Олесько

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Олесько
Olesko coa 1936.png
Герб Олеська
Країна Україна Україна
Область/АРК Львівська область Львівська область
Район/міськрада Буський район
Рада Олеська селищна рада
Код КОАТУУ: 4620655600
Офіційний сайт:
Основні дані
Засноване 1 січня 1366 (офіційно)
Перша згадка 1327
Статус із 1940 року
Площа 1,99 км²
Населення 1510 (01.01.2011)
Густота 758,8 осіб/км²
Поштовий індекс 80533
Телефонний код +380 3264
Географічні координати 49°57′47″ пн. ш. 24°53′38″ сх. д. / 49.96306° пн. ш. 24.89389° сх. д. / 49.96306; 24.89389Координати: 49°57′47″ пн. ш. 24°53′38″ сх. д. / 49.96306° пн. ш. 24.89389° сх. д. / 49.96306; 24.89389
Водойма р. Ліберка, Покрова
Відстань
Найближча залізнична станція: Ожидів
До станції: 6 км
До райцентру:
 - автошляхами: 23 км
До обл. центру:
 - залізницею: 67 км
 - автошляхами: 75 км
Селищна влада
Адреса 80533, Львівська обл., Буський р-н, смт. Олесько, вул. Замкова, 1
Голова селищної ради Триндюк Анатолій Павлович
Карта
Олесько (Україна)
Олесько
Олесько
Олесько (Львівська область)
Олесько
Олесько

Оле́сько (пол. Olesko) — селище міського типу в Буському районі Львівської області, розміщене за 23 км від районного центру. Через селище проходить автотраса міжнародного значення Київ - Чоп.

Історія містечка[ред.ред. код]

В історичній літературі згадується у 1327 році вже як оборонний центр з замком. Але перші поселення, які належать до висоцької та черняхівської культур, датуються II–I тис. до н. е. Високий пагорб серед боліт, можливо в XIII ст. був форпостом давнього Пліснеська. Історія міста безпосередньо пов'язана з історією його замку.

Олесько розміщене на давньому рубежі між Галичиною та Волинню. Таке положення ще в князівські часи визначило подальшу долю цього давньоукраїнського містечка. У боротьбі між іноземними загарбниками — Литвою, Польщею та Угорщиною — за вигідний розподіл української спадщини, Олеський замок мав стратегічне значення як ключ до Волині чи Галичини і саме тут розмежовувалась експансія цих найближчих сусідів.

За «Історією міст і сіл УРСР» Олесько, розміщене в той час на межі Волинської та Львівської земель, переходить у другій половині XIV століття з рук в руки. 1366 стало власністю Олександра Коріятовича, залежного від Польської корони. 1370–1377 роки під владою литовського князя Любарта, приєднане до Волині. У 1377 році знову угорський та польський король Людовик приєднав Олесько до своїх володінь, але вже у 1382 році воно знову опинилося під владою Любарта.

З 1780-х років відомий найдавніший герб містечка: щит чотиридільний, у першій червоній частині — срібний, подібний до лілії, хрест, у четвертій червоній частині — срібна фортечна вежа, у другій і третій срібних частинах — по вісім чорних гарматних ядер. У такому вигляді герб Олеська було подано у 1786 році до цісарського затвердження.

У 1720-х роках в Олеську діяла українська парафіяльна школа. У 1772 році Галичина переходить під владу Австрії, хоча піднесенню економічного рівня містечка це не сприяло. В 1796 році Олесько купують магнати Зелінські. У місті був повітовий суд, працювали власне поштове відділення, нотаріальна контора та народна школа, заснована у 1797 році Олександром Зелінським. Школа була двохкласною з польською мовою викладання. При школі діяли взірцевий розплідник фруктових дерев та пасіка. Старші учні набували практичних навичок у веденні садівництва, бджолярства та городництва. Вчитель проводив практичні заняття, на яких навіть розповідав про будову вуликів з соломи та їх практичне використання.

Через декілька років містечко викупили магнати Латинські. Починається, якась «чорна смуга» для замку. 1806 рік — пожежа, 1836 рік — знов пожежа, 1838 рік — землетрус. Стіни замку луснули, а ліве крило цілком відвалилося. Був пошкоджений і монастир. Хоча поруч у селах, переказували люди, навіть шибки в хатах та церквах залишились неушкодженими. До руйнування замку доклали рук і самі власники. Випадково, в одній з кімнат замку, був знайдений скарб. Замок ледь не розібрали на камінчики, сподіваючись знайти неймовірні скарби.

У 1890-х роках дещо пожвавлюється економічне життя містечка. Ще у 1882 році засновано тут кредитний банк. У замку розмістилася школа. У 1898 році в Олеську організовано перше у Східній Галичині товариство «Сільський господар», яке сприяло поширенню землеробської культури.

