Ольвія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 46°41′ пн. ш. 31°54′ сх. д. / 46.683° пн. ш. 31.900° сх. д. / 46.683; 31.900

Ольвійський цирк
Ольвія, залишки старовинного житлового кварталу
Ольвія, стела з гербом Ольвії при вході до музею-заповідника

О́львія (Óλβια — щаслива)  (Сабія, пізніше Борисфен, ще пізніше Ольвія чи Ольвіополіс) — найважливіша грецька колонія в Нижньому Побужжі, в дельті Гіпаніса (Буга) та Борисфена (Дніпра), заснована вихідцями з Мілету в 647646 р. до н. е.

Її політичним та економічним центром було однойменне місто, залишки якого розташовані на правому березі Бузького лиману біля с. Парутиного Очаківського району Миколаївської області.

У період свого розквіту у III ст. до н. е. площа міста становила близько 50 га.

Розпланування міста[ред.ред. код]

За припущеннями, до греків тут існувало невелике скіфське поселення. Про це свідчать археологічні знахідки ліпленого посуду, бронзових дзеркал та прикрас у звіриному стилі, притаманних скіфам.

Ольвія (за греків) поділялася на гористу й долинну частини, була оточена міцними мурами й оборонними вежами, мала прямолінійне планування й була забудована критими черепицею кам'яними спорудами громадського, житлового, господарського та виробничого призначення (деякі з мозаїчними подвір'ями). Майдани й центральні вулиці, вимощені кам'яними плитами, були прикрашені статуями богів і героїв, різьбленими в камені портретами заслужених городян та мармуровими плитами з декретами управи міста-держави. В центрі гористої частини Ольвії була головна міська площа — агора, на ній — 7-кімнатний громадський будинок для культових обрядів і купецьких зібрань, стіни якого були вкриті розфарбованою штукатуркою, монументальний вівтар і штучні кам'яні водоймища як частина великої гідротехнічної споруди. Навколо агори містилися будинки державних установ, гімнасій (школа для юнацтва), театр та іподром. З півночі до агори примикав теменос (священне місце), де були храми, святилища, вівтарі, жертовники; житлові будинки споруджувалися з каменю і цегли-сирцю, найбагатші оздоблювалися колонами, фресками, мозаїками. В місті існувала розгалужена система водопроводу з труб. Навколо міста був некрополь — цвинтар. На півночі і півдні від Ольвії існували десятки городищ і неукріплених селищ грецьких переселенців та місцевого населення.

Практично місто було розташоване на двох терасах, поєднаних сходами. Нижня тераса межувала з лиманом і мала порт. Агора була на верхній терасі.

Державний устрій[ред.ред. код]

Ольвія була рабовласницькою республікою. Законодавчі органи (напр. — збори, рада) та виконавча влада (колегії архонтів, стратегів, агораномів та ін.) були в руках рабовласницької частини населення. Значного розвитку набули землеробство, скотарство, рибальство, виноградарство, якими займалися греки та вихідці з місцевих племен, що населяли городище і селища сільськогосподарської округи Ольвії. В самому місті розвивалися ремесла: металообробне, гончарне, деревообробне, каменярське, кісткорізне, прядильно-ткацьке тощо, продукцію яких збували населенню Ольвії, а також скіфам, сарматам та іншим племенам, що населяли тоді значну частину території сучасної України. В обмін на ремісничу продукцію в Ольвію надходили хліб, худоба, вовна, риба, а головне — раби. Чимало з цього ольвійські купці продавали у державах грецької метрополії, звідки вивозили вино, маслинову олію, високоякісний посуд, тканини, прикраси, твори мистецтва тощо. Для потреб внутрішньої і зовнішньої торгівлі Ольвія випускала свою монету — здебільшого мідну і срібну, рідше золоту. Населення Ольвії підтримувало зв'язки з Афінами, Корінфом, Родосом, Пергамом, Александрією та Малою Азією.

Ольвія в 6 — 4 ст. до н. е[ред.ред. код]

Після встановлення в 40-х рр. 5 ст. до н. е. скіфського протекторату над містом склад населення поповнився за рахунок скіфів. У місті було побудовано палац скіфського царя Скіла. Місто у 5 ст. до н. е. відвідав грецький історик Геродот. Він свідчив, що греки і скіфи брали шлюби між собою. Навіть скіфський цар Скіл узяв шлюб з місцевою грекинею, сам знав давньогрецьку мову.

В 5 ст. до н. е. Ольвія мала договір про ісополітію (подвійне громадянство) з Мілетом. Входила до складу Першого Афінського морського союзу.

