Грибоєдов Олександр Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олекса́ндр Сергі́йович Грибоє́дов
Александр Сергеевич Грибоедов
Портрет роботи Івана Крамського, 1875 рік
Народився 4 (15) січня 1795(1795-01-15)
Москва, Російська імперія[1][2][3]
Помер 30 січня (11 лютого) 1829(1829-02-11) (34 роки)
Тегеран, Іран[2]
Поховання Мтацмінда
Громадянство Російська імперія
Місце проживання Тбілісі
Діяльність російський драматург, поет, композитор та дипломат
Alma mater Московський університет благодійний пансіонd, Імператорський Московський університетd і Lyceum № 13d
Мова творів російська[4]
Напрямок реалізм
Жанр комедія
Magnum opus комедія «Лихо з розуму»
Батько Sergey Ivanovich Griboedovd
Мати Anastasia Fyodorovna Griboedovad
У шлюбі з Nino Chavchavadzed
Автограф
Нагороди
орден Святої Анни II ступеня орден Лева і Сонця 1 ступеня Орден Лева і Сонця 2 ступеня

CMNS: Грибоєдов Олександр Сергійович у Вікісховищі

Олекса́ндр Сергі́йович Грибоє́дов (нар.4 (15) січня 1795(17950115), за іншими джерелами — 1794, Москва, Російська імперія — пом.30 січня (11 лютого) 1829, Тегеран) — російський дипломат, поет, драматург, піаніст, композитор, дворянин. Статський радник (1828) .

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 4 січня (15 н.с.) 1795 року в Москві в родині офіцера російської гвардії, дворянина. Отримав різносторонню домашню освіту. Семи років відданий в Московський університетський пансіон. В одинадцять років Грибоєдов — студент Московського університету. Закінчивши словесне відділення філософського факультету, він вступив на юридичне відділення і отримав другий диплом — кандидата права. У 1810 році навчається на природничо-математичному факультеті. З дитинства знав французьку, англійську, німецьку та італійську мови, за час навчання в університеті вивчав грецьку та латинську, пізніше — перську, арабську і османську. Він володів і музичними здібностями: грав на фортепіано, флейті, сам складав музику. У службу вступив корнетом у Московський гусарський полк, сформований князем Салтиковим — 26 липня 1812 року, за розформування полку переведений в Іркутський гусарський полк — 17 грудня 1812 року, вийшов з військової служби в березні 1816 року. Вступив в Колегію закордонних справ у червні 1817 року. У середині 1818 року Грибоєдов призначений секретарем російської місії в Персії. Призначення це було по суті засланням, приводом для якого послужила участь Грибоєдова секундантом в дуелі офіцера В. А. Шереметєва і графа А. П. Завадовського через артистку Істоміну. У лютому 1819 року Грибоєдов приїхав до Тавризу. 19 лютого 1822 року переведений з місії до О. П. Єрмолова на Кавказ для занять по дипломатичній частині. У 18231825 роках Грибоєдов був у тривалій відпустці, працював над поемою «Лихо з розуму». Наприкінці 1825 року Грибоєдов повернувся на Кавказ.

Дійсний член Вільного товариства любителів російської словесності.

Підтримував стосунки з діячами декабристського руху В. Кюхельбекером, К. Рилєєвим, О. Бестужевим тощо.

За свідченнями ряду декабристів (Оболенський, Трубецькой, Рилєєв, Бріген) був членом Північного товариства; сам це заперечував.[5] Наказ про арешт від 2 січня 1826 року, заарештований у фортеці Грозний — 23 січня, привезений до Петербургу на головну гауптвахту — 11 лютого 1826 року, ув'язнений в Головному штабі. Слідча комісія у справі декабристів не довела причетність Грибоєдова до декабристського руху. Височайше наказано звільнити з виправдувальним атестатом, повисити в наступний чин і видати річну платню. Звільнений 2 червня 1826 року.

Могила Грибоєдова О. С.

Після повернення на Кавказ в 1826 році Грибоєдов виступає як дипломат, йому наказано відати дипломатичними відносинами з Османською імперією і Персією. Після зміщення Єрмолова служив при Паскевича. Колезький радник — 6 грудня 1827 року. У 1828 році бере участь у підготовці Туркманчайського мирного договору, укладеного з Персією. За укладання Туркманчайського мирного договору з Персією нагороджений орденом святої Анни 2 ст. з алмазними знаками. Потім він отримує призначення повноважним міністром у Персію. 22 серпня (3 вересня) 1828 року в Тифлісі Грибоєдов одружується на Ніні Чавчавадзе, дочці свого друга, відомого поета О. Чавчавадзе. Залишивши дружину в Тавризі, виїхав з посольством до Тегерана.

Загинув 30 січня 1829 року під час знищення російського посольства в Тегерані. Тіло Грибоєдова було перевезено до Тифлісу і поховано на горі святого Давида (нині там знаходиться Пантеон Мтацмінда).

Перші твори[ред. | ред. код]

Пам'ятник Грибоєдову О. С. в Москві

Перші твори — комедії «Молоде подружжя» (1815), «Своя сім'я, або Заміжня наречена» (1817, у співавторстві з О. Шаховським і М. Хмельницьким), та «Студент» (1817, з П. Катеніним).

Комедія «Лихо з розуму»[ред. | ред. код]

Докладніше: Лихо та й годі

У комедії «Лихо з розуму» («Горе от ума», 1824) з великою художньою силою висловив протест проти тогочасного суспільного ладу, змалював трагедію «зайвої людини», яка, маючи великий внутрішній потенціал, фактично не була потрібна державі. Пафос твору — у захисті свободи, вільної людської особистості, у пристрасному запереченні духовного рабства.

Комедія, у поетиці якої поєднуються риси драматургії класицизму і нового, реалістичного зображення дійсності, написана живою, близькою до народної, афористичною мовою. Вона стала етапним твором у розвитку російської літератури. Крилаті вислови, на які так багата п'єса, ввійшли в літературний і побутовий обіг наступних поколінь.

Незавершені твори Грибоєдова[ред. | ред. код]

Незавершені літературні задуми Грибоєдова («1812 рік», 1824 — 1825; «Грузинська ніч», 1826 — 1827) свідчили про посилення в його творчості антикріпосницьких мотивів.

Зв'язки з Україною[ред. | ред. код]

У травні — червні 1825 року Грибоєдов перебував у Києві, зустрічався з керівниками декабристського руху. В Києві 1831 року (вперше без цензурних змін) було поставлено комедію «Лихо з розуму».

Комедією Грибоєдова захоплювався Тарас Шевченко. Вислів — «Воскреснем ли когда от чужевластья мод!» — він узяв епіграфом до нездійсненого видання «Кобзаря».

Переклади українською[ред. | ред. код]

Українською мовою «Лихо з розуму» переклали А. Волкович («Горе з розуму», 1936), Максим Рильський, Діодор Бобир, Євген Дроб'язко (у співавторстві, «Лихо з розуму», 1947).

Твори[ред. | ред. код]

  • Сочинения, т. 1–2. — М., 1971.
  • Избранное. — М., 1978.
  • Сочинения в стихах. — Л., 1987.
  • Лихо з розуму. — К., 1951.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Веселовский А. Грибоедов, Александр Сергеевич // Энциклопедический словарьСПб: Брокгауз — Ефрон, 1893. — Т. IXа. — С. 689–696.
  2. а б Грибоедов Александр Сергеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  3. Griboyedov, Alexander Sergueevich // Encyclopædia Britannica: a dictionary of arts, sciences, literature and general information / H. Chisholm — 11 — New York, Cambridge, England: University Press, 1911. — Vol. 12. — P. 593.
  4. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. Алфавит членам бывших злоумышленных тайных обществ и лицам, прикосновенным к делу, произведенному высочайше учрежденною 17-го декабря 1825-го года Следственною Комиссиею составлен 1827-го года. //Декабристы. Биографический справочник. Под ред. академика М. В. Нечкиной. — М.,"Наука", 1988,с.250 — 251

Джерела[ред. | ред. код]

  • А. С. Грибоедов в воспоминаниях современников. — М., 1980.
  • Нечкина М. В. Грибоедов и декабристы. — М., 1977.
  • Декабристы. Биографический справочник. Под ред. академика М. В. Нечкиной. — М., Наука. — 1988. — С. 59. (рос.)
  • Орлов В. Грибоедов. — Л., 1967.
  • Пиксанов Н. К. Творческая история «Горе от ума». — М., 1971.
  • А. С. Грибоедов. Творчество. Биография. Традиции. — Л., 1977.
  • Лебедев А. А. Грибоедов. — М., 1980.
  • Мещеряков В. П. А. С. Грибоедов. Литературное окружение и восприятие (19 — начало 20 вв.). — Л., 1983.
  • Фомичев С. А. Комедия А. С. Грибоедова «Горе от ума». — М., 1983.
  • УЛЕ. Т. 1. — К., 1988. — С. 488.
  • Алексей Веселовскій. Грибоѣдов (Александръ Сергѣевичъ).— В кн.: Энциклопедическій словарь. Томъ IXА. Гравелатъ — Давенантъ. Издатели: Ф. А. Брокгаузъ (Лейпцигъ), И. А. Ефронъ (С.-Петербургъ).— С.-Петербургъ: Типо-Литографія И. А. Ефрона, 1893.— С. 689—696.

Посилання[ред. | ред. код]