Ольга (княгиня)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ольга
Ольга
St Olga by Nesterov in 1892.jpg
Велика княгиня Київська
Початок правління: 945
Кінець правління: 964
Попередник: Ігор І Старий
Наступник: Святослав І Хоробрий
Дата народження: 902[1]
Місце народження: невідоме
Дата смерті: 24 липня 969(0969-07-24)
Місце смерті: Київ
Діти: Святослав
Династія: Рюриковичі
Батько: Олег
Мати: Олена

Ольга (Вольга, сканд. Гельґа[Джерело?], Алогія[2]; хрещене ім'я Олена; * 902 [1] ,  — 24 липня 969) — дружина князя Ігоря I, київська княгиня, канонізована Православною Церквою. 912-го року вийшла заміж за Ігоря , у віці 10-ти років . Помстилась за загибель чоловіка жорстокою розправою бл. 945 року над деревлянами, які його вбили. Правила Руссю в роки неповноліття свого сина Святослава (до 964). Упорядкувала збирання данини, організувала опорні пункти київської влади (погости). 957 року відвідала Константинополь, де уклала угоду з імператором Константином VII Багрянородним. Там же в ніч з 17 на 18 жовтня 957 року прийняла християнство[3], але не змогла зробити його державною релігією.

Походження[ред.ред. код]

  • Болгарська версія. Становище Ольги при київському дворі було винятковим: літопис зафіксував дату її шлюбу, у неї був окремий двір у Вишгороді, її посол на рівні послів «світлих» князів з місцевих династій брав участь у переговорах з Візантією у 944 р., полководці Ігоря одностайно визнали її регентшею, а юного сина Святослава спадкоємцем. Отже Ольга навряд чи могла бути дочкою посадника Пскова чи іншого боярина. Стан відносин з Болгарією та джерела також не дають можливості вважати її дочкою болгарського кагана Симеона I Великого, народженою бл. 896 р. у Плісці. Інша, більш детально аргументована версія — що Ольга, яку князь Олег привіз з Болгарії, була онукою болгарського князя Бориса I, дочкою його сина Володимира I, попередника на болгарському престолі і брата Симеона.[4]
  • Олегівська версія. Оскільки ім'я Ольга прямо пов'язане з Олегом, існує версія, що вона була його прийомною дочкою. Літопис: «…яко Ольгови дщи бе Ольга».
  • Псковська версія. Походження княгині Ольги невідоме, як і хронологія її життя, де безперечною датою можна вважати лише дату смерті, зафіксовану церковним літописцем. Повість временних літ відносить шлюб Ольги та Ігоря до 903 року. При цьому літописець вагається, описуючи її походження: «от Плескова», «… Неци же глаголють, яко Ольгови дщи бе Ольга». За пізнішим Іоакимовим літописом Ольга була родом з Ізборська з роду Гостомисла. «Кроник псковский», що зберігся в списку 1689 р., представляє Ольгу не уродженкою, а лише засновницею Пскова[5]
  • Київська версія. Походження Ольги залишається загадковим, існує навіть версія, що вона була останнім нащадком Аскольда, чия сім'я могла бути вивезена у Псков.Також є версія про походження княгині з Плискова, який лежав на межі полянських, древлянських і уличських земель на притоці р. Росі[6] (нині — с.Плисків Погребищенського р-н., Вінницької обл., приблизно 170 км від Києва).
  • Галицька версія. За нею, майбутня правителька Русі народилась у Пліснеську (тепер с. Підгірці, Бродівського р-ну, Львівської обл.). Її батьками були Олег/Гельґі, внук данського правителя Гельґи, та донька східнослов'янського князя Будимира.[7][8][9][10]

Етимологія імені[ред.ред. код]

Норманська версія[ред.ред. код]

За версією ім'я Ольга — це слов'янізована ужіночнена форма скандинавського імені Гельґі (норв. Hailaga, Helgi).

Слов'янська версія[ред.ред. код]

  • Відомі слов'янські слова «льгк», «ольгчити», «ольгчатися», «льгота», «вольгота», «в'ольготний».
  • В слов'янських мовах зафіксовані імена Oleg (Oley) (чеськ. в 1088 г.), Olek (Welek), топоніми Ologast, Wolegast, Wolgast та ін.[11].
  • Скандинавські саги називають Ольгу «матір'ю» (а не бабусею) «Вальдамара»-Володимира (як і «Вартилафа»-Брячислава називали сином Володимира, а не внуком) і не Гельґою, а беззмістовним звуконаслідуванням «Аллог'я», яке ніде за межами цієї саги не зустрічалося і жодного смислу в скандинавських мовах не мала.

Балтська версія[ред.ред. код]

В Литві є ріка Олег і деякі імена, що схожі на той же корінь: Ольгерд, Ольгимунт. Відоме балтське слово «algas» — винагорода.

Княжіння[ред.ред. код]

Ікона Ольги

Повість минулих літ містить епічне сказання про помсту Ольги деревлянам за вбивство чоловіка (Ігоря I). За цим сказанням деревляни надіслали до Києва послів, які запропонували княгині стати дружиною деревлянського князя Мала. Перше посольство княгиня живцем поховала в човні, друге — спалила в бані; в чому дослідники вбачають відображення реальних поховальних обрядів тих часів. Третьою помстою став похід на землю деревлян, де під приводом тризни над могилою Ігоря київські дружинники «посікли п'ять тисяч» п'яних деревлян, після чого відбулась річна облога міста Іскоростень, яка завершилась спаленням міста.

Існує цікава легенда, яка прославляє гострий розум княгині Ольги. Коли вона приїхала в Царгород (Константинополь), то її довго, десь близько півроку, протримали не допускаючи до зустрічі з імператором (за церемоніалом того часу). Нарешті після зустрічі з княгинею імператор помітив її красу і вирішив одружитись з нею. Княгиня Ольга була проти цього, але відкрито не виступила. Вона поставила умову, що перед одруженням вона має охреститись і хресним батьком має бути сам імператор Костянтин. Після хрещення імператор знову почав розмову про одруження, але у відповідь почув запитання : «Чи може дочка одружуватись з батьком?». Зрозумівши, що його перехитрили, імператор відпустив Ольгу додому багато обдарувавши. Однак ця легенда красива, але дуже сумнівна. Тим більше, що коли посли імператора прибули у Київ, то їх теж протримали на річці Почайні з півроку перш ніж допустити до княгині Ольги.

Після відвідання Константинополя у 957 році за свідченнями західноєвропейських джерел (Гільдесгаймські аннали) 959 року Ольга відправила посольство до німецького короля Оттона I, з запрошенням на Русь єпископа і священиків, на що король погодився і надіслав єпископа Адальберта. З перебуванням місії Оттона у Києві пов'язують ротонду Х ст., рештки якої виявлені археологами в межах так званого «города Кия»[12]. Посольство 962 року зазнало невдачі, і сам єпископ ледве врятувався на зворотному шляху. У цій події дослідники вбачають як коливання між Римом і Константинополем у виборі віри, так і далекоглядну політику тиску на Константинополь, яку перед тим проводили Моравія і Болгарія, щоб домогтися найвигіднішого входження до церковної організації східної церкви.

Саркофаг княгині Ольги. Софійський собор у Києві

До 964 року літопис відносить початок самостійного княжіння Святослава I, що може свідчити про відхід Ольги від державних справ. Коли 968 року печеніги прийшли вперше на Руську землю, а Святослав перебував в Переяславці на Дунаї, Ользі з малолітніми онуками довелось організовувати оборону Києва. Наступного року, шануючи волю матері, Святослав дозволив поховати її за християнським звичаєм. Хоча він був язичником і руйнував християнські храми.

Сім'я[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • Житіє називає Ольгу засновницею міста Пскова. У Пскові є Ольгинська набережна, Ольгинський міст, Ольгинська каплиця.
  • Державна нагорода України з 1997 року — «Орден княгині Ольги». У Священного Синоду Російської Православної Церкви існує «Орден святої рівноапостольної великої княгині Ольги». У царській Росії була установлена Відзнака Святої Рівноапостольної Княгині Ольги.
  • У Києві, Коростені та Пскові поставлено пам'ятники княгині Ользі.
  • На її честь названо 10 курінь УПЮ імені Княгині Ольги

У кінематографі[ред.ред. код]

Фільм «Легенда про княгиню Ольгу». Прем'єра фільму відбулася 27 лютого 1984 року. Двосерійний історичний фільм режисера Юрія Іллєнка. Сюжет: фільм у поетичній формі літописів і переказів розповідає історію княгині Ольги, правительки Київської Русі кінця IX — початку X століть. Це розповіді трьох людей, які по-різному відносяться до Ольги: ченця Арефи, ключниці Малуші та онука Володимира.

Канонізація[ред.ред. код]

  • 1547 року вона причислена до лику святих рівноапостольних, її пам'ять вшановується і православною, і католицькою церквами.

Документальні фільми[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б "Александрович В." // Княжа доба:історія і культура. — Інститут українознавства ім. І Крип'якевича. — Львів , 2012. — Вип.6. — с. 31-32.
  2. С. Гедеонов. Отрывки из исследований о варяжском вопросе. Спб, 1862, стр. 198–200.
  3. Автореферат дисертації "Візантійсько-руські відносини за Константина VII Порфирогенета (912-959 рр.) в зовнішній політиці Візантії" // НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського. - Київ, 2013
  4. Електронний журнал «Колекції України». «Тут середа земли моей…»
  5. Турилов А., Чернецов. А. «Кроник псковский» в контексте русской «Легендарной историографии XVII в.» // Древняя русь. Вопросы медиевистики.- 2011.- № 3 (45).- С. 113–114.
  6. к. ист. н. Бондаренко К. Легенда о княгине Ольге // ж. Профиль, № 9 (28), 15.03.2008 http://profil-ua.com/index.phtml?action=view&art_id=327
  7. Мицько І. Пліснеськ — бáтьківшина княгині Ольги // Конференція «Ольжині читання». Пліснеськ. 10 жовтня 2005 року. Львів, 2006, с.61-81
  8. Його ж. Родовід княгині Ольги за європейським епосом // Другі «Ольжині читання» Пліснеськ-Львів. 14-15 червня 2007 року. Львів, 2007, с.18-19, 24-25
  9. Його ж. До історії поширення в Європі переказів про княгиню Ольгу // П'яті «Ольжині читання». Пліснеськ. 7 травня 2010 року. — Львів — Броди, 2011. — С.3-12
  10. Його ж. Датское происхождение князя Олега. // http://conference.dansk.ru/content/view/28/39/
  11. Гедеонов С. А. Варяги и Русь. М., 2005, с. 182–185
  12. Диба Ю. Ротонда 961–962 років у межах найдавнішого городища на Старокиївській горі // Записки Наукового товариства імені Шевченка.- 1998.- Т. 245.- С. 524–558.

Література[ред.ред. код]


Попередник
Ігор І Старий
Alex K Kievan Rus..svg Велика княгиня Київська
945-964
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Святослав І Хоробрий


Корона принца крові Це незавершена стаття про монарха, династію чи її представника.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.