В період між 6 — 4 ст. до н. е. Ольвія встановила тісні торгівельні стосунки з материковою Грецією, грецькими містами у Малій Азії та у Північному Єгипті. Про це свідчать вироби з теракоти, розфарбовані вази, ювелірні вироби з поселень на островах Родос,Самос,Хіос, з Коринфу та Клазомен. В Ольвії знайдені рідкісні вази з алебастру, які виробляли в грецькому місті Навкратіс в Північному Єгипті. З Афін сюди привозили скульптури, архітектурні деталі (бо поряд з Ольвією не було покладів природного каменю), кераміку з чорнофігурним вазописом. Теракотові карнизи з яскравим розфарбуванням привезені з міста Мілет. Ця частина археологічних здобутків ще в 19 ст. передана в Імператорський Ермітаж.

Панегірик Клеомброту[ред.ред. код]

На честь важливих послуг, зроблених громадянами — добродіями міста, уряд ставив мармурові плити з посвятами. Посвяти іноді висікали і на надгробкових стелах. Серед них — панегірик — епітафія Клеомброту (зберігається в Ермітажі).

Ліві лапки Клеомброт, син Пантакла, присвятив (оборонну) вежу Гераклу і народу (Ольвії). Геракл, тобі і народу привсятив Клеомброт цю вежу на березі річки, дивну на вигляд, захисницю всіх громадян на час війни, перевершивши славу предків. За цю послугу батьківщина нагороджує довічною пошаною нащадків Пантакла. Праві лапки

Монети з Ольвії[ред.ред. код]

Одеський музей нумізматики та російський Ермітаж володіють багатою колекцією давньогрецьких монет з Ольвії:

Власну монету в Ольвії мали вже у 6 ст. до н. е. На відміну від інших давньогрецьких міст — держав, ольвіополіти виготовляли місцеві монети не карбуванням (чеканкою), а виливали у особливих формах-матрицях. Використовували дешеву мідь, а не срібло . Монети Ольвії — досить великі за розмірами, на аверсі — голова Афіни у шоломі (або Медузи-Горгони). Зворотний бік прикрашали орел та дельфін. Зворотний бік цієї монети використано для логотипу Ольвії на сучасній кам'яній стелі при вході до музею-заповідника.

Разом з монетами мав попит і місцевий грошовий еквівалент — «рибка». «Рибки» відливали з бронзи і вони слугували за дрібну монету. На деяких грошах — «рибках» навіть карбували імена місцевих посадовців, за термін керування якого виготовляли цей грошовий еквівалент.

Ольвія в добу еллінізму[ред.ред. код]

Див. також: Зопіріон

В 331 р. до н. е. місто витримало облогу з боку війська одного з полководців Олександра Македонського Зопіріона. Про зв'язки з Північним Єгиптом в цю добу свідчать знахідки елліністичних ваз, фігурних посудин, скульптур з теракоти, намистин. Серед найцікавіших знахідок — мармурові голівки (можливо, бога Асклепія та його дочки — Гігіеї. Усі археологічні знахідки — в Ермітажі).

Варварська навала[ред.ред. код]

Див. також: Скіфські царі
Російська національна бібліотека, Санкт-Петербург.

В кінці 3 ст. до н. е. йдуть військові сутички з варварськими племенами. Місто підкорили скіфські царі, а їх зображення карбують на ольвійських монетах цього періоду. В Ольвії був знайдений черговий мармуровиий декрет на честь багатого торговця Протогена. Саме він надав гроші на побудову нових фортечних мурів навколо міста, аби якось захистити Ольвію від варварської навали (камінь з написом — в збірці писемних пам'яток Російської національної бібліотеки, колишньої Публічної бібліотеки імені Салтикова-Щєдріна, Санкт-Петербург).

Доба Римської імперії[ред.ред. код]

У 21 ст. до н. е. Ольвію спіткала глибока економічна і соціальна криза. В той час Ольвія постійно перебувала під загрозою нападів ворожих племен. Деякий час була під зверхністю Скіфської держави, а потім — понтійського царя Мітрідата VI Євпатора. В 48 до н. е. гети на чолі з царем Буребістою захопили і зруйнували місто. В 1 ст. н. е. місто було відбудоване лише на частині його колишньої території. Знову почався розвиток ремесла, торгівлі, сільського господарства, але попереднього розквіту вони не досягли. В І ст. н. е. Ольвія була в залежності від скіфських царів — Фарзоя і Інексімея. У складі населення того періоду значно збільшився скіфський прошарок, заможна частина якого брала участь в управлінні державою. У 2 ст. н. е. була під владою Риму і ще у 251 р. мала римську залогу, розміщену у новозбудованій цитаделі, що знаходилась в гористій частині міста, над балкою Заяча. У 3 ст. її зруйнували готи. На поч. 4 ст. напади гунів привели до остаточного знищення Ольвії.

В 20 столітті[ред.ред. код]

Хижацькі археологічні розкопки проводилися з поч. 19 ст. З 1901 до 1915 їх очолював Б. Фармаковський.

