Олександрія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександрія
Oleksnandria.emblem.5.gif Oleksn h.png
Герб Олександрії Прапор Олександрії
Головна адміністративна споруда міста
Головна адміністративна споруда міста
Олександрія на карті України
Олександрія на карті України
Олександрія
Олександрія на карті Олександрійського району
Олександрія на карті Олександрійського району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Кіровоградська область
Район/міськрада Олександрійська міськрада
Рада Олександрійська міськрада
Код КОАТУУ 3510300000
Перша згадка 1754 або 1746
Статус міста з 1784 року
Поділ міста включає Звенигородську сільську раду, смт Димитрове, смт Пантаївка
Населення 82 636 (01,01,2014)[1]
Площа 55[2] км²
Густота населення 1 509 осіб/км²
Поштові індекси 28000-28019
Телефонний код +380-5235
Координати 48°39′51″ пн. ш. 33°05′19″ сх. д. / 48.66417° пн. ш. 33.08861° сх. д. / 48.66417; 33.08861Координати: 48°39′51″ пн. ш. 33°05′19″ сх. д. / 48.66417° пн. ш. 33.08861° сх. д. / 48.66417; 33.08861
Висота над рівнем моря 99[3] м
Водойма річка Інгулець
Міста-побратими Ярочин (Польща Польща), Сінь-І (КНР КНР)
День міста Остання неділя травня
Відстань
Найближча залізнична станція Олександрія, Користівка
До обл./респ. центру
 - автошляхами 75 км
Міська влада
Адреса 28000 м. Олександрія, пр. Леніна, 59; rada@alexandria.kr.ua
Веб-сторінка Сайт міськради
Міський голова Цапюк Степан Кирилович

Олександрі́я — місто обласного підпорядкування Кіровоградської області, центр Олександрійського району.

Зміст

Географія

Олександрія (Кіровоградська область)
Олександрія
Олександрія на мапі області

Географічне розташування

Місто розташоване на 32°15' східної довготи, 48°30' північної широти, на сході області, на відстані 75 км на північний схід від Кіровограда. Разом із підпорядкованими Олександрії селищами Димитрове, Пантаївка площа міста становить 6 142 га.

Південною околицею міста проходить автошлях E50 (Знам'янкаДебальцеве). Із півночі до нього примикає E584 (ПолтаваКишинів). Через Олександрію протікають дві найбільші річки: Інгулець та Березівка, Березівка впадає в Інгулець на території міста.

Рельєф

Олександрійщина розташована на Придніпровській височині з загальним нахилом території з північного заходу на південний схід. Рельєф являє собою здебільшого плато, або підвищену хвилясту рівнину розчленовану густою мережею річкових долин і балок, а також ярів. В балках, що простягаються з заходу на схід, південні схили пологі, а північні крутіші, дуже вкриті ярами, в таких місцях відкриваються древні докембрійські породи.

Середня висота плато близько 200 м над рівнем моря. Проте спостерігається значна різниця абсолютних висот Оточують місто з трьох сторін висоти, які мають відмітки 136м — 142 м. Саме на них розташовані основні промислові зони міста.

Клімат

Клімат помірно континентальний. Літо тривале та спекотне, зима коротка, малосніжна. Опади за рік розподіляються нерівномірно, за літній період випадає кількість опадів 336 мм, за холодний — 177 мм.

Через Олександрію з південного заходу на північний схід проходить вісь висого атмосферного тиску що розділяє область на дві частини панування різних повітряних мас — північно-західну (лісостеп), вологі маси з Атлантики і північно-східну (степ), континентальні маси з Азії і зумовлює різноманітність фізико-географічних умов регіону.

У зимові місяці переважають північні та північно-східні вітри. Влітку господарюють вітри північні та північно-західні.

Циклони (середземноморські, атлантичні та ін.) і антициклони (сибірські, східні континентальні та ін.), часто призводять до різких похолоданнь влітку і відлиг взимку. Такі кліматичні умови зумовлюють дуже мінливу погоду, особливо зимою.

Середньорічна температура повітря в Олександрії +7,3 — +7,8 °C. Переважають вітри північні, північно-західні і північно-східні. Середньорічна швидкість вітру становить 3.9 м/с, вологість повітря 61 — 65% (максимальна в грудні — 84 — 86%, мінімальна в серпні — 43 — 48%). Безморозний період триває 246–255 днів, а вегетаційний становить 207–215 днів.

Літній період — 114–130 днів. Температура самого теплого місяця (липня) становить +20,2 — +21,2 °C, максимальна +39 °C.

Зима триває 110–119 днів. Середня температура самого холодного місяця (лютого) становить —5,7 — −6,1 °C, максимально низька — −35 °C.

Гідрологія

Річка Березівка, біля стадіону «Ніка»
Річка Інгулець в місті Олександрія.

Стік річок характеризується великою мінливістю в різні пори року через залежність від атмоссферних опадів. Велику роль відіграє снігове живлення, тому близько 70% стоку припадає на березень — травень, через танення снігів і весняні зливи, на червень — серпень — 10%, на осінній сезон близько 5%, на зимовий період 15%, велику роль відіграє також підземне живлення.

