Олена Пчілка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олена Пчілка
Косач Ольга Петрівна
Пчилка.jpg
Олена Пчілка. 1896 р.
Народилася 5 (17) липня 1849(1849-07-17)
Гадяч, Полтавщина
Померла 4 жовтня 1930(1930-10-04) (81 рік)
Ім'я при народженні Драгоманова Ольга Петрівна
Відома письменниця, публіцистка, гром. і культурна діячка, етнограф, перекладачка
Родичі Михайло Драгоманов, брат
Чоловік Косач Петро Антонович
Діти Косач Лариса Петрівна

Оле́на Пчі́лка (псевдонім Ольги Петрівни Косач; *5 (17) липня 1849(18490717), Гадяч — †4 жовтня 1930) — українська письменниця, драматург, публіцистика, громадська і культурна діячка, перекладачка, етнограф, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925)[1]; мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманова.

Біографія[ред.ред. код]

Ольга Петрівна Драгоманова

Народилася 5 (17 липня) 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».

Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.

Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок».

Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.

У 1890-х роках жила в Києві, у 19061914 роках була видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908–1914), «Газету Гадяцького земства» (1917–1919). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.

У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.

Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.

Твори[ред.ред. код]

До найкращих творів Олени Пчілки належать:

  • «Товаришки» (1887),
  • «Світло добра і любові» (1888),
  • «Соловйовий спів» (1889),
  • «За правдою» (1889),
  • «Артишоки» (1907),
  • «Півтора оселедця» (1908),
  • п'єса «Сужена не огужена» (1881),
  • п'єса «Світова річ» (1908) та ін.

Олені Пчілці належить поважне місце в українській дитячій літературі. Крім численних поезій, казок, оповідань, вона написала для дітей багато п'єс:

  • «Весняний ранок Тарасовий» (1914),
  • «Казка Зеленого гаю»,
  • «Щасливий день Тарасика Кравченка» (1920),
  • «Киселик», «Скарб», «Мир миром» (1921),
  • «Кобзареві діти»,

та ін.

Пчілці належить чимало перекладів і переспівів світової класики: Овідія, А. Міцкевича, О. Пушкіна, Й. В. Ґете, Г. К. Андерсена, В. Гюґо. Крім того, вона написала низку публіцистичних, літературно-критичних статей і спогадів: «М. П. Старицький» (1904), «Марко Кропивницький яко артист і автор» (1910), «Євген Гребінка і його час» (1912), «Микола Лисенко» (1913), «Спогади про Михайла Драгоманова» (1926), «Автобіографія» (1930). Великі заслуги П. в ділянці дослідження українського фольклору та етнографії. Наукове значення мають такі праці: «Українські узори» (1912 і 1927), «Про легенди й пісні», «Українське селянське малювання на стінах» та інше. Збірка творів: «Оповідання», І-III (1907, 1909, 1911) та «Оповідання» (з автобіографією, 1930).

Олена Пчілка після подорожей Новоград-Волинським повітом видала у 1876 році книжечку «Український народний орнамент» із 23 кольоровими замальовками писанок.

Нині Волинська обласна наукова бібліотека у місті Луцьку носить ім'я цієї видатної письменниці.

2011 — в Луцьку біля обласної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки відкрито перший в Україні пам'ятник Олені Пчілці[2]. Автор погруддя — скульптор, заслужений художник України Микола Обезюк, який є автором пам'ятників Лесі Українці в Луцьку та Новоград-Волинському. Пам‘ятник споруджено на кошти волинян.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сайт НАНУ
  2. Олена Баран. Відкрито перший в Україні памя'тник Олені Пчілці // «Віче-інформ», 30 червня 2011

Твори[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]