За часів СРСР Ольвійське городище — царина для хижацьких розкопок місцевої шпани, бо передмістя археологічного об'єкту використали для помешкань колишніх в'язнів радянських тюрем. Тут можна було за невелику ціну придбати археологічні знахідки, античні кераміку, монети у місцевих жителів. Частка споруд давньогрецького міста — розібрана на будівельні матеріали. Тому цілісного уявлення про місцеві споруди, як в Херсонесі Таврійському під Севастополем, в Ольвії — нема. Охорони — археологічна пам'ятка не мала десятиліттями.

З 1971 Ольвійська експедиція ІА АН УРСР проводила систематичні дослідження (науковий керівник — С. Крижицький).

Національний історико-археологічний заповідник «Ольвія»[ред.ред. код]

Статус заповідника Ольвія набула у 1926 році. З проголошенням незалежності України розпочалися повільні заходи з приводу охорони археологічної пам'ятки і дослідження руїн та некрополів міста, визначені кордони пам'ятки. У 2002 році заповідник набув статусу національного.

Облаштовано музей-заповідник з охороною і забороною на ведення несанкційованих розкопок. Музей-заповідник і досі має низку нерозв'язаних проблем через малу увагу до його потреб з боку уряду.

В наші часи там розташований сучасний музей, в якому знаходяться багато пам'яток-артефактів античної літератури. Там можна знайти багато цікавих речей, серед яких саркофаг (за легендою, якщо навколо нього обійти три рази і загадати бажання, то воно обов'язково збудеться). Цей музей містить знахідки античної культури (різноманітні побутові чаші, тарілки, та інші побутові знахідки). Отже, Ольвія - сучасне відображення античних часів на території України.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Виноградов Ю. Г. Политическая история Ольвийского полиса. VII–I вв. до н.э. Историко-эпиграфическое исследование. — М.: Наука, 1989. — 284 с.
  2. Виноградов Ю. Г. Декрет в честь Антестерия и кризис Ольвийского полиса в эпоху эллинизма // Вестник древней истории. — 1984. — № 1.- С. 51-80.
  3. Виноградов Ю. Г., Карышковский П. О. Каллиник, сын Евксена. Проблемы политической и социально-экономической истории Ольвии второй пол. IV в. до н.э. // Вестник древней истории. — 1982. — № 4. — С. 26-46; 1983. — № 1. — С. 21-39.
  4. Гавриленко О. А. Античні держави Північного Причорномор'я: біля витоків вітчизняного права (кінець VII ст. до н. е. — перша половина VI ст. н. е.). Монографія. — Харків: Парус, 2006. — 352 с.
  5. Гавриленко О. А. Правові основи валютного регулювання в Ольвійській державі на початку IV ст. до н. е. // Держава і право. Зб. наук. праць (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України). — 2002. — № 17. — С. 26-31.
  6. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.-Луцьк: Вежа, 2000.
  7. Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
  8. Грэхем А. Колониальная экспансия Греции // Расширение греческого мира. VIII–VI вв. до н. э. (Кембриджская история древнего мира. Т. 3, ч. 3). М.: Ладомир, 2007. С. 150–156, 194, 567. ISBN 978-5-86218-467-9
  9. Жебелёв С. А. Милет и Ольвия // Известия АН СССР. Отделение гуманитарных наук. — 1929. — № 6. — С. 427–435.
  10. Зубарь В. М., Крапивина В. В. О римском гарнизоне в Ольвии в середине III в. // Вестник древней истории. — 2004. — № 4. — С. 166–178.
  11. Каришковський П. О.Монетное дело и денежное обращение Ольвии(VI в. до н. э. — IV в. н.э.). — Одесса: , 2003.
  12. Каришковський П. О.Из истории поздней Ольвии // Вестник древней истории. 1968. № 1
  13. Карышковский П. О. Новые ольвийские посвящения первых веков нашей эры // Вестник древней истории, 1993. № 1. С. 73—95
  14. Книпович Т. Н. Эпиграфические находки из раскопок Ольвии 1920–1954 гг. // Советская археология. 1958. № XXVIII. С. 162 сл.
  15. Леви Е. И. К истории торговли Ольвии в IV–III вв. до н. э. // Советская археология. 1958. № XXVIII. С. 243–244.
  16. Надписи Ольвии. Inscriptiones Olbiae. (1917–1965). Под ред. Т. Н. Книпович и Е. И. Леви. Л.: Наука, Ленинградское отделение, 1968. 132 с. + 65 таблиц.
  17. Ольвия. Теменос и агора. Сборник статей. М.—Л., 1964.
  18. Бібліографія Ольвії
  19. Ольвія — значить щаслива. Україна Молода. 30 вересня 2010 р.

Посилання[ред.ред. код]