Олександр I (російський імператор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Олександр Павлович» перенаправляє сюди; див. також Павлович.
Олександр І
Александр I
Олександр І
Імператор всеросійський
1801 — 1825
Попередник: Павло I
Спадкоємець: Микола I
 
Народження: 23 грудня 1777(1777-12-23)
Смерть: 1 грудня 1825(1825-12-01) (47 років)
Таганрог
Династія: Гольштейн-Готторп-Романовська
Батько: Павло I
 
Автограф: Автограф

Олекса́ндр І Па́влович Благословенний[1] (*12 (23) грудня 1777(17771223), Санкт-Петербург — 19 листопада (1 грудня) 1825, Таганрог) — Російський імператор з 1801. Старший син імператора Павла I та Марії Федорівни.

В останні роки життя нерідко говорив про намір зректися престолу і «віддалитися від світу», що після його несподіваної смерті від черевного тифу в Таганрозі породило легенду про «старця Федора Кузьмича». Згідно з цією легендою, у Таганрозі помер і був потім похований не Олександр, а його двійник, у той час як цар ще довго жив старцем-відлюдником в Сибіру і помер в Томську в 1864 році[2].

Діяльність[ред.ред. код]

Займав престол після вбивства свого батька Павла І в результаті палацового перевороту. В перші роки правління, побоюючись революційних виступів і частково під впливом своїх радників, серед яких були і українці (Віктор Кочубей, Михайло Сперанський, Василь Каразин), провів ряд ліберальних реформ (указ 1803 про вільних хліборобів, указ про дозвіл купцям, міщанам і державним селянам купувати незаселені землі, відкриття Харківського і Петербурзького університетів).

Іжевський арсенал

З 1810 року проводив внутрішню політику, яка отримала назву аракчеївщина. З другої половини 1824 року здійснив мандрівку по європейській частині країни. 3 жовтня прибув до В'ятської губернії, відвідав село Дебьоси. Побував на Іжевському заводі, де на пам'ять отримав 2 мисливських рушниці та пару пістолетів. Того ж дня відвідав Арсенал. Заводу та командуванню дав високу оцінку. Зворотній шлях лежав маршрутом Зура-Балезіно-Полом-Глазов-Слободський-В'ятка.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

В зовнішній політиці лавірував між Англією і Францією, програв Наполеону під Аустерліцем у 1805, уклав Тільзитський мир у 1807. У 1805-07 брав участь у 3-й і 4-й коаліціях проти наполеонівської Франції, зазнав поразки в битві під Аустерліцем (1805) і Фрідландом (1807). В роки його правління російський народ переміг у Вітчизняній війні 1812 року. У 1813–1814 Олександр І був учасником закордонних походів російської армії, одним з керівників Віденського конгресу 1814–1815 і організаторів Священного союзу 1815. Олександр І вів успішні війни з Туреччиною (1806–1812), Швецією (1808–1809). У роки правління Олександра І до складу Російської імперії увійшли Грузія (1801), Фінляндія (1809), Бессарабія (1812), Азербайджан (1813), колишнє герцогство Варшавське (1815). Уряд Олександра І проводив імперську політику щодо неросійських народів. Для зміцнення колоніальної адміністрації в Україні скасував виборність судових і адміністративних посад, посилив русифікацію шкільництва, придушував українську культуру.

19 квітня 1819 року іменним наказом імператора Олександра І був створений Азійський департамент — один із трьох департаментів міністерства закордонних справ Російської Імперії, який займався справами східних держав, а також Туреччини і Греції.

Помер імператор у Таганрозі.

Про нього[ред.ред. код]

Властитель слабый и лукавый,
Плешивый щеголь, враг труда,
Нечаянно пригретый славой,
Над нами царствовал тогда.

(Пушкін, 10 глава поеми «Євгеній Онєгін»)

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.