Олександр І Обренович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Обренович
серб. Олександар Обреновић
Прапор
Король Сербії
Прапор
6 березня 1889 — 11 червня 1903
Попередник: Мілан Обренович
Наступник: Петро I Карагеоргієвич
 
Віросповідання: православ'я
Народження: 14 серпня 1876(1876-08-14)
Смерть: 11 червня 1903(1903-06-11) (26 років)
Белград, Сербія
Батько: Мілан Обренович
Мати: Наталія Обренович
Дружина: Драга Луневіца

Олекса́ндр I Обре́нович (серб. Олександар Обреновић; 14 серпня 1876, Белград, Сербія — 11 червня 1903, Белград, Сербія) — король Сербії з 1889 по 1903 рік, останній представник династії Обреновичів. Вбитий групою офіцерів-заколотників разом з дружиною, королевою Драгою, під час так званого Травневого перевороту(англ.)укр..

Ранні роки[ред.ред. код]

Олександр Обренович народився 14 серпня 1876 року в Белграді. Він був єдиним сином сербського князя Мілана Обреновича і його дружини, доньки заможного бессарабського поміщика і полковника російської служби, Наталії Обренович (Кешка). У 1887 році, після того, як відносини між подружжям остаточно зіпсувалися, Мілан, до того часу вже змінив княжий титул на королівський, розійшовся з дружиною і уклав з нею формальний договір, згідно з яким Олександр повинен був виховуватися в Німеччині і Франції під наглядом матері. Наталя забрала майбутнього короля з собою в Вісбаден, проте вже незабаром король Сербії відправив до Німеччини генерала Косту Протіч, який, заручившись підтримкою прусської поліції, викрав Олександра і доставив до батька.

Прихід до влади[ред.ред. код]

22 лютого 1889 р. Мілан зрікся престолу на користь свого сина Олександра, до повноліття якого країною мало керувати Регентська рада у складі трьох осіб: Йована Ристича, Кости Протича та Йована Белімарковича. Кінець 80-х — початок 90-х років ознаменували в Сербії загостренням міжпартійних суперечностей, зумовлених боротьбою за більшість у Скупщині, право формування уряду, вакантне після смерті Протича в червні 1892 р. місце одного з намісників тощо. Найбільшу активність і особливу жорсткість у цій боротьбі виявляли ліберали, з діяльністю яких пов'язане перше в сербській історії застосування політики терору на виборах до Скупщини. Прагнучи нормалізувати становище й посилити владу короля, молодий сербський правитель Олександр Обренович здійснив 1 квітня 1893 р. акцію, яка нагадувала державний переворот. Він достроково проголосив себе повнолітнім, розпустив Регентську раду й відправив у відставку ліберальний уряд.

Управління країною[ред.ред. код]

Намагаючись на перших порах спиратися на підтримку Радикальної партії й практично передавши їй владу, король незабаром змінив орієнтири: в травні 1894 р. скасовано Конституцію 1888 р. і відновлено чинність Конституції 1869 р. До країни повернувся король Мілан, який одразу почав активно втручатися в процес управління державою. Політичну нестабільність посилювали калейдоскопічні зміни урядів і відсутність загальної стратегії державного розвитку. У червні 1895 р. сформовано черговий уряд; «прогресистський», котрий очолив Стоян Новакович, знаний як поважний учений і глибоко порядна людина. У спеціальній доповідній він звернув увагу короля на те, що після січня 1894 р., коли до Сербії повернувся Мілан Обренович, жоден із урядів не мав чіткого плану дій, а конструктивного управління в державі не відчувалося. Новакович запропонував заходи, спрямовані на поліпшення ситуації, але здійснити їх новому прем'єрові не судилося. Правління короля Олександра, останнього представника династії Обреновичів, багато хто із сербських, істориків кваліфікує як добу суцільних внутрішньополітичних конфліктів, промахів і криз. Значною мірою це пов'язується з авторитарним стилем управління молодого монарха та його невмінням (чи небажанням) підпорядковувати особисті інтереси державним.

Багато проблем викликала готовність Олександра беззастережно прислухатися до порад батька, короля Мілана, котрого як простий люд, так і політичні кола оцінювали вкрай негативно. Мілан, котрий вдруге покинув Сербію навесні 1895 р., «підбив» сина на цілу низку кроків, що спричинили гостре невдоволення в країні. Одним із них було відзначення сербською державною нагородою австрійського чиновника Беньяміна Калая, з ім'ям якого небезпідставно пов'язували погіршення становища сербського населення Боснії та Герцеговини й активізацію антисербських настроїв у Відні в цілому. Ця, на перший погляд, не надто важлива подія спричинила чергове загострення політичних інтриг і, врешті-решт, відставку чергового сербського уряду. Політична криза в Сербії (1897-1899) також пов'язана з королем Міланом, який вдруге повернувся до країни в жовтні 1897 р. Його відразу призначили командувачем сербської армії, надавши таким чином вагомих аргументів у нав'язуванні власної думки при вирішенні будь-яких важливих питань. Для реформування армії Мілан справді зробив багато (це визнавали навіть його опоненти), проте його присутність у країні загострила відносини Сербії з окремими її постійними зовнішньополітичними партнерами (Росією, Болгарією) і посилила внутрішньополітичні суперечності. Улітку 1899 р. на Мілана здійснено замах. Цю акцію режим використав для запровадження надзвичайного стану й жорстокої розправи з політичними противниками, насамперед радикалами. На лаві підсудних опинився навіть лідер Радикальної партії Нікола Пашич, якому пощастило врятувати своє життя лише завдяки втручанню австрійського уряду.

Політичну нестабільність і кризу владних структур не вдалося подолати й після смерті короля Мілана в січні 1901 р. і рішучих спроб Олександра дистанціюватися від батька та його політики. Останній Обренович зробив ще одну спробу взяти ситуацію в країні під хоча б відносний контроль, прийнявши 6 квітня 1901 р. нову Конституцію. Конституція, в розробці якої брали участь представники всіх політичних партій, крім Ліберальної, виявилася прогресивнішою за Конституцію 1869 р., але консервативнішою за основний закон 1888 р. Відтепер у Сербії запроваджувався двопалатний парламент, при цьому Скупщина залишалася зборами народних обранців, тоді як новостворений Сенат мав відігравати роль інструмента королівського впливу. Загравання з політичною опозицією не дало бажаних наслідків. Так само безуспішною виявилася спроба повернутися під патронат Відня і отримати підтримку Габсбурзької монархії в боротьбі проти внутрішніх ворогів. 23 березня 1903 р. в Белграді відбулися масові демонстрації протесту, у відповідь на які король призупинив чинність Конституції й розпустив Скупщину і Сенат.

Подружнє життя[ред.ред. код]

23 липня 1900 року, сербський король Олександр Обренович одружився на Драгі Машин, кохання до якої проніс через все своє коротке і трагічне життя. Шлюб з Драгою Машин(Лунєвіца), визвав справжній шок. Взяти в дружини вдову, що на 12 років була старша від нього — було згідно з сербськими патріархальними поняттями непристойно для звичайного громадянина, не говорячи вже про монарха. Столичні жителі (особливо офіцери) до того ж володіли достовірною інформацією про те, що у пані Машин — колишньої фрейлін королеви Наталі — досить непристойне минуле. Потім, як зафіксував в щоденнику Мілан Мілічевич, «протестували всі, навіть ті, хто ще вчора байдуже спостерігав за вигнанням громадян з країни». Міністри подали у відставку, а екс-король написав із Відня сину: «Наша династія і так пережила багато ударів, але твоє рішення стало б для неї роковим…І якшо воно незмінне, то мені залишається лише молитися Богу за мою Батьківщину» Мілан надіявся на шлюб Олександра з наступними принцесами: Александра Кароліна фон Шаумбург-Липпе (1879–1949 рр.), Сібіла фон Гессен-Кассель (1877–1952 рр.), а також Ксенія, принцеса Чорногорії (1881–1960 рр.), дочка Ніколи Негоша. Проте син так і не розділив поглядів батька. Олександр розумів як обернеться для нього дане одруження, тому зі зміною політичного курсу він мав наміри повернути авторитет короні. В країні назрівали зміни. І вже при так званому «весільному» міністерстві Алекси Йовановича був обмежений поліцейський терор, а в зв'язку з народження Драги було оголошено амністію радикалам, що були засуджені за справу про Іванданський атентат 1899 р. Але найважливішим поворотом в політиці було зближення з Росією.

Повідомивши міністру Мансурову рішення про одруження з Драгою ще до офіційного про те оголошення, король звернувся «для повного задоволення народу» до імператора Росії з проханням зберегти по відношенню до нього «спадкоємне право хресного батька». У відповідь Олександр обіцяв дати своїй політиці новий напрямок: «збереження для неї опори в охоронних елементах, але знищення при цьому гніту і свавілля у внутрішній політиці та усунення всього, що заважало б зближенню з Росією, — в зовнішній». В Петербурзі поблажливо поставилися до прохання хрещеника імператора, і 16 липня в Белград була надіслана телеграма міністра закордонних справ, графа В.Н.Ламздорфа, в якій йшлося про те що, на весіллі Миколу ІІ буде представляти Мансуров. Проте сербський народ був незадоволений даним кроком. Згідно з оцінкою Н.В.Чарикова, що зайняв 16 вересня 1900 року пост російського посланника і повноважного міністра Сербії, це «був час розквіту знову відродженої російсько-сербської дружби» . Але медовий місяць тривав, на жаль, не довго. Хоча сербський монарх і тримав своє слово. У короля виникла ідея спільного візиту з Драгою в Росію. Прийом їх російським імператорським подружжям надав би «сумнівній» сербській королеві шукану легітимність.

Наприкінці літа 1900 року було оголошено про вагітність Драги, хоча було відомо, що вона безплідна. Олександр, з нетерпінням очікував наступника чи наступницю престолу, а піддані заповнили палац дарунками-лише один з його покоїв був буквально забитий колисками, яких майбутній матері подарували 43 одиниці. Лікарями було встановлено терміни вагітності. З наближенням родів з різних країн були викликані найавторитетніші спеціалісти (з Росії, наприклад, приїхав найвідоміший акушер-гінеколог проф. В. Ф. Снєгірьов). Белград готувався до цієї події, місто було прикрашене, на святкування були запрошені багато з відомих знаменитостей з-за кордону. Проте роди не наступали. Акушери були розгублені, і призначили йодомарин з надією, що він допоможе. В квітні 1901 року було повідомлено про те, що дитини не буде. Користуючись сучасною термінологією, в Драги була уявна(помилкова) вагітність. Ця звістка досить сильно підірвала авторитет Олександра, і його візит до Росії був відкладений на невизначений час.

Вбивство[ред.ред. код]

В травні 1903 року серед офіцерів белградського гарнізону був організований заколот — його учасники прийняли рішення про вбивство короля. Навіть таємні служби доповіли про це Олександру Обреновичу. Проте він не придав цьому значення. «Події 29 травня 1903 року неможливо відокремити від особистості Мілана Обреновіча, — констатував прекрасний знавець тієї епохи Мілан Йованович-Стоіміровіч, — бо змова народилася в той момент, коли рознеслась звістка, що його син наказав убити батька, якщо той силою спробує перейти кордон Сербії». Те ж саме підтвердили молоді учасники заколоту. Причому, поки Мілан Обренович був живий, вони припускали всього лише «вигнати» короля Олександра з дружиною із Сербії і повернути його батька, але після смерті Мілана, доля сина була вирішена інакше. Останньою краплею для оточуючих стала чутка про те, що у зв'язку з неможливістю мати дітей, Олександр проголосить наступником сербського престолу одного з братів Драги — Нікодіма. Це викликало незадоволення у широких мас населення.

В ніч з 28 на 29 травня 1903 року групи озброєних офіцерів, що належали до організації «Чорна рука», під командуванням Драгутіна Дімітрієвича і на чолі з братами покійного першого чоловіка королеви увірвались в королівський палац. З надмірною холоднокровністю і жорстокістю вони розправились з Олександром, Драгою і двома братами королеви Нікодимом і Ніколкою, прем'єром і військовим міністром, а міністр поліції був тяжко поранений. На тілі короля нарахували 6 кульових поранень і 40 слідів шабельних ударів, на тілі королеви — два кульові поранення, 63 удари шаблі. Королева вся була порубана, груди відрізані, живіт, щоки, руки теж порізані, особливо великі розрізи між пальців, — ймовірно, королева схопилася руками за шаблю, коли її вбивали, що, мабуть, спростовує думку лікарів, що вона була вбита одразу. Крім того, тіло її було вкрите численними синцями від ударів підборів, що нанесли їй офіцери. Коли вбивці натішилися вдосталь, вони викинули їх через вікно в палацовий сад, з другого поверху, причому труп Драги був абсолютно голий. Трупи короля і королеви пролежали більше доби, поки в Белграді йшли народні гуляння.

Загребська газета "Србобран" друкує слова сербського міністра Живковича до народу, вимовлені зразу після вбивства короля і королеви. Живкович пояснив це так: «Вночі Олександр, який задумав прогнати королеву Драгу, стягнув два полки до палацу, але прихильники королеви заступилися за неї. Сталася сутичка, в якій і загинули король і королева. Їх немає чого жалкувати!» Відзначилася також белградська газета "Статутний Србіта". Про вбивство короля і королеви вона надрукувала один рядок петитом у відділі хроніки. Султан Абдул-Гамід, дізнавшись про події в Белграді, був настільки шокований, що з ним сталося щось на зразок нервового зриву. Подробиць він не захотів і слухати. Турецьким газетам заборонено цензурою писати про події. Надруковано лише, що король і королева сербські померли. Тіла короля Олександра Обреновича і королеви Драги поховані вночі в родинному склепі Обреновічів, в Афінській капелі кладовища св. Марка. Поховання проведено у тиші і тривало тільки з 1.30 до 3.00. Всі офіцери зняли зі своїх шапок кокарди з ініціалами Олександра. Місто було прикрашене національними прапорами.

Після смерті[ред.ред. код]

Белградський кореспондент «Neue Freie Presse» з достовірного джерела дізнався звістку, що ніби королева Драга залишила 11 мільйонів франків, які зберігаються в англійському банку. Вигадано. Насправді за своє трирічне перебування на королівському троні Драга зібрала всього 900 000 франків. Матеріальне становище короля Олександра — незначне. Нерухомість Обреновичів ще при Мілані була обтяжена боргами і закладена здебільшого в російському Волзько-Камському банку. У палаці після вбивства було знайдено 80 тис. фр. готівкою.

Театр[ред.ред. код]

Бєлградську трагедію встигли вже перенести на сцену. У театрі Карлсруе розігрувавлася чотиритактна п'єса на цей сенсаційний сюжет. На афішах великими буквами були позначені назви картин: «Драга», «Царевбивство», «Помста народу» тощо. На закінчення виконувався «сербський національний гімн». П'єса «створена» донині невідомою Северин Будровіч і робила, зрозуміло, колосальні збори, навіть тропічна спека, шкідлива для театральних зборів і та переможена інтересом, який у німецької публіки викликала ця трагедія «із сучасного життя».

Кіно[ред.ред. код]

«Кінець династії Обреновичів» — телесеріал у вигляді драматичної хроніки, знятий в 1995 році РТСом. Сценарій написав Радомир Подорожній, режисер Сава Мрмак. У серіалі показані політичні події в житті Сербії з 1901 року до травневого перевороту 29 травня 1903, коли король Олександр і королева Драга Машин були вбиті, а на престол зійшов король Петро I Карагеоргієвич. Серіал складається з 11 серій, в 9 з яких використано історичні джерела, а в останніх двох сценарій частково довільний. У восьмий серії використані фрагменти з серіалу «Дмитро Туцовіч».

В літературі[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]