Дуже потерпіло містечко у Першу світову війну. З 1919 року Олесько окуповане Польщею. Через Олесько прокотилися хвилі Першої світової війни, війна радянсько-польська 1920 року.

Вересень 1939 році приніс московських большевиків, яких 1 липня 1941 року замінили німецькі окупанти. Німці вивезли більшість чоловічого населення на роботу до Німеччини. Під час Другої світової війни на території замку були влаштовані військові склади, а на території монастиря капуцинів — концтабір та гетто. У липні 1944 р. в Олеську та поблизу відбувалися великі бої між Червоною армією та німецькими військами, включно українською дивізією «Галичина». Бої мають назву — «Бродівський котел».

У 19401941 та 19441962 рр було центром Олеського району.

Сучасність[ред.ред. код]

Залізничний перегін Ожидів-Олесько це місце катастрофи потягу з рідким фосфором 16 липня 2007 року.

Пам'ятки історії[ред.ред. код]

Олеський замок[ред.ред. код]

Докладніше: Олеський замок

Конкретну і першу достеменну згадку про замок Олесько зустрічаємо у 1390 році (булла папи Боніфація IX, який дарував замки в Олеську і Тустані Галицькому католицькому єпископові). Далі не маємо ніякої згадки про цю визначну історико-архітектурну пам'ятку аж до 1431 року, коли Олесько стало опорним пунктом боротьби возз'єднання з Волинню. У листі великого магістра хрестоносців від липня 1431 року король Ягайло повідомляє про повстання Свидригайла, «який з допомогою своїх прихильників і наших повстанців зайняв замок у Збаражі, Крем'янці та Олеську».

Олеський замок

1441 року король Владислав III Варненчик віддав «замок Олеський з містом та цілою округою» Янові з Сєнна (Сієни) за заслуги в обороні руських земель від татарів. Після його смерті замок і місто одержав син Петро, потім по половині спадщини дістали його дві дочки, а від їхніх чоловіків замок перейшов до родин Каменецьких і Гербуртів. До Олеська належала тоді ціла округа — аж до кордону з Волинню.

1546 року проведено межу між Великим князівством Литовським і Польською короною. З цього документа дізнаємося, що до «пана замку Олеського» належали цілий нинішній Бродівський район, частина Лопатинщини, Олесько і села до Ожидова включно.

1605 року замок з містом і частиною сіл перейшов до рук руського (тобто українського) магната Івана Даниловича. У І629 році в Олеському замку народився майбутній король Польщі Ян III Собеський. Є дані про те, що у Даниловича в Олеську перебував батько Богдана Хмельницького — Михайло.

У середині XVII століття, тобто під час визвольної війни, замок був частково зруйнований і лише в 1680-х роках його відбудовано, а після придбання Собеськими перетворено на королівську резиденцію. У 1725 році один із синів короля Яна III Собеського Констянтин — продав Олесько Жевуським.

Подвір'я Олеського замку

У 1707–1712 роках в Олеському замку перебувають російські війська. Петро І (Російська імперія) і Польща з королем Авґустом II Фрідріхом (Сильним) у ті часи були союзниками у війні проти шведів.

З 1716 році замком володів син короля — Якуб. В 1719 році він продав його Станіславу Матеушу Жевуському. Його син, волинський воєвода Северин Юзеф Жевуський перетворив замок на розкішну резиденцію, також заклав в Олеську монастир капуцинів. Після смерті С. Ю. Жевуського володарем Олеська став його брат Вацлав Пйотр, за чиїм наказом у 1755 році більшість родинних цінностей було перевезено до замку в Підгірцях. Короткий час в 1785–1788 роках монастир капуцинів використовувався австрійським урядом, як військовий госпіталь.

У 1882 році, коли замок викупив уряд Австро-Угорщини, це була вже суцільна руїна.

Польська влада все ж таки реставрувала замок і до 1939 року він використовувався як сільськогосподарська жіноча школа. У 1939 році в замку утримувалися польські військовополонені.

Після війни на території монастиря були склади, якісь майстерні, сільськогосподарське училище. Лише з кінця XX століття ці споруди передали під фонди місцевого музею. Намагаються облагородити старий парк. Замок, по війні, також не збирались відновлювати, до того ж в 1951 році після удару блискавки пожежа зробила з замку майже суцільну руїну.

Монастир Капуцинів[ред.ред. код]

Колишній монастир капуцинів, нині фондосховище Львівської картинної галереї.

Бароковий монастир капуцинів в Олеську посідає особливе місце серед католицьких монастирів в Україні. Забудову монастиря доручили архітекторові Мартину Добравському. Прийшли нові часи й принесли нові смаки. Навіть ченці хотіли краси помешкань та середовища.

