Олег Харч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. Будь ласка, допоможіть додаванням доречних внутрішніх посилань або вдосконаленням розмітки статті. (січень 2016)
Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (грудень 2019)
Олег Харч
При народженні Харченко Олег Володимирович
Народження 8 червня 1963(1963-06-08) (60 років)
Суми, Українська РСР, СРСР
Національність українець[джерело?]
Країна СРСР СРСР → Україна Україна
Жанр живопис, медіа-мистецтво, колаж, перформанс
Діяльність художник
Напрямок сучасне мистецтво
CMNS: Олег Харч у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Харченко.

Харченко (Харч) Олег Володимирович (8 червня 1963, Суми) — український художник сучасного мистецтва, живописець, медіа-художник, колажист, перформер. Учасник багатьох міжнародних і національних мистецьких проектів.

Творчі спрямування[ред. | ред. код]

Володіє фігуративним письмом і застосовує в актуального мистецтві. Стиль та напрями різноманітні. Розпочинав у манері постімпресіоністичній, але згодом змістився до німецького експресіонізму (найближче Еміль Нольде). Новий наїв або, як зазначали художні критики, квазінаїв, прояви постконцептуального в різноманітних техніках. Його творчість поринала до колажів з паперу, традиційного живопису, вуличних проектів. А також спроб у діджитал–арту, відео роботах, різноманітних інтернет-медіа.Вельми цікавими є експериментування в Саунд Арті. Звертався він і до жанру-ручної книги художника. Але в останній час розпочав доволі активно експериментувати з концептуальними та дадаїстичними творчими цитатами, що не могли не помітити в арт-середовищі. Варто зазначити, що українська версія журналу «Форбс» відзначила третім місцем проект Олега Харченка «Равликіада, або Атака равлів» на IX форумі сучасного мистецтва «Київ Арт Контемпорарі 2014»[1]. Даний проект був здійснений завдячуючи співробітництву з власницею та засновницею галереї «MyGallery» Наталії Лисенко. Географія експозицій з художнього доробку Олега Харча тепер не обмежується виключно тільки Києвом, неодноразово відбувалися участі в Одесі, а також було запрошення до Ташкента і Бейрута в 2016 році. Заради справедливості слід підкреслити, що обидві закордонні імпрези відбулися за активної співпраці з визначною фігурою у світі актуального мистецтва — узбецьким художником В'ячеславом Ахуновим, який був автором ідеї «Паралелізми в узбецькій та українській мові», власне самої назви, і створив остаточну цифрову обробку творів, які були презентовано в техніці цифрового друку на Ташкентській події.

У вересні 2018 твір виконаний в колажній техніці під назвою «Береги природу — мать твою!» подолав відбір до знаного художнього конкурсу «Кліматична нагорода» (Climate Award 2018) в Нью-Йорку. І хоч та робота не отримала нагороди, її прийняла директорка та кураторка Тара Депорте до колекції «Гуман Імпект Інституту» (Human Impacts Institute), що розташовується в Брукліні.

Всі ті експериментування є пошуками власної художньої філософії, про яку краще за все надав визначення французький кореспондент «Ля Трібюн» Еммануель Грінзпан у своєму описі — «Спроби зв'язкувати українське із західним», виокремивши його творче кредо, як про художника-панка, який висміює Росію під час приховування в київському підвалі[2].

Біографія[ред. | ред. код]

Олег Харченко народився 8 червня 1963 році в місті Суми.

У 1980—1985 роках навчався у Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті на факультеті будівельної технології в Дніпрі. Але закінчити вуз не вдалося через конфлікти із деканотом факультету. Водночас у 1981—1983 роках проходив навчання в дніпропетровській художній студії Станіслава Черевко ., що визначило його подальше захоплення мистецтвом.

У 1985—1987 роках проходить службу в РА молодшим сержантом/командиром відділення з ремонту бронетехніки. Оскільки служба проходила в Сертолово, під Санкт-Петербургом (тоді Ленінградом), йому вдавалося неодноразово відвідувати провідні художні музеї. Особливо Ермітаж, де на власні очі він міг побачити своїх улюблених художників — Анрі Матісса, Поля Гогена, Вінсента Ван Гога, Поля Сезанна та інших.

В 1987—1988 поїхав до Мурманська на свої найперші далекі заробітки, працював матросом 2-го класу на риболовецьких суднах у Північному, Норвезькому та Баренцовому морях. У вільні хвилини поміж вахтами художник спостерігав дивовижні пейзажі з фантазійним заполярним небом і Полярним сяянням та занотував олівцем виразні моменти. В Мурманську відвідува художню студію для дорослих при місцевому Палаці культури. Працював плідно й активно, так що одні з найперших його живописних робіт відбираються керівницею студії для участі в масштабній художній виставці у Мурманськом краєзнавчому музеї, а на весну ті ж самі роботи вже їдуть і до норвезького міста Бергена.

Наприкінці 1988 року Олег повернувся в Україну та оселився на Полтавщині в місті Кременчуці, де мешкав до 1998 року. Там він, окрім живопису, зайнявся декоративно-ужитковим мистецтвом, різьбярством і розписом по дереву, разом з місцевими художниками та захопився громадсько-політичною діяльністю. Творча робота не дала фінансового успіху, чимало робіт було загублено.

У 1998 році Олег із сім’єю, в якій зростало троє дітей, переїхав на батьківщину до Сум. Згодом скрутне становище штовхає художника у вир виживання та пошуку заробітків по різних країнах (Ізраїлі, РФ тощо). Зрештою працював в Києві в галузі будівництва, пройшов шлях від різнороба, бетонувальника, штукатура, маляра-оздоблювальника до бригадира, прораба до майстра з декоративно-художнього оздоблення. У 2005 році розлучився з дружиною, а у 2008 завершив свій будівельний період.

З 2009 року Олег відновив творчі студії малюнків у техніці олівця та вугілля, захопився колажами, які розпочинав у дніпропетровській студії як вправи з створювати вправи із «килимками». Його серію самобутніх абстрактних та наївно-фігуративних робіт помітив у 2011 році мистецтвознавець та куратор О. Соловйов. Він побачив значний потенціал художника і підтримав, запросивши до своїх проєктів. Олег Харч (так він створив псевдонім, скоротивши своє прізвище) познайомився у 2012 році на Київському Бієнале–Арсенале сучасного мистецтва, що відбувалися протягом трьох місяців, із зірками світової арт-сцени та їхньою творчістю. А це й сам куратор бієнале— англієць Девід Еліот, один із братів Дінос Чємпмен, і з провідними українськими художниками, такими як Борис Михайлов, Василь Цаголов та Олександр Ройтбурд та відомим митцем з Узбекистану, творцем «Соціалістичного Модернізму», художником-концептуалістом, перформером, есеїстом— В’ячеславом Ахуновим.

У 2013 Олег Харч експонував свою першу персональну виставку «Такі вони, заробітки» в Малій Галереї Мистецького Арсеналу (куратор О. Соловйов). Наприкінці року, спільно із В.Ахуновим демонстрував на Майдані Незалежності проєкт «Слава Героям Майдану» . З початком історичних революційних подій, протягом грудня і січня О.Харч реалізовував інтерактивні художні акції, ідеї та концептуальну фабулу яких пропонував В.Ахунов.[3].

У 2014 важливими для митця були участь у виставці в Мистецькому Арсеналі, «IX Kyiv Art Contemporary». Проект «Равликіада, або Атака равлів» був відзначений третім місцем серед багатьох учасників. Насиченим був і 2015. Він зрозумів, що шукати себе лише у живописі недостатньо для сучасного художника. Потрібні були вже інші засоби для візуального висловлення і в живописі. А підштовхнула до змін нова тема, після волонтерства на схід України в зону АТО протягом першої половини 2015 року. Була створена багаточастинна сага під загальною назвою «Ватна Бухгалтерія». Це й колажні текстові альбоми загальною довжиною в більш ніж сімдесят серій, авторська рукописна книжка «Ватная бухгалтерия, или Хроника необъявленной войны» обсягом 188 сторінок. В тому ж році О.Харч брвав участь у фестивалі «Маніфесто» в Одесі. Його робота потрапили до міжнародного каталогу, який вийшов в Італії у 2015 році.

Епізодична роль в фільмі «Тарас Шевченко. ІDентифікація» — український документальний фільм режисера Сергія Проскурні, що вийшов 2014 року з нагоди відзначення 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка.

Починаючи з 2016 митець брав участь у міжнародних проектах, зокрема, в столиці Лівану, на базі галереї Американського Університету в Бейруті.[4]. Олег Харч був представлений фрагментом з книжки «Ватная бухгалтерия, или Хроника необъявленной войны» на [5]. Паралелізми в узбецькій та українській мовах спільне авторство В'ячеслав Ахунов та Олег Харч в Ташкенті.

У 2017 році - спільний проект з відомим фотохудожником та творцем цілого напрямку під назвою «Метаграфіка» Володимиром Харченком. А далі вже постала найсмачніша подія в українському сучасному мистецтві за 2017 рік— П’ята Одеська бієнале Сучасного Мистецтва під надзвичайно яскравою назвою «Зона Турбулентності». Попри дуже високу конкуренцію та велику кількість заявок на участь (за словами організаторів, це було близько п’яти сотень), проект «Анеґдоти про Головне, Анекдоты о Главном» безапеляційно взятий Михайлом Рашковецьким до головної програми бієнале, причому в повному обсязі в десять живописних робіт. Згодом вони були представлені в одній з провідних художніх установ Одеси— Галереї «ХУДПРОМО». А водночас робота-колаж «Гуманитарные ковбои RF/ Love for sale» з проекту «Ватна Бухгалтерія» потрапила до київського ювілейного вже десятого «GOGOLFEST 2017».

Протягом останніх років митець брав участь у численних (понад 60) персональних і групових виставках, включаючи в таких значних інституціях: 4-а та 5-а Одеські Бієнале, KYIV ART WEEK 2019 в Україні, а також Португалії[6], США[7] та Італії[8].

Від початку російсько-української війни мешкає і працює в Києві.

Публікації, книги та каталоги[ред. | ред. код]

Роботи знаходяться в приватних збірках, а «Ремонт— стан душі» входить до музейної колекції Мистецького Арсеналу[12]. А книга художника "Ватна Бухгалтерія" від листопада 2023 року придбана в колекцію збірки манускриптів Бібліотеки Прінстонського Університету Штату Нью Джерсі.

Колективні проєкти[ред. | ред. код]

Олег Харч
Перший тимчасовий пам'ятний знак загиблим героям був встановлений у Києві на вулиці Грушевського 25-26 січня 2014, автори О. Харч і В. Ахунов
  • 2012— «Постійні досліди з перервами в GooGLE», Галерея 21, м. Суми[27]
  • 2013— «Такі вони, заробітки», Мала Галерея Мистецького Арсеналу, куратор— О. Соловйов, м. Київ[28]
  • 2013— Міжнародний проект— «Мемориальная доска непавшим героям», В’ячеслав Ахунов (Узбекистан), Олег Харч (Україна), на Майдані Незалежності;
  • 2014— Міжнародний арт-проект «Слава Героям Майдану»[29], В’ячеслав Ахунов (Узбекистан), Олег Харч (Україна), на вул. Грушевського біля 2-ї Барикади. м. Київ;
  • 2014— «Равликіада, або Атака равлів», MyGallery, куратор— Наталія Лисенко, м. Київ[30]
  • 2016— «Goodбaй Хутір Postмодерн». KZ RT ROOM, куратор— Дмитро Струк, м. Київ[31][32]
  • 2017— «хАРТченко— некон'юнктурний променад», спільно з В. Харченком, «Галерея Анатолія Ротаря», Київ, Україна[33][34]
  • 2019— «Хроніки неоголошеної (гібридної) війни, або Ватна бухгалтерія» Олега Харча, соло. ЦСМ Хлєбзавод / Київ, Україна;

Арт-резиденції[ред. | ред. код]

З 27 липня по 10 серпня 2019 року в арт-просторі Carbon відбулась медіа-арт-резиденція «Artefact Chernobyl 33». В результаті open call на проект було обрано 5 митців та ще 9 художників з медіа-арт-спільноти «Carbon community» долучились до створення експонатів виставки.

ARTEFACT— арт-проект за участю міжнародних та українських митців, що єднає медіа, діджітал та артпроект присвячений сучасній проблемі інформаційної епохи, що сколихнула весь світ— маніпулювання інформацією, фейкових новин та постправди.

Мета проекту ARTEFACT— залучення активних верств населення до існуючої проблематики свідомого споживання та поширення інформації, навичок її фільтрування та зростання загального рівня медіаграмотності[35].

І

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 3 грудня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ https://8thissue1027.russianartfocus.com/kyiv-art-week-2019/ [Архівовано 15 грудня 2019 у Wayback Machine.] tzAoWQ5OoM4m71pS3fy3L7hhViuI
  3. ↑ В. Єрофєєва. Протестне мистецтво, ч.2. Аriadna.media. 19.10.2021
  4. ↑ Галерея Американського Університету в Бейруті
  5. ↑ «Машроу пролеткульт»
  6. ↑ Мистецьке бієнале Сервейра
  7. ↑ Художній музей Торранса
  8. ↑ Національний музей мистецтв 21 століття
  9. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 2 грудня 2016. Процитовано 3 грудня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 жовтня 2019. Процитовано 8 жовтня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 вересня 2020. Процитовано 8 жовтня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  12. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 25 липня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  13. ↑ выставка "Идентификация движения" Макси ТВ. YouTube. Юлия Рындина. 16 квітня 2013. Процитовано 4 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  14. ↑ http://ua.golos.ua:8081/kultura/14_02_02_v_kievskoy_kreposti_prohodit_mejdunarodnyiy_artproekt_natyurmort_2014[недоступне посилання]
  15. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 19 листопада 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  16. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 10 листопада 2016. Процитовано 3 грудня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  17. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 3 грудня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  18. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 3 грудня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  19. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 березня 2017. Процитовано 19 березня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  20. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 3 грудня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  21. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  22. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  23. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 30 січня 2019. Процитовано 16 лютого 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  24. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 грудня 2017. Процитовано 4 грудня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  25. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  26. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 16 лютого 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  27. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 15 січня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  28. ↑ "Такі вони, заробітки" (17-26/01/2013). YouTube. Art city. 18 вересня 2014. Процитовано 4 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  29. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 19 листопада 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  30. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 4 лютого 2016. Процитовано 19 листопада 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  31. ↑ Виставка художника та графіка Олега Харченка. YouTube. UATV Channel. 7 серпня 2016. Процитовано 4 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  32. ↑ Харч, Олег (5 серпня 2016 року). Goodбaй Хутір Postмодерн. http://unitedbyukraine.com/.[недоступне посилання з липня 2019]
  33. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 17 травня 2017. Процитовано 5 червня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  34. ↑ Саунд-перформанс, Київ, галерея Анатолія Ротаря, 19 травня 2017
  35. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 серпня 2019. Процитовано 24 серпня 2019.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олег_Харч&oldid=42333694