Олександрія знаходиться у зоні нестійкого зволоження. Середньорічна кількість опадів становить 510–530 мм. Нерівномірно опади розподіляються за порами року. Міннімум їх припадає на зимові місяці — 14 — 18%, максимум на літо — 40%. За теплий період року випадає 70% атмосферних опадів, за холодний період — 30%.

До поверхневих вод міста належать річки Інгулець, Бешка, Березівка, Войнівське водосховище на р. Інгулець, ставки, затоплені відпрацьовані кар'єри і буровугільні розрізи.

Геологічна будова

В основі геологічної будови залягають докембрійські кристалічні породи, вік переважної більшості яких сягає за мільярд років. Ці кристалічні породи часто виходять на поверхню. На берегах річок, у межах нашого краю виявлені гнейси, граніти, кварцити, різноманітні піски, глини та суглинки; часто на глибині до 70 м залягають шари бурого вугілля, що сприяє розвитку гірничої справи.

Природа

Природно-кліматичні умови Олександрійщини сприятливі для вирощування озимої пшениці, кукурудзи, цукрових буряків, картоплі та інших культур, а також садівництва й овочівництва.

Рослинність

Лісова рослинність міста — дуб, клен польовий, клен гостролистий, акація, тополя, ясен, калина, верба. На території міста знаходиться два лісових масиви: Звенигородський лісовий масив загальною площею 287 га і лісовий масив біля Будинку ветеранів загальною площею 83 га. Площа загальних насаджень становить 862,48 га.

Тваринний світ

Тваринний світ лісів представлений досить великою кількістю видів: сарни, дикі кабани, зайці-русаки, лисиці, їжаки, кроти, миші лісові, кажани, багато птахів, а в водоймах риби — карасі, лящі, окуні тощо.

Історія

Виникнення

В якому році землі Олександрії стали частиною Вольностей Війська запорозького, важко встановити. Перші згадки про це зафіксовані ще в 1576 р. Як складова частина Запоріжжя, Олександрійщина входила в державу Богдана Хмельницького.

Існує переказ про заснування міста козаком Вусом. Легенда говорить, що саме він разом з побратимами та молодими козаками (джурами) заснував зимівник Вусівка.

Від часу свого заснування Усівка (або Усиківка) була укріпленим пунктом, який стояв на шляху набігів кримських татар та походів шляхти на землі обабіч Інгульця. Поселення стояло на важливому торговому чумацькому шляху з Полтави у Крим. За переписом 1752 р. в Усівці нараховувалось 109 дворів, проживало 256 чоловік. 1759 році збудована перша православна церква Святителя Миколая. Офіційно статус поселення під назвою Усівка було отримано в 1754 р., після будівництва на місці нинішнього Кіровограда фортеці.

Історичним центром міста є місце біля впадіння річки Березівки в Інгулець, завдяки зручності оборони поселення, обмеженого з двох сторін річками. Зараз на цьому місці знаходиться центральний міський парк культури і відпочинку імені Т. Г. Шевченка та культурно-спортивний комплекс «Ніка» (центральний міський стадіон).

У 1989 році розглядався проект створення Олександрійського національного ландшафтно-меморіального парку ім. Т. Г. Шевченка. Складовою частиною майбутнього дендропарку мав стати історико-архітектурний комплекс на острові Заснова в межиріччі Березівки та Інгульця. Було заплановано відтворити козацьке поселення та встановити пам'ятний знак козакам-засновникам міста. Але через відсутність належного фінансування цей проект так і не був реалізований.

Нова Сербія

У 1752–1764 роках в Усівці була розміщена 3 рота новосербського Пандурського полку.

В цей час було створено Нову Сербію, російський уряд створює військові поселення. Новими поселенцями були переважно серби, румуни, хорвати, болгари. Замість Усиківки з'являється шанець Бечея або Беча, нова назва походить від назви річки в Сербії. Взимку 1769 місцеве населення разом з гарнізоном успішно витримало облогу військ хана Керім-Гірея.

Російська імперія

Проект планування міста, 1784 р. Повністю не реалізований.
Проект планування міста від 1784 р. поєднаний з планом-мапою тодішньої забудови (знаходиться обабіч місця впадіння Березівки в Інгулець) Усівки.
Карта Олександрії 1808 р.

У 1764 р. Нова Сербія була скасована, і Усиківка ввійшли до складу Єлисаветинської провінції Новоросійської губернії, яка проіснувала до 1783 року, коли її територію було включено до складу Катеринославського намісництва. З 1784 року намісництво було розділене на дві губернії: Новоросійську і Азовську, укріплення Бечея стало повітовим містом з назвою Олександрійськ. Пізніше назва міста змінилася на Олександрію. 14 березня 1806 було створено Олександрійський повіт, що входив до складу Херсонської губернії. Повіт складався з п'яти волостей.

Олександрійське земство. Листівка початку ХХ століття. Нині в цьому будинку знаходиться Палац школярів та молоді ім. Шакало
Скотобійні

У 1793 році тут було 120 хат-мазанок, в яких проживало 738 чоловік. Цегляні будівлі — міської ратуші, сирітського суду, казначейства, квартирної комісії з'явилися лиш на початку XIX ст.

В 1803 році розглядався проект створення із Інгульця та інших рік України судноплавних артерій. У проекті через Олександрію повинен був пройти один із таких шляхів. Та проект не здійснили.

Олександрія повинна була стати місцем виступу Південного товариства декабристів. Однак, зважаючи, швидше всього, на конспіративність, в останній момент місцем виступу обрали Тульчин.

Основним заняттям олександрійців та мешканців навколишніх сіл у першій половині XIX століття були землеробство, городництво та вирощування баштанних культур. На 1823 рік у місті налічувалося 322 будинки з 1800 мешканцями. Перші навчальні заклади в місті з'являються в 1816 році. Це були повітове та парафіяльне училища. 7 листопада 1847 року було затверджено перший герб міста.

В 1858 році в Олександрії було: 7800 чоловік населення, 783 будинки, 2 церкви, 2 синагоги, повітовий і земський суди, ратуша, казначейство, пошта, аптека, 3 ярмарки (Сирна, Петропавлівська, Миколаївська).

У 1850-тих рр. в місті нараховувалось близько 700 будинків, переважна більшість з них була побудована з очерету, зплетеної лози й дерева, тому вони досить погано захищали від частих сильних північних вітрів. Найкращими будівлями був двоповерховий будинок поміщика Лєонтьєва, й будинок дворянського зібрання. В місті нараховувалось три готелі й десять заїжджих дворів, два салотопних заводи, два, що виготовляюли крупчатку, й один цегельний, а також 27 вітряків. На той час в місті була лише одна площа — Базарна. Проблемою було водопостачання, через мілководдя Інгульця і не дуже якісну воду в колодязях.[4]

Протягом 30—50-х рр. XIX ст. у місті чотири рази спалахувала епідемія холери. Тільки 1855 року від неї померло 142 чоловіка. Населення міста фактично не мало доступу до кваліфікованої медичної допомоги. На 1858 рік функціонувала лише одна аптека.

Карта Олександрії поч. ХХ ст. Назви вулиць і номери кварталів вказані відповідно до містобудівного плану, затвердженого 1872 року.

Звільнення від кріпацтва та ряд інших реформ стимулювали розвиток господарства. Збільшується кількість переробних підприємств, починається будівництво залізниць. У 1869 році вступає в дію залізнична колія Одеса—Харків, яка пройшла через приміську станцію Користівка, а в 1901 р залізниця пройшла через місто в напрямку ст. П'ятихатки. Раніше, у 1855 році через Олександрію пройшла телеграфна лінія, що зв'язала Одесу з Петербургом. Вигідне географічне розташування на перехресті шляхів, що вели до Чорного моря, в Крим позитивно впливало на розвиток в Олександрії торгової справи та кустарних виробництв. У 1905—06 рр. в місті діяло 12 винокурних заводів. На початку XX століття в Олександрії зароджується промислове виробництво: з'являються механічні майстерні, дрібні цехи лиття чавуну, ремонту реманенту. У цей же час була зроблена перша спроба промислової розробки місцевих родовищ бурого вугілля.

У 1866 р. все населення повіту і міста обслуговував один лікар з двома служителями. В той час працювала лише одна лікарня на кілька ліжок. 1901 року було збудовано приміщення для нової лікарні на 100 ліжок.

В кінці XIX ст. на початку ХХ ст. у місті активізується культурне життя. В 1873 році відкрилась жіноча гімназія, у 1904 р. — чоловіча гімназія, а в 1910 — учительська семінарія. У 80-х рр. XIX ст. в місті з'являється театр. Тут починав свою акторську кар'єру Гнат Юра. У першому десятилітті ХХ ст. почав діяти перший міський кінотеатр «Колізей». На початку минулого століття в місті діяло кілька друкарень. З 1909 року видавалась газета «Известия Александрийского уездного земства».

На початок ХХ ст. в Олександрії мешкало 14 007 чоловік, це було третє за величиною місто на території, що у подальшому увійшла до складу Кіровоградської області, після Єлизаветграду (61 488 чол.) і Бобринця (14 281 чол.).[5]

До складу повіту входили Знам'янка, Нова Прага, Аджамка, Новгородка, Петрово, Онуфріївка, Червона Кам'янка.

Громадянська війна

У 19171920 роках Олександрія пережила соціальні потрясіння, неодноразову зміну влади, громадянську війну. В 1919 році була центром антибільшовицького повстання шостої стрілецької дивізії під командуванням полковника Григор'єва. 23 травня 1919 року військами Червоної Армії повстання було ліквідовано.

СРСР

За радянської влади до Німецько-радянської війни в Олександрії набуває розвитку промисловість — було збудовано механічний завод, буро-вугільні підприємства.

Будівля колишнього театру підпалена під час відступу Червоної Армії.
Німецькі війська на розі сучасних проспекту Леніна й вулиці Діброви, 1941 р.