Суворий фасад костелу під трикутним фронтоном нагадує, що це не палац, а таки монастир. Тому й небагаті оздоби фасаду, пласкі пілястри та ніші, прості й аскетичні. Лише великий розмір робить костел головною спорудою забудови. За вівтарем-капітул — місце спілкування ченців. З півдня до костелу прилягає чотирикутний корпус келій з внутрішнім подвір'ям.

Майже триметрова стіна охоплює двір перед костелом. Стримане бароко тут забуло про стриманість і прикрасило двір п'ятьма капличками, статуями святих та садом бароко. Тут були партери з лікарськими рослинами, два барокових басейни з водою, городи та фруктовий садочок. Рослини вистригали фігурно, що нагадувало замкові парки десь у Чехії або Австрії.

Монастир закрили, а ченців розігнали. Врятував монастир Б.Г.Возницький, який розмістив у спустошеному монастирі капуцинів фонди Львівської картинної галереї. Реставрують і рідкісний на теренах України сад бароко.

Костел Пресвятої Трійці[ред.ред. код]

Костел зального типу, мурований з цегли, з хрестовою системою кладки, частково тинькований. Складається з квадратового в плані (11,80×12,80 м) чотири стовпового основного об’єму, до якого з обох сторін прилягають сполучені з ним гранчасті каплиці, видовженої форми, з гранчастою апсидою, вівтарної частини, квадратового в плані притвору та приміщення з північної сторони. Стіни нави та пресвітерію укріплені контрфорсами. Їх, окрім західного фасаду, завершує високий антаблемент з характерним для ренесансної архітектури кам’яним фризом. Метопи фризу заповнені декоративною різьбою. Антаблемент переходить також на південну вежу, але там метопи гладкі. Дах нави вінчає ажурова сигнатурка, північна каплиця накрита ренесансовим склепінням зі світловим ліхтарем, а південну, яка має вигляд триярусної вежі, завершує шоломоподібний купол. На рівні другого ярусу вежі збереглися бійниці, третій служив дзвіницею. Обидві каплиці оформлені кутовими пілястрами. В інтер’єрі – чотири стовпи, які несуть систему хрещатих склепінь основного об’єму і ділять його на три нави. Пресвітерій накритий півциркульним склепінням з розпалубками та готичними нервюрами, каплиці, які відкриваються в наву арковими отворами, накриті сферичними склепіннями, притвір, з влаштованими на ньому хорами, має коробові склепіння. Дверні отвори з притвору в наву та з вівтаря в бічні приміщення оформлені білокам’яними, різьбленими, ренесансними порталами. В пресвітерії зберігся бароковий дерев’яний головний вівтар кінця XVIII століття, там же знаходиться мармурова епітафія Івана Даниловича 1618 року роботи скульптора Іоана Пфістера.

Від 1993 року використовується як парафіяльний храм громади Української Автокефальної Православної церкви смт. Олесько.

Сакральні споруди, що не зберіглися до наших днів[ред.ред. код]

На старому цвинтарі Олеська, ще на початку XX століття, знаходилася цегляна церква святої Катерини, а в замку діяла приватна капличка.

На той час в містечку існувала і греко-католицька парафія Олеського деканату Львівської архидієцезії, до якої належали села Юськовичі та Хватів. Ця парафія утримувала дві дерев'яних церкви, одна з яких була освячена во ім'я Успіння Непорочної Діви Марії, а друга - во ім'я св. Миколая та Димитрія. Церква св. Миколая та Димитрія, збудована з модрини, була дуже старою та колись стояла біля діючого монастиря отців Василіян під Підгірцями, на так званому Пліснеську, звідки в другій половині XVIII століття, за наказом власника Олеського замку Северина Жевуського, була розібрана та перенесена до Олеська, де була встановлена. До Олеського деканату належали наступні парафії - Білий Камінь, Боложинів, Бужок, Чішки, Чаниж, Чехів, Гумниська, Кути, Нєвіци, Ожидів, Петричі, Підгірці, Підлисся, Переволочна, Ражнів, Сасів, Соколівка, Станіславчик, Топорів, Тур'я, Утішків, Заболотці, Закомар'я.

Колись планувалося побудувати в Олеську монастир Василіанок, але з невизначених причин цього не було зроблено.

Джерела[ред.ред. код]

  • Олесский замок: путеводитель / состав. Е.А. Рипко / Львов: «Каменяр», 1981. — 135 с.
  • Історія міст і сіл Української РСР: В 26 т. Львівська область / АН УРСР. Ін-т історії; Голов. редкол.: П. Т. Тронько (голова) та ін. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1968. – 980 с.

Посилання[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми