Омаж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Англійський король Едуард І приносить омаж Філіппу Красивому, королю Франції. Жан Фуке, Великі французькі хроніки, 1455-1460

Ома́ж (фр. hommage, від фр. homme — людина; іноді лат. commendatio — передання (себе)) — у Західній Європі періоду Середньовіччя, акт укладення угоди, а іноді і сама угода, яка супроводжувалась відповідним символічним церемоніалом. Відносини, що виходили із принесення омажу не обов'язково були васально-сеньйоріальними, але омаж практично завжди приносився лише особисто вільною особою. Після принесення омажу особа, що його принесла ставала «людиною» свого сеньйора, звідки і походить французька назва цього акту.

Характеристика та форми омажу[ред.ред. код]

Омаж мав характер публічно-правового акту. Форми принесення омажу відрізнялись у залежності від відносин, що ним закріплювались. Під час принесення омажу васал зобов'язувався служити сеньйорові «порадою та зброєю», визнавав свою залежність від нього і добровільність цієї залежності. У свою чергу сеньйор, якому він приносив омаж зобов'язувався заступатись за свого васала та опікуватись ним. Забов'язання, що встановлювались принесенням омажу були двосторонніми та взаємними. Це виражалось у класичному жесті протягнутих складених рук, що вкладались у руки сеньйора[1]. Іноді жест протягнутих рук замінювався або супроводжувався обіймами в які заключав свого васала сеньйор: такий жест мав символізувати прийняття васала у свою родину (лат. familia) і одночасно пом'якшити утвердження нерівності під час встановлення васальних відносин. Поступово з розвитком лицарських відносин класичний військовий омаж відчуває на собі все більший їх вплив. У церемонії принесення омажу з'являються нові елементи, що мають підкреслити лицарське братство. Окрім класичного лицарського омажу існували й інші його форми. Серед них так званий hommage servile[2], основою якого був фактор підпорядкованості своєму сеньйорові, витісняючи фактор служби на другий план. Тим самим він нагадував ранньосередньовічну комендацію. Формою свого укладення він нагадував класичний омаж. Але починаючи з кінця XI століття розвивається форма омажу, який приноситься homo de corpore. Специфікою такого омажу є те, що він приносився не у сфері несення військової служби. Особа, яка його приносила і ставала homo de corpore. Такий омаж приносився представниками різних соціальних верств: його приносили особисто залежні селяни, що переходили через його посередництво із жорстких форм залежності у залежність, що встановлювалась добровільно, підвищуючи свій соціальний статус і навпаки — селяни, що були особисто вільні мали приносити таку форму омажу втрачаючи частину свого статусу. Часто ця форма омажу супроводжувала вступ на різноманітні посади. Наприклад, homo de corpore ставали мери містечок, які приносивши такий омаж отримували і довіру сеньйора цих містечок[3]. Часто принесення омажу у таких випадках супроводжувалось вкладенням лише однієї руки у руку сеньйора або рукостисканням.
Відносини, які складались із принесенням омажу мали неспадковий характер.

Тісний омаж[ред.ред. код]

З розвитком феодальних відносин та субінфеодалізацією все частіше васали приносили омаж різним сеньйорам за різні феоди. Такий стан призводив до неясності відносно того, кому зі своїх сеньйорів мав служити васал. Для того, щоб вирішити це питання з XI століття розповсюджується поняття ієрархії омажів. Встановлюється, що васал забов'язаний вірності в першу чергу тому своєму сеньйорові, якому він забов'язаний володінням найголовнішим (або найпершим) своїм феодом. Разом з тим королівська влада, наприклад, у Франції або Єрусалимському королівстві, вимагає, щоб усі барони приносили тісний омаж саме королю. Тісний омаж міг приноситись або у простій усній формі, але пізніше він став практично нічим не відрізнятись від звичайного омажу по формі.

Церемонія принесення омажу[ред.ред. код]

Церемонія принесення омажу у більшості випадків складалась з таких частин:

  • Auxilum manuum: васал вкладав свої складені руки у руки сеньйора, що мало символізувати взаємність їх відносин і приносив клятву вірності — фуа, що приносилась на священних реліквіях або Євангелії;
  • Osculum: у знак взаємної лояльності та рівності сеньйор та васал обмінювались поцілунками;
  • Інвеститура, під час якої сеньйор передавав предмет, що мав символізувати лен, який отримував васал. Вона з'являється прибл. в ХІ столітті.

Але крім такої стандартної церемонії існували і інші, які залежали від форми принесеного омажу. Омаж міг приноситись і без вкладених або складених рук, супроводжуватись обіймами або іншими символічними діями. Церемонії, що супроводжували принесення омажу мали символізувати його функцію і, отже, мали підкреслювати той чи інший аспект укладеного договору.

Виноски[ред.ред. код]

  1. С. Б. Кулаева: Форми средневекового оммажа. М., 1997
  2. Petot P.