Олександр III (російський імператор)

Олександр III

Олександр III (26 лютого (10 березня)1845 — 20 жовтня (1 листопада) 1894) — російський імператор з 1 березня 1881 року. Другий син Олександра ІІ. Батько Миколи II, Георгія Олександровича і Михайла Олександровича.

Проводив реакційну політику, завершив приєднання до Росії Середньої Азії (1885). За правління Олександра III в 1891—1893 російський уряд підписав ряд угод з Францією, які привели до утворення російсько-французького союзу.

Готувався до військової служби, але після смерті старшого брата Миколи в 1865 став спадкоємцем трону. Був одружений 1866 на принцесі Дагмар (1847—1928), яка прийняла ім'я Марії Федорівни, дочці Крістіана ІХ, короля Данії, і сестрі королеви Англії Олександри. Мав п'ятьох дітей — Миколу, Георгія (1871—1895), Ксенію (1875—1960), Михайла (1878—1918), Ольгу (1882—1960).

Під час російсько-турецької війни командував Рущукським загоном, але проявив себе бездарним воєначальником. Олександр був людиною грубою і малоосвіченою. Найближчим його наставником і радником був Костянтин Побєдоносцев, який мав на царя величезний вплив.

Вступивши на престол після вбиства народовольцями батька Олександр побоюючися замахів перебував в основному в Гатчинському палаці за що був прозваний «гатчинським в'язнем». В перші місяці царствування він коливався між ліберальним та реакційним курсом, що було викликано боротьбою різних груп в урядових колах — М. Т. Лоріс-Мєліков, Олександр Абаза та Д. А. Милютін з одного боку і Побєдоносцев з іншого. 29 квітня 1881 року виступив з маніфестом про зміцнення самодержавста, що ознаменувало перехід до реакції, однак в першій половині 80-х років усе ж таки було проведено ряд прогресивних реформ — скасовано подушну подать, введено обов'язковий викуп, знижено викупні платежі. З відставки міністра внутрішніх справ Миколи Ігнатьєва і призначення на цей пост Дмитра Толстого розпочався період відкритої реакції. Наприкінці 80-х на початку 90-х років були проведені рекційні реформи — запроваджено інстут земських начальників, переглянуто земські та городові статути тощо.

Зовнішню політику країни цар в значній мірі визначав сам. В результаті економічних та політичних суперечностей у 80-х роках погіршилися стосунки з Німечииною і розпочалося зближення з Францією яке завершилося оформленням франко-російського союзу (1891—1893).

Джерела

• Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961

Література

• Ламздорф В. Н., Дневник, 1886—1892, т. 1-2, Москва-Ленинград, 1926—1934
• Витте С. Ю., Воспоминания, т. 1., Москва, 1960
• Письма Победоносцева к Александру III, т.1-2, Москва, 1925—1926
• Диллон, Александр III, «ГМ», 1917, № 5-6