Олімпія де Гуж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олімпія де Гуж
фр. Olympe de Gouges
Marie-Olympe-de-Gouges.jpg
Олімпія де Гуж
Народилася 7 травня 1748(1748-05-07)
Монтобан, Тарн і Гаронна, Франція
Померла 3 листопада 1793(1793-11-03) (45 років)
Париж, Іль-де-Франс, Франція
Громадянство Франція Франція
Відома письменниця, журналістка, політичний діяч, феміністка

Олімпія де Гуж (фр. Olympe de Gouges), власне Марі Гуз (фр. Marie Gouze) (* 7 травня 1748, Монтобан, Тарн і Гаронна, Франція — 3 листопада 1793, Париж, Іль-де-Франс, Франція) — французька письменниця і журналістка, політичний діяч, феміністка, автор «Декларації прав жінки і громадянки» (1791).

Розпочала свою кар'єру в якості драматурга на початку 1780-х. Після того як у Франції почало зростати політичне напруження, де Гуж проявляла все більшу і більшу зацікавленість політикою. Вона стала активним захисником та борцем за поліпшення становища рабів у колоніях. У той же час, вона почала писати політичні памфлети. Сьогодні вона, мабуть, найбільш відома як діяч раннього феміністичного руху, який відстоював погляди, щоб французьким жінкам були надані ті ж права, що і французьким чоловікам. Вона була страчена на гільйотині під час терору через її нападки на режим Робесп'єра та через її тісний зв'язок з жирондистами.

Біографія[ред.ред. код]

Марі Гуз народилась в дрібнобуржуазній сім'ї у 1748 році в Монтобані, Тарн і Гаронна на південному заході Франції. Її батько був м'ясником, а мати була дочкою торговця тканинами. Однак вона вірила розповідям матері, згідно з якими вона була незаконнонародженою дочкою поета Жан-Жака Лефрана, маркіза де Помпіньяна, відомого полемікою з Вольтером. Відмова маркіза де Помпіньяна від Марі Гуз вочевидь вплинула на її пристрасний захист прав незаконнонароджених дітей[1].

1765 року вийшла заміж за Луї Обрі, який приїхав з Парижа з новим інтендантом міста. Це не був шлюб по любові. Гуз сказала у власному напівавтобіографічному романі (фр. Mémoire de Madame de Valmont contre la famille de Flaucourt): «Я вийшла заміж за людину, яку я не любила і який не був ні багатим, ні добре народженим. Я була принесена у жертву без будь-якої причини, які могли б надолужити відразу, яку я відчуваю до цієї людини»[2]. Її чоловік помер через рік, і у 1770 році вона переїхала в Париж зі своїм сином, П'єром, і взяла ім'я Олімпія де Гуж[1].

1773 року, за словами її біографа Олів'є Блана, вона зустріла багатого чоловіка Жака Бетрікса де Розьера (фр. Jacques Biétrix de Rozières), з яким вона мала тривалі відносини, що закінчились в період революції. Вона була учасником багатьох художніх та філософських салонів, де вона познайомилась з багатьма письменниками, зокрема Жан-Франсуа де Лагарпом, Луї-Себастьєном Мерсьє, Ніколя Шамфором, а також майбутніми політиками Жаком Бріссо та Ніколя Кондорсе. Вона часто була запрошеною до салонів мадам де Монтессон, та графині де Богарне. Вона була пов'язана з масонською ложею Дев'ять сестер, яку було створено її другом Мішелем де Куб'єром (фр. Michel de Cubières).

Страта Олімпії де Гуж

У 1774 році написала аболіціоністську п'єсу «Поневолення негрів» (опубліковану в 1789 році). У 1771 році увійшла до складу «Соціального клубу», який виступав за політичне та юридичне рівноправ'я жінок і чоловіків. Члени клубу часто збирались у Софі де Кондорсе, дружини відомого філософа і математика Ніколя де Кондорсе. Того ж року у відповідь на Декларацію прав людини і громадянина вона написала Декларацію прав жінки і громадянки. Нею було написано Contrat Social (Суспільний договір, названий на честь відомої роботи Жан-Жака Руссо), що пропонував шлюб на основі гендерної рівності.

Слідом за Монтеск'є відстоювала принцип поділу влади. Як переконана противниця смертної кари, протестувала проти смертного вироку Людовику XVI. Перебувала в опозиції Робесп'єру і Марату. Її спрямований проти якобінців політичний памфлет «Три урни» (1793) спричинив її арешт, а потім — за вироком революційного трибуналу — смертну кару за допомогою гільйотини.

Генерал П'єр Обрі де Гуж

Сім'я[ред.ред. код]

Після її смерті, за словами Олів'є Блана[3], її син генерал П'єр Обрі де Гуж переїхав в Гайану з дружиною і п'ятьма дітьми. Він помер у 1802 році, після чого, його вдова намагалася повернутися до Франції, але померла на борту судна під час її повернення. У Гваделупі двоє його дочок одружились: Марі Гіацинт Женев'єв де Гуж на англійському офіцері (капітані Вільямі Вуді), а Шарлотта де Гуж, на американському політиці Роберті Селдені Гарнетті, конгресмені Сполучених Штатів, у якого були плантації в Вірджинії.

Визнання[ред.ред. код]

  • Життю Олімпії де Гуж присвячений роман Женев'єви Шовель «Олімпія» (1987).
  • У 1989 році композицію в її честь створив Нам Джун Пайк.
  • 6 березня 2006 одна з паризьких площ (3-й округ), була названа ім'ям Олімпії де Гуж.
  • Її ім'я носять також декілька навчальних закладів у різних містах Франції (Монпельє, Ренн, Тулуза) та театр в Монтобані.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Paul, Pauline; (translated by Kai Artur Diers) (1989-06-02). «I Foresaw it All: The Amazing Life and Oeuvre of Olympe de Gouges». Die Zeit. Архів оригіналу за 2013-07-16.  (англ.) (див. також дану статтю) (англ.)
  2. Noack, Paul (1992). Olympe de Gouges, 1748-1793: Kurtisane und Kampferin fur die Rechte der Frau (German). Deutscher Taschenbuch Verlag. с. 31. ISBN 978-3423303194.  (нім.)
  3. Blanc, Olivier (2003). Marie-Olympe de Gouges (French). Paris: Editions René Viénet.  (фр.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Blanc O. Olympe de Gouges. Paris: Syros, 1981 (фр.)
  • Kestenholz S. Die Gleichheit vor dem Schafott: Poträts französischer Revolutionärinnen. Darmstadt: Luchterhand Literaturverlag, 1988 (фр.)

Посилання[ред.ред. код]