Олександр IV Лопушанин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр IV Лопушанин
Александру IV Лепушняну
Lapusneanu.jpg
Олександр IV Лопушанин з родиною
Народився 30 листопада 1499
село Лепушна
Помер 9 березня/11 березня (за іншими даними 5 травня) 1568

ймовірно, був отруєний боярами чи дружиною
Поховання монастир Слатіна
Проживання Сучава, Ясси
Ім'я при народженні Петро Олександр Стольник, рум. Петру Александру
Титул Господар Молдови
Звання воєвода
Конфесія Православ'я
Батько Богдан III Сліпий
Рід Мушати (Мушатіни)
Дружина Розанда Рареш
Діти Богдан IV Лопушанин, Стефан, Арон Тиран (позашлюбний), Петро VI Козак (позашлюбний), Ілля (позашлюбний), Петро (позашлюбний)
Родовий герб Мушатовичів

Олександр IV Лопушанин, українізована версія імені молдавського господаря Александру IV Лепушняну (пол. Aleksander IV Lăpuşneanu, рум. Alexandru Lăpuşneanu, англ. Alexandru Lăpuşneanu) (30 листопада 1499 — † 9 березня/11 березня (чи 5 травня) 1565) — господар Молдавії (двічі займав престол) (4/12 вересня 1552-30 листопада 1561, 20 лютого/10 березня 1564-9 березня 1568) з роду Мушатовичів.

Біографія[ред.ред. код]

Майбутній господар (князь, воєвода) Молдавії народився в селі Лопушна і отримав при народженні ім'я Петро Олександр (рум. Петру Александру), він був позашлюбним сином господаря Богдана ІІІ Сліпого, з роду Мушатів (Мушатовичів) (за його власним твердженням). Досягнувши зрілого віку він отримав боярський титул, на той час він був відомий як боярин Петро Стольник.

В 1552 бояри вбили господаря Стефана VI Рареша, поставивши правителем боярина Іона Жолдю. За підтримки частини бояр (роди Стурдза та Могила) і війська польного гетьмана Миколи Сенявського через декілька днів загони Петра Стольника на чолі з ворником боярином Моцоком оточили біля Шипота господаря Іоана І Жолдю, якому відрізали ніс і постригли у монастир. Петро Стольник став господарем, прийнявши тронне ім'я Олександр IV Лопушанин (взявши прізвище від місцевості свого народження — села Лопушна). Для більшої легітимності він одружився на нареченій Іоана І Жолді, Руксандрі (Роксандрі) (1538 — 21 листопада 1570), доньці господаря Петра IV Рареша і племінниці господаря Богдана ІІІ Сліпого, таким чином, вона доводилась йому двоюрідною сестрою.

Він визнав себе васалом польського короля, одночасно отримавши затвердження у султана. Через самостійну політику виникали постійні змови, підтримувані і Польщею, через що господар почав проявляти більшу лояльність до Османської імперії, зокрема в її інтересах втручався у справи Валахії. У князівстві росли міста за рахунок зародження ремісничих цехів.

За підтримки Габсбургів і польського магната Альбрехта Ласького боярину Іону Якову Геракліду, греку за походженням, вдалось 18 листопада 1561 розбити у битві при Вербі (Сучаві) Олександра IV і посісти молдавський трон, під іменем Деспот Воде (Іон ІІ Яків Гераклід). Він був першим протестантом серед володарів Європи і першим іноземцем, господарем Молдавії. Своє право на трон він мотивував тим, що є близьким родичем дружини Олександра IV — Руксандри. Через протегування при дворі іноземцям, протестантам, конфлікт з Лаським, введення нових податків 1563 був вбитий боярами.

Провідник заколоту боярин Стефан Томша став господарем під іменем Стефан VII, але не отримав затвердження у Високій Порті, з якою він почав боротись. Його покинули прибічники і 1564 він втік на Поділля. На прохання султана король Сигізмунд ІІ Август наказав його схопити Юрію Язловецькому. Пізніше був страчений у Львові.

За підтримки турків Олександр IV Лопушанин у березні 1564 повернув собі трон господаря, заплативши султану 200 тисяч золотих за визнання і розпочавши переслідування бояр. Другий період правління відзначився залежністю від турків, що допомогли йому посісти трон. Зокрема, за повідомленням боярина Ґріґоре Уреке, виконуючи дану туркам обіцянку, він зруйнував всі замки в Молдавському князівстві, окрім Хотина, який оберігав кордон зі сторони Польщі. Переніс столицю з неприступної Сучави до Ясс, які були на відкритій місцевості й завжди доступні для турків.

Помер 5 травня 1565, після хвороби, прийнявши перед смертю чернече ім'я Пахомій, перед цим пообіцявши насильно постригти в монахи багатьох бояр. Вважається, що був отруєний боярами, за співучасті власної дружини, саме через цю обіцянку. Був похоронений у фундованому ним монастирі Слатіна.

З його синів троє, а саме Богдан IV Лопушанин, Арон Тиран та Петро VI Козак, стали в майбутньому господарями Молдавії.

Сім'я[ред.ред. код]

Його дружиною (з осені 1552) стала молдавська княжна Руксандра (Роксандра, Роксанда, Роксана, Розанда) ([[1538 — 21 листопада 1570), донька господаря Молдавії Петра IV Рареша і його другої дружини, сербської княжни (деспотівни) Єлени Катерини Бранкович. Спочатку Руксандра була нареченою боярина Іоана І Жолді, котрий захопив молдавський трон в вересні 1552 року, але через кілька днів був розбитий військом майбутнього господаря Олександра IV Лепушняну, після чого його насильно постригли в монахи, після чого сам Олександр й став її чоловіком. Якщо твердження про те, що Олександр IV Лепушняну був позашлюбним сином господаря Богдана ІІІ Сліпого правдиве, то Руксандра доводилась йому двоюрідною сестрою. Вважається, що Руксандра мала пряме відношення до отруєння свого чоловіка, а отже й до його смерті в 1568 році. Після цього вона правила Молдавією два роки (1568–1570), до своєї смерті, при малолітньому синові Богданові IV Лепушняну.

Діти Олександра IV Лопушанина від Руксандри:

  • Богдан IV Лопушанин (1553–1574/77) — господар Молдавії (1568–1572), усунутий з трону, спочатку втік в Польщу, пізніше в Москву, де й помер.
  • Стефан — княжич, невдало намагався боротись за молдавський трон, після чого змушений втекти в Москву, де й помер після 1606 року.

Від різних зв'язків мав також позашлюбних синів:

  • Арон Тиран (ім'я при народженні: Арон Емануїл) (? — 1597) — господар Молдавії (1591–1592; 1592–1595), скинутий з трону, заточений в замку Вінц, де був пізніше отруєний.
  • Петро VI Козак (? — 15 листопада 1592) — господар Молдавії (серпень — 25 жовтня 1592), скинутий з трону і відвезений в Стамбул (Константинополь), де й був страчений за наказом турецького султана.
  • Ілля (Іліє, Ілляш, Іліаш) — титулярний господар Валахії (березень 1591), його сином був Олександр IV Ілляш, майбутній господар Валахії (1616–1618; 1629–1630) та Молдавії (1620–1621; 1631–1633).
  • Петру (Петро) — зумів втекти з турецького полону з Стамбула (Константинополя) в 1569 році, господар-претендент на трон Молдавії в 1571 та 1578 роках.
  • також мав, як мінімум, двох доньок.

Фундації[ред.ред. код]

Олександр IV був відомий щедрими наданнями на будівництво церков, монастирів. Оскільки самопроголошені московські митрополити з 1448 перебували в схизмі, то за допомогою у церковних справах духовні особи Галичини звертались до православних господарів Молдавії та Валахії. На прохання єпископів львівського Макарія Тучапського і перемиського Арсенія він 1553 надав кошти на завершення будівництва третьої будівлі Успенської церкви у Львові, званої згодом Волоською. Дещо згодом господар Олександр IV звертався до львівських братчиків з проханням надати майстрів для розпису нової церкви в Яссах (1565).

Пам'ять[ред.ред. код]

  • В 1995 році було випущено поштову марку Молдови, присвячену господареві Олександрові IV Лепушняну.

В 2014 році вирішено відновити колишній маєток господаря Олександра IV Лепушняну, що знаходився в селі Лепушна.

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Йоан Жолдя
Стефан VII Томша
Coat of arms of Moldavia.svg Молдавський господар
1552-1561
1564–1568
Coat of arms of Moldavia.svg Наступник
Деспот Воде
Богдан IV Лапушанин