISBN 966-530-110-1
Джерела[ред. | ред. код]
- Я. Тинченко. Українські збройні сили, березень 1917 р. — листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії) / Ярослав Тинченко. — К. : Темпора, 2009. — 455, [22] с. : фотогр. — Бібліогр.: с. 403—436.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
Це незавершена стаття про Полтаву. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про війну. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |