Олень білохвостий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Білохвостий олень
White-tailed deer.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Плацентарні (Eutheria)
Ряд: Китопарнокопитні (Cetartiodactyla)
Підряд: Жуйні (Ruminantia)
Родина: Оленеві (Cervidae)
Рід: Американські олені (Odocoileus)
Вид: Білохвостий олень
Ареал білохвостого оленя
Ареал білохвостого оленя
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Odocoileus virginianus
ITIS logo.jpg ITIS: 180699
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 42394
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9874
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Odocoileus virginianus
Fossilworks: 49288

Білохво́стий або віргі́нський оле́нь[1] (лат. Odocoileus virginianus) — вид роду (Odocoileus), найпоширеніший вид оленевих в Північній Америці. Він помітно менше і витонченіше вапіті (підвиду благородного оленя), що зустрічається, як правило, в тих же регіонах.

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Білохвостий олень, що біжить по полю

Взимку шерсть яскраво-сіра, а влітку набуває червонуватого відтінку, зверху трохи сильніше, ніж знизу.

Своєю назвою даний вид пов'язаний з хвостом, верхня сторона якого коричнева, а нижня — біла. Тікаючи, цей олень піднімає хвіст, сигналізуючи родичам про небезпеку. Роги носять тільки самці. Після шлюбного сезону вони скидають роги, а на їх місці починають утворюватися нові. Обидва роги мають форму півмісяця, опуклого вперед і в сторони. На кожному з рогів від шести до семи відростків.

Величина білохвостого оленя варіює залежно від підвиду. У тварин, що мешкають на півночі США, висота в загривку становить 1,0-1,1 м, а вага самця становить від 100 до 150 кг. Самки трохи менше і легше. У міру просування на південь, підвиди стають менше. На островах Флорида-Кіс живуть білохвості олені з середньою величиною в холці 60 см і вагою 35 кг, що є наслідком острівної карликовості. Тривалість життя становить приблизно десять років.

Поширення[ред.ред. код]

Білохвостий олень поширений від півдня Канади до Перу і півночі Бразилії. Він відноситься до найпоширеніших видів родини оленевих, пристосувавшись до різних середовищ існування. Цього оленя можна зустріти як у великих лісах Нової Англії, так і в прерії, в болотах Еверглейдс, в напівпустелях Мексики і Аризони. У Південній Америці він населяє тугайні ліси, прибережні чагарникові савани і північні схили Анд, проте відсутня в дощових лісах. У Центральній і Південній Америці білохвостий олень зустрічається, як правило, більш рідко, ніж у Північній.

Білохвості олені були інтродуковані і в інших частинах світу. У 1950-ті-х роках їх завезли до Фінляндії, звідки вони самостійно поширилися в інші країни Скандинавії. У Чехії також є завезена популяція. Крім того, білохвостий олень є одним із семи видів оленів, які були завезені до Нової Зеландії для полювання.

Поведінка[ред.ред. код]

Дитинча в траві

Білохвостий олень веде в цілому скоріше одиночний спосіб життя, ніж у групі. Тим не менш, поза шлюбних сезонів самки і самці час від часу утворюють неміцні групи. Для спарювання самці знаходять собі окремих самок і, на відміну від вапіті, не намагаються стати господарем гарему. Після 200-денної вагітності самки народжують на світ від одного до двох, зрідка трьох, дитинчат. Як і у багатьох видів, шерсть дитинчат білохвостого оленя після народження всіяна білими плямами.

Білохвостий олень харчується листям, травами, бруньками, ягодами та іншими дикими плодами, а також корою. У нього є безліч ворогів. Крім людини, ними є вовки, пуми, ведмеді і койот, в Південній Америці також ягуари.

Загрози і захист[ред.ред. код]

Самка, Коста-Ріка

Перед появою європейців у Північній Америці мешкала за деякими оцінками близько 40 мільйонів білохвостих оленів. На них полювали індіанці, що однак не мало впливу на чисельність популяцій. Колоністи почали полювати на оленів через їхні шкіри, а також просто для розваги. До 1900 року чисельність білохвостого оленя різко скоротилася, поки не досягла всього 500 тисяч особин. З тих пір обмеження полювання призвели до значного поліпшення, проте ситуація все ще сильно відрізняється залежно від регіону. У деяких регіонах, наприклад прилеглих до Великих озер, білохвості олені зустрічаються так само часто, як і раніше. У цілому, популяція цього виду в США оцінюється в 14 мільйонів особин.

Деякі підвиди вважаються майже мертвими і складаються в Червоному списку МСОП. До них відносяться

  • Рифовий олень (лат. Odocoileus virginianus clavium), що мешкають на островах Флорида-Кіш. Це найдрібніший підвид білохвостого оленя. Через інтенсивне полювання в 1945 році залишилося лише 26 особин. Масштабні заходи щодо захисту цих тварин дозволили чисельності зрости до 300 особин в наші дні, однак посилюється туризм на островах дає привід для занепокоєння. Майже всі рифові олені живуть на островах No Name Key і Big Pine Key. Іноді олені досягають вплав і сусідні острови, проте відсутність там питної води змушує їх повертатися. МСОП оцінює цей підвид як сильно загрозливий.
  • Колумбійський білохвостий олень (лат. Odocoileus virginianus leucurus), названий на честь річки Колумбія в штатах Вашингтон і Орегон. Його чисельність внаслідок руйнування людиною життєвого простору тимчасово впала до 400 особин. Сьогодні існують 3000 цих тварин, через що Служба рибних ресурсів та дикої природи США в 2003 році вирішила викреслити колумбійського білохвостого оленя зі списку загрозливих тварин. У МСОП даний підвид оцінюється як мало загрозливий.

Різне[ред.ред. код]

Найближчим родичем білохвостого оленя є Олень чорнохвостий. Обидва види можуть давати плідне потомство і іноді можна зустріти гібридів обох видів.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Соколов В. Е. П'ятимовний словник назв тварин. Ссавці. — 1984. — С. 127. — 10 000 экз.

Посилання[ред.ред. код]