Тихий Олексій Іванович
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Оле́кса (Олексі́й Іва́нович) Ти́хий (27 січня 1927, хутір Їжівка, біля м. Дружківки, Донецької області — 5 травня 1984, тюремна лікарня м. Пермі) — український патріот і правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи. Виступав на захист української мови. Помер в ув'язненні.
Зміст |
[ред.] Біографія
Закінчив філософський факультет Московського університету.
У 1948 вперше засуджений військовим трибуналом Сталінської (тепер Донецька область) області за критику кандидата в депутати на 5 років позбавлення волі, але військовий трибунал МВС Українського округу замінив покарання на умовне.
З 1950 працював учителем біології у Ново-Костянтинівській школі (тепер Приазовського району Запорізької області). З 1953 мешкав у селі Рубцове (тепер Краснолиманського району Донецької області), викладав у школі. З 1954 — вчитель історії у рідному селі.
Заарештований у лютому 1956 за листа, надісланого до ЦК КПРС із протестом проти введення військ Варшавського договору в Угорщину. 18 квітня 1957 на закритому засіданні Сталінського обласного суду (м.Донецьк) на підставі ст. 54-10 ч. 1 Карного кодексу УРСР «за антирадянську агітацію та пропаганду» засуджений на 7 років таборів і 5 років позбавлення громадянських прав. Термін покарання відбував у Володимирській тюрмі та Дубовлагу.
Після звільнення 15 лютого 1964 Тихий, не маючи можливості влаштуватись на роботу за фахом, працював вантажником, слюсарем-механіком, оператором-дефектоскопістом, пожежником. Водночас проводив велику роботу з укладання словника української мови, розробив «метод навчання без школи» (за домашніми завданнями). У своїх публіцистичних творах виступав за відродження української мови та національної культури на Донеччині.
У січні 1972 Тихий надіслав до редакції газети «Радянська Донеччина» статтю «Роздуми про українську мову та культуру в Донецькій області», а на початку 1973 — до Президії Верховної Ради УРСР листа під назвою «Думки про рідний донецький край» (у квітні листа було відправлено на адресу Голови Президії Верховної Ради УРСР І. Грушецького). У 1974 написав нарис «Сільські проблеми» та роздуми «Ви і ми», в яких виступив проти процесу русифікації та на захист української мови. У листопаді 1976 Тихий разом з М. Руденком, О. Мешко, П. Григоренком, Л. Лук'яненком, О. Бердником та іншіми виступив членом-засновником однієї з перших правозахисник асоціацій — Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод і підписав перші документи УГГ — «Декларацію Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінських угод» та «Меморандум № 1».
Літературна і правозахисна діяльність Тихого стала причиною його другого арешту на початку лютого 1977. Справу Тихого було об'єднано зі справою колишнього секретаря парткому Спілки письменників України М. Руденка. У червні-липні 1977 під час судового процесу («процес по справі Руденка-Тихого») в Дружківці (Донецької області) звинуваченням у «антирадянській агітації і пропаганді» та «за незаконне зберігання зброї» (було підкинуто гвинтівку). 21 липня 1977 оголошено вирок: за ст. 62 ч.2 КК УРСР Тихого було позбавлено волі на 10 років з засланням на 5 років та за ст. 222 ч.І — на 3 роки; остаточно — 10 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії особливого режиму з засланням на 5 років. Визнаний судом «виключно небезпечним рецидивістом». Місцем покарання був визначений табір особливого режиму ЖХ-385/1, с. Сосновка в Мордовії, звідки він був етапований до лікарні в м. Нижній Тагіл.
На захист Тихого виступили визначні правозахисники Петро Григоренко, Андрій Сахаров, Левко Лук'яненко, Олександр Подрабінек та інші.
У березні 1980 переведений у табір особливого режиму для політв'язнів у с. Кучино (Чусовський район Пермської області, Росія). Кілька разів оголошував голодовки (найдовша — 52 дні). З 1981 тяжко хворів. Помер 6 травня 1984 у тюремній лікарні у Пермі.
Постановою Пленуму Верховного суду УРСР від 7 грудня 1990 вироки щодо Тихого скасовано і справу закрито «за відсутністю складу злочину».
19 листопада 1989 року його прах перепохований на Байковому кладовищі в Києві поряд з прахом Василя Стуса та Юрія Литвина.
Указом Президента України № 937/2006 від 8.11.2006 р. за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінкських угод Олекса Тихий нагороджений Орденом «За мужність» І ступеня (посмертно).
26 січня 2007 року відбулося урочисте відкриття пам'ятної дошки, присвяченої Олексі Тихому в смт. Олексієво-Дружківці Донецкої області.[1]
16 травня 2007 року в Донецьку, вперше на обласному рівні, в приміщенні Донецької обласної філармонії відбувся великий меморіальний захід з нагоди 80-річча від народження, 23-ї річниці його загибелі, а також презентації виходу з друку книги «Олекса Тихий. Мова — народ. Висловлювання про мову та її значення в житті народу». Окрім цього, присутнім представили двотомне майбутнє видання творів Тихого та спогадів про Олексу «Страдницький шлях українського правозахисника. Методичний посібник для вчителів» та «Словник неправильностей українських говорів Донбасу». Ініціатором та організатором заходу була Донецька обласна організація Всеукраїнського Товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка за участю обласної бібліотеки ім. Крупської, Донецького національного та Слов'янського державного педагогічного університету.[2]
[ред.] Творча діяльність
Автор самвидавних праць «Мова народу — народ», есеїв «Роздуми про українську мову і культуру в Донецькій області» і «Думи про рідний Донецький край», що стали, побіч участі у Гельсінкській групі, причиною обвинувачення в «антисовітській пропаганді».
Готував словник слів-покручів в українській мові.
У 1982 р. у США вийшла книжка: Олекса Тихий. «Роздуми».
[ред.] Виноски
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
[ред.] Посилання
- Василь Овсієнко. ТИХИЙ ОЛЕКСА ІВАНОВИЧ. Спогади
- Тихий Олексій Іванович - Дисидентський рух в Україні
- Фонд пам'яті Олекси Тихого