У місті також працювала значна кількість дрібних промислових підприємств, серед них десять теплових млинів і крупорушок, десять олійниць, дев'ять промислових артілей. Помітні зміни відбулися в культурному житті міста. Були відкриті: школа медичних сестер та педагогічна школа, культосвітній технікум, розпочав роботу Палац піонерів, був створений пересувний драматичний театр імені М. Л. Кропивницького.

6 серпня 1941 німецькі війська зайняли місто, встановився так званий «новий порядок». За час окупації нацистами було знищено майже всю єврейську громаду міста (більше 2,5 тисяч осіб), розстріляно 320 мирних жителів і більше 5,5 тисяч військовополоненних. В місті діяло 5 підпільних груп. Олександрія була взята радянськими військами 6 грудня 1943 р. Наказом Верховного Головнокомандуючого 11 військовим частинам, що відзначилися при звільнені міста, було присвоєно найменування «Олександрійських». У війну забудова міста фактично не постраждала, в ньому не велось боїв, відступаючі війська залишали його ще до підходу супротивника, місто не зазнало бомбардувань чи обстрілів.

У післявоєнні роки Олександрія стала містом шахтарів та машинобудівників. Протягом 19511971 років бло збудовано близько 20 промислових підприємств, 9 з них для видобутку і переробки бурого вугілля.

Старі фотографії Олександрії. Кінець XIX ст. — початок XX ст.

Вулиці та місцевості міста

Місто Олександрія не поділяється на адміністративні райони. Проте Олександрійській міськраді підпорядковуються селища, Димитрове та Пантаївка, що мають власні селищні ради, та Звенигородська сільрада в складі сіл Звенигородка, Марто-Іванівка, Олександро-Степанівка, Головківське.

Центральною площею міста є площа Леніна, центральною вулицею — проспект Леніна. Інші найбільші центральні вулиці: Першотравнева, Діброви, Червоноармійська, 50-років Жовтня, Луначарського, Вулиця 6-го Грудня, Шевченка

Головними міськими автомобільними магістралями, окрім проспекту Леніна, є вулиці Героїв Сталінграда, Куйбишева, Кіровоградське шосе, Першотравнева, Знам'янська, Шевченка, Енгельса.

Олександрія має низку історично сформованих місцевостей та мікрорайонів:

Окрім того, традиційно район центральної площі Леніна є місцевим Центром, а територію, невизначеного розміру, довкола іншої центральної площі — площі Кірова називають районом площі Кірова або просто Кірова.

Парки

В Олександрії є кілька паркових зон. Найбільший в місті парк імені Т. Г. Шевченка (колишній Парк культури та відпочинку «Шахтар»), знаходиться біля місця впадіння Березівки в Інгулець. В східній частині міста розташований парк «Молодіжний» (колишній «Будівельник»). Парк біля Міського палацу культури є найстарішим в місті, він існував ще до радянської влади й називався тоді міським бульваром[6]. Також є сквери на площі Кірова, біля палацу культури мікрорайона Перемога, і великий сквер на центральній площі Леніна.

Населення

Рідна мова населення Олександрії за даними перепису 2001 року

За даними енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона у 1885 році в Олександрії мешкало 17 441 жителів, що займалися переважно землеробством і скотарством. За переписом 1897 року в Олександрії проживало 14 007 осіб, з них 7 085 чоловіків і 6 922 жінки, а всього в Олександрійському повіті 416 576 осіб. У місті найчисленнішими були вікові групи 1-9 і 10-19 років, 3 354 і 3 117 осіб, відповідно.[7]

Точно встановити тогочасний етнічний склад міста кінця XIX важко, оскільки під час того перепису визначалась не національність, а «рідна мова». В умовах Російської імперії для вивчення всіх мов окрім російської, а особливо української, не було економічних стимулів і практичних можливостей: в Олександрійському повіті не існувало навчальних закладів з українською мовою викладання. Тому освічені верстви населення швидко русифікувались, переходячи на російську мову, особливо в містах. Тим не менше більшість населення Олександрії назвало рідною малоросійську (українську) мову: 54,7% (7 658), у всьому повіті — 85%. Єврейська мова (їдиш) була рідною для 26,3% (3 687) міщан, російська 16,8% (2 364), польська 1,24% (173), німецька 0,5% (71), молдавська і румунська 0,09% (13).[8] На початку ХХ століття населення продовжувало зростати, у 1912 році воно становило близько 16 тисяч[9], а відповідно до «Всезагального російського календаря на 1919 рік» — 20 500 осіб.

На початок 1990-тих років населення Олександрії, разом з населеними пунктами підпорядкованими міськраді (смт Димитрове й Пантаївка, села: Головківське, Звенигородка, Марто-Іванівка, Олександро-Степанівка), становило 118 тисяч осіб.

За переписом населення 2001 року[10] в місті проживало 104,5 тис. осіб, що становило 91% від кількості населення 1989 року. За даними сайту Верховної Ради України[11] на території Олександрійської міської ради проживає 103 тисячі 856 осіб (кількість населення безпосередньо міста Олександрії становить 92,638 тисяч осіб). З них міське населення становить 101.400 тисяч (97.74%), а сільське — 2.456 тисяч (2,36%). Щільність населення становить 1684.330 осіб на км².

Між переписами 1989 і 2001 року в місті не зменшилась кількість лише вірмен і українців, число ж росіян, наприклад, знизилось за цей час майже удвоє.

Станом на 2005 рік населення міськради зменшилось до 102,2 тисяч осіб. Населення працездатного віку становить 36,6 тисяч чоловік. Також у місті проживає 11,3 тис. школярів, 4,6 тис. студентів, 5,6 тис. дітей дошкільного віку, 30,1 тис. пенсіонерів. За офіційними даними зайняте населення міста працює у сфері промисловості (20,83 тис.), бюджетній сфері (9,34 тис.), торгівлі (1,15 тис.), на будівництві (3,09 тис.).

До 1 грудня 2009 населення міськради скоротилось до 93,3 тисяч осіб. Лише за січень-листопад 2009 р. чисельність населення міськради зменшилась на 697 осіб (у розрахунку на 1000 жителів це становило 8,1 особи). Інтенсивне зменшення населення, починаючи з кінця 1990-тих стало наслідком перевищення числа померлих над числом народжених та виїжджаючих над прибулими. Наприклад, за січень-листопад 2009 р. показник природного скорочення населення по міській раді становив 5,9 особи (у відповідному періоді 2008 р. — 6,4 особи на 1000 жителів). Міграційне скорочення населення міськради у січні-листопаді 2009 р. уповільнилось до 2,2 особи (у відповідному періоді 2008 р. — 3,1 особи на 1000 жителів).[12]

За даними Державного комітету статистики України на початок 2011 року наявне населення безпосередньо самої Олександрії, склало 83 339 осіб, міськради 93 143 осіб[13]

Етнічнй склад населення

Велика (нова) Олександрійська синагога. Листівка початку ХХ ст.

Етнічний склад міста був і залишається досить різноманітним:

Народ 1862* (%)[14] 1886** (%)[15] 1897 (%) 1989*** (%) 2001*** (%)[16]
українці 33,47 54,7 79,0 87,3
євреї 32,53 41,38 26,3
росіяни 20,88 16,8 18,7 11,0
поляки 2,49 1,24
німці 0,37 0,5
молдавани 0,78 0,09 0,2 0,1
греки 0,07 0,3 0,2
білоруси 0,05 0,8 0,5
вірмени 0,1 0,1
Загальна кількість населення 5 740 5 384 14 007 102,32 тис. 92,6 тис.


*«Обивателі приписані до міста по ревізії.» Дані лише по віросповіданню: християни чи євреї
**Без передмість
***Без населених пунктів, підпорядкованих міській раді

Релігія

Конфесійний склад

В Олександрії зареєстровано 31 релігійна громада різних релігійних конфесій. Серед них 12 належать до православних: 7 громад УПЦ (МП) (Олександрія є кафедральним містом Олександрійської єпархії УПЦ МП), 3 церкви УПЦ КП, 2 УАПЦ. В місті також діє 15 громад, що належать до різних протестантських конфесій (баптисти, п'ятидесятники, адвентисти сьомого дня), три громади етноконфесійного спрямування (лютеранська церква, Німецька євангельсько-лютеранська церква, іудейська), а також громада прихильників РУНВіри.

Храми міста

До революції 1917 року в місті діяло п'ять православних храмів: Свято-Успенський, Свято-Миколаївський, Свято-Покровський, Троїцька гімназійна церква та церква кладовища. Найбільшою серед них була Свято-Покровська церква, що була освячена 29 жовтня 1896 року. Її було збудовано за чотири роки (закладена 19 липня 1892), на Провіантській площі міста (нині площа Кірова). Це була цегляна споруда на гранітному фундаменті, яка мала хресподібну форму з чотирма прибудовами й візантійським куполом; до неї була прибудована дзвіниця з високим шпилем, в яку вели масивні двері з заходу, південного-заходу, та південного-сходу.[17]

Свято-Покровський кафедральний собор Олександрійської єпархії УПЦ МП, освячений 1996 р. Вид з вулиці Кременчуцької.
Храм святих Федора і Анастасії (УПЦ МП), освячений в 2004 р.

Найстарішою була Свято-Миколаївська церква, що знаходилась на місці сучасно школи № 2. Вперше її дерев'яне приміщення було освячене 21 березня 1759 р. Воно було збудоване менш ніж за рік, закладка відбулась 12 червня 1758. Іконостас для неї був викуплений за 40 рублів у церкві слободи Мурзинка (Нова Прага). Після пожежі 1797 у 1799 р. вона була відбудована (освячена 1 листопада 1800). Споруда у плані мала зіркоподібний вигляд з трьома малими бабинцями і пономарнею. У 1806 — 1848 рр. Миколаївська церква мала статус соборної церкви. У 1862 р. вона була кардинально перебудована за новим проектом колежського регістратора Підколєзіна. Нова споруда була значно більшою за розмірами, мала хрестообразний вигляд з широким восьмериком і випуклим куполом. Фундамент підведений з гранітного каменя. З залишків будівничого матеріалу від старої Миколаївської церкви з західного боку була збудована дзвіниця. 1895 року було збудовано нову, високу дзвіницю з невеликим шпилем, з'єднану довгою трапезою з основною церковною спорудою.[18]

За радянської влади богослужіння у всіх церквах було зупинено, а їхні будівлі знесені протягом 30-тих рр. (Миколаївська церква 1934 р., Покровська 1936–1937 рр.), вціліла лише гімназійна церква, в якій у період німецької окупації відновлювалась служба; її було знесено в 70-тих, під час будівництва нового адміністративного будинку (будівля Міської ради і Міськвиконкому).

У 1989 р. по вулиці Кременчуцькій почалося спорудження нового Свято-Покровського храму, 14 жовтня 1996 р. в ньому відбулась перша служба і йому було присвоєно статус собору. У 2004 році було завершено храм святих Федора і Анастасії біля головного міського кладовища, названий так на честь батьків колишнього олександрійця Юрія Кравченка.

Управління містом

Очільники міста

Голови міськради, голови виконкому міськради, міські голови, від закінчення ВВВ

Міська рада

Міська рада Олександрії складається з 50 депутатів. Окрім безпосередньо міста їй підпорядковані ще кілька населених пунктів. За підсумками виборів 2010 більшість в ній мають представники Партії Регіонів.

Народне господарство

Промисловість

Головний корпус колишньої швейної фабрики, збудований в кін. 1930-х — в сер. 1940-х рр.

В місті діють підприємства машинобудівної, хімічної, харчової, легкої промисловості, воно є центром Дніпровського буровугільного басейну. Основним виробничим потенціалом Олександрії сьогодні є промислові підприємства. На початок 2000-них рр. діяло 18 підприємств облікового кола, де працювало більше 10 тис. чол. Починаючи з 2000 р. ними випускається продукції в середньому за рік на суму близько 160 млн грн. в порівняних цінах.

В Олександрії, яку називають містом вугільників, буровугільна промисловість більше як півстоліття займала домінуюче положення у структурі промислового виробництва. На підприємствах буровугільного комплексу працювало близько 15 тис. чол. Розквіт припав на кінець 1980-тих рр. Тоді вугілля видобувалось на семи розрізах і трьох шахтах. На унікальному заводі гірського воску з бурого вугілля вироблявся озокерит.

На середину 2000-них кількість робітників скоротилась до близько 6 тисяч. До складу колишнього ДХК «Олександріявугілля» входило 12 структурних підрозділів та 6 дочірніх підприємств. Тоді видобуток вугілля в середньому за рік складав 900 тис. тон і вівся лише найбільш маловитратним відкритим способом — вугільними розрізами «Костянтинівський» та «Морозовський», які були оснащені потужним гірничо-розкривним та добувним обладнанням: транспортно-відвальним мостом, роторним комплексом, багатоковшовими екскаваторами. Переробку вугілля здійснювали брикетна фабрика «Димитрівська» та «Байдаківська», де виготовлялось буровугільних брикетів близько 130 тис. т за рік. На ТЕЦ-1-2 та на ТЕЦ-3 вироблялась теплова та електрична енергія. В складі «Олександріявугілля» працював Олександрійський рудоремонтний завод, який був оснащений унікальним металообробним обладнанням, гідравлічними пресами, ливарним виробництвом. В подальшому, через тяжке фінансове становище підприємства були передані в оренду ТОВ «Енерговугілля» і «Експлерент». Проте становище це не покращило. На 2009 практично всі підприємства припинили своє існування, а колективи звільнені, часто з грубим порушенням законодавства.

Серед відомих в Україні і за її межами машинобудівні підприємства — науково-виробниче об'єднання «Етал», фірма «Віра-Сервіс», завод «Автоштамп», ВК «Лідія»- продукція яких-електротехнічні апарати, підйомно-транспортне обладнання, сільськогосподарські машини, обладнання для харчової промисловості. Велике значення для економічного розвитку міста мали фабрика діаграмних паперів (майже не функціонує), швейна фабрика (ліквідована в середині 2000-х). На території колишнього пивзаводу нині працює філія ЗАТ «Оболонь», а на території колишнього м'ясокомбінату — ТОВ «Олександрійська продовольча компанія». Колишні молокозавод і завод продтоварів були ліквідовані.

Транспорт і зв'язок

Новий залізничний вокзал
Міський будинок зв'язку

Місто розташоване на перехресті важливих торгівельних шляхів, що проходять з Півночі на Південь і з Заходу на Схід. Через Олександрію проходять автомобільні магістралі Кишинів-Волгоград, Одеса-Бєлгород, Київ-Кривий Ріг-Сімферопіль. Також пролягають залізничні магістралі: Львів-Донецьк-Луганськ, Одеса-Кривий Ріг-Київ, Одеса-Ростов-на-Дону, Одеса-Харків-Вороніж, Дніпропетровськ-Гродно, Київ-Адлер, Київ-Баку та ін. Через залізничну станцію міста курсує 40 потягів далекого прямування та 6 — міжміського сполучення. З 1 серпня 2003 року відкрито рух на другій швидкісній залізничній лінії Київ-Дніпропетровськ, яка проходить через Олександрію, перед цим було збудовано нове приміщення залізничного вокзалу. Через автостанцію міста пролягає 115 автобусних рейсів міжміського та 49 приміського сполучення. Внутрішньоміські перевезення забезпечують 14 перевізників, які виконують рейси за 19 маршрутами і 40 графіками. В місті також діють 8 добровільних об'єднань таксомоторів.

Мережа «Укртелекому» Олександрії налічує близько 20 тисяч номерів. Ведеться модернізація мереж електрозв'язку з заміною АТС-2 на цифрову SI2000.

Засоби масової інформації

В Олександрії виходять газети «Олександрійска правда», «Олександрійський тиждень», «Олександрійські відомості», «Городской курьер», «Вільне слово» (муніципальна газета), районна газета «Сільський вісник», періодичне видання «МІСТО — місткі і стислі текстові оголошення», що позиціонується як «інформаційний довідник»[20].

Діє кілька радіостанцій Радіо Маяк (107,6), Радіо великих доріг (105,1), Хіт FM (99,8), Ретро FM (103,1), Українське радіо.

Телевізійна сфера представлена ТРК КТМ та ТРК «Контакт-ЛТД».

Освіта

Гімназія ім. Т. Г. Шевченка
Аграрний технікум. Приміщення колишньої чоловічої гімназії

Заклади освіти

Ліцей інформаційних технологій
Музична школа № 1

На 2004 рік в місті діяло[21]:

В складі загальноосвітніх шкіл працюють заклади нового типу:

У будівлі колишнього педагогічного училища працює Олександрійська гімназія-інтернат для обдарованих дітей із сільської місцевості. Це комунальний заклад обласного підпорядкування.

У місті діє художня та музична школи, а також школа мистецтв при гімназії ім. Т. Г. Шевченка. В селищах Димитрове й Пантаївка, що підпорядковані Олександрійській міськраді, є ще дві музичні школи (Димитрове і Пантаївка) та одна художня школа (Димитрове).

Культура

Будівлі управи і першої бібліотеки. Листівка поч. ХХ ст

До мережі закладів культури міста належать 13 бібліотек, що об'єднані в централізовану бібліотечну систему, 2 музеї, 5 клубних закладів. В Олександрії діють 3 музичні колективи: народний хор «Веселка», ансамбль танцю «Віночок». З 1983 року в місті при музичній школі діяла дитяча філармонія, ліквідована 2010 р. у рамках оптимізації мережі закладів культури[22].

Заклади культури

Палац культури «Світлопільський»
  • Краєзнавчий музей — в музеї нараховується більше ніж 15 тисячь предметів основного фонду та 4 тисячі одиниць допоміжного фонду. Структура основного фонду складається з речових, образотворчих, декоративно-прикладних, письмових, нумізматичних, нагрудних знаків, археологічних, фото-фоно, природничих фондів. Наукова та збиральницька робота направлена на розробку основних тем: «Знамениті земляки», «Державотворчий процес на Україні», «Екологія рідного краю».
  • Музей Миру — єдиний в Україні і один з 15 музеїв такого напрямку на планеті. Профіль музею — історичний. В фондах музею Миру близько 8 тисяч експонатів. Бібліотека музею нараховує біля 2000 книг. У 1991 році Олександрійський Народний музей Миру був занесений до Каталогу Міжнародного Центру юнацького туризму (Лондон) як один з найцікавіших оглядових об'єктів Європи.
  • Централізована бібліотечна система — історія бібліотечної справи в місті розпочинає свій відлік від 1892 року — року відкриття в м. Олександрія Херсонської губернії публічної бібліотеки. Фонд ЦБС сьогодні становить 431 тис. примірників книг, понад 130 назв періодичних видань.
  • Міський Палац культури — центральний заклад культури міста, займає будівлю колишнього міського театру.
  • Палац культури «Світлопільський» — колишній палац культури шахти «Світлопільська» об'єднання Олександріявугілля. На початок 2011 року в палаці культури працюють 27 клубних формувань, з них 12 любительських об'єднань та клубів за інтересами, 13 аматорських колективів художньої творчості, фотостудія «Наш формат», фізкультурно-оздоровчий комплекс, боксерський клуб «Еней». Звання «народний» носять театральний колектив, цирковий колектив «Цирк молодих», клуб спортивно-бального танцю «Олександрит», вокальний колектив «Криниченька», естрадний оркестр «Джаз-класик-бенд».
  • Інструментальний ансамбль «Мелодія» був створений в 1980 році на базі Вищого училища культури. 1987 року — захистив звання народного. З 1993 по 1997 рік — колектив працював в Кіровоградській філармонії. 2000 року було створено комунальний заклад "Міський професійний ансамбль «Мелодія».

Пам'ятники, пам'ятки

У місті встановлено низку пам'ятників і пам'ятних знаків — Тарасу Шевченку, Леніну, воїнам-афганцям тощо.

У місті Олександрія Кіровоградської області на обліку перебуває 106 пам'яток архітектури.

26 вересня 2014 року у одній із шкіл відкрили меморіальну дошку на честь старшого лейтенанта Євгена Танковського — загинув біля міста Торез під час російсько-української війни2014 року[23].

Охорона здоров'я

Головний корпус центральної міської лікарні

Мережа лікувально-профілактичних закладів міста Олександрії включає: центральну міську та селищну лікарні, чотири диспансери, станцію швидкої допомоги, санітарно-епідеміологічну станцію та вище медичне училище. Також в місті розташована Олександрійська районна лікарня. В установах охорони здоров'я працює 360 лікарів, серед них 28 мають вищу кваліфікаційну категорію, 98 — першу кваліфікаційну категорію. Всього налічується 1125 медичних працівників.

Спорт

Басейн «Дельфін», вид з площі Леніна

Головними центрами занять фізичною культурою і спортом у місті є плавальний басейн «Дельфін» та Палац спорту фірми ВАТ «Віра-Сервіс».

В місті діють дві ДЮСШ (дитячі спортивні школи), одна з яких підпорядковується управлінню освіти, інша — ФСТ «Україна», та гуртки з різних видів спорту. Також діє дитячо-юнацький футбольний клуб «Кристал».

В Олександрії є два стадіони: головний міський стадіон «Ніка» (5694 місць), і стадіон «Олімп» (мікрорайон Перемога). Також на території Олександрії біля мікрорайону Перемога знаходиться гоночна траса «Вербова Лоза» на якій проводяться міжнародні змагання авто- і мотогонщиків, а також гонки на виживання. З 1948 року в місті діє футбольний клуб, який зараз має назву ПФК «Олександрія». У 2001-03 рр. ПФК «Олександрія» виступала у Вищій лізі чемпіонату України з футболу, але 2003 року була дискваліфікована через фінансові складнощі. Тривалий час команда виступала в Першій лізі, а в травні 2011 року виборола право грати в Прем'єр-лізі[24].

Видатні спортсмени з Олександрії

Видатні та відомі особистості Олександрійщини

Міста побратими

Галерея

Центральна міська площа — площа Леніна

Див. також

Примітки

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2014 року»,  — Київ, Державна служба статистики України, 2014
  2. Облікова картка
  3. Прогноз погоди в м. Олександрія
  4. «Одесский вестник» № 42, 1856 Повна стаття в перекладі українською
  5. Географія рідного краю. Ф. Н. Спектор, С. М. Рубін. Київ — 1996. ISBN 966-557-004-8
  6. Кохан А. І., Сурженко Л. І. Стара Олександрія в листівках і фотографіях. — Олександрія., 2007 PDF
  7. Всеобщая перепись населения Российской империи 1897 года. Распределение населения Европейской части по возрасту
  8. Перепись 1897 г. Распределение населения по родному языку
  9. Календар-альманах на 1912 рік
  10. Всеукраїнський перепис населення
  11. http://gska2.rada.gov.ua/pls/z7502/A005?rdat1=20.10.2003&rf7571=17794
  12. Демографічна ситуація в області, м. Олександрія та районі на 1 грудня 2009 року
  13. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011
  14. «Материалы для составления предположений об улучшении общественного управления в городах. Экономическое состояние городских поселений в европейской части России в 1861–1862 годах, Часть вторая, С-Пб, 1863» Безпосереднє джерело — стаття «Мещанская Александрия» в газеті «Городской курьер» № 38 16.09.2010, стр. 5.
  15. Виписка з подвірного перепису 1886 р.
  16. Всеукраїнський перепис населення. Національний склад Олександрії без населених пунктів, підпорядкованих міськраді
  17. Божко О. Свято-Покровский собор Александрии. История и современность. Городской курьер № 34. 24. 08. 2006. (рос.)
  18. Божко О. Олександрія православна. Свято-Миколаївська церква. Олександрія. 2006.
  19. Саєнко Віктор Митрофанович на сайті openua.net
  20. Інформаційний довідник «МІСТО — місткі і стислі текстові оголошення»
  21. Навчальні заклади міста
  22. В Олександрії закривають дитячу філармонію
  23. В олександрійській школі відкрили меморіальну дошку на честь загиблого під час АТО офіцера
  24. «Олександрія» вийшла до Прем'єр-ліги

Джерела

Література

  • Міщенко Г. П. Кіровоградська область. — К., 1961.
  • Кузик. Б. М., Білошапка. В. В. Кіровоградщина: Історія та сучасність центру України. 2 том. — Дніпропетровськ. Арт-Прес, 2005. ISBN 966-348-021-1
  • Белявін Ф., Помятунов О. Олександрія — місто гірників. — Олександрія.
  • Цапюк С. К., Петленко В. П. Олександрія вчора, сьогодні, завтра.- Олександрія., 2004.
  • Кохан А. І., Сурженко Л. І. Стара Олександрія в листівках і фотографіях. — Олександрія., 2007. PDF-версія на сайті біблітеки імені Чижевського

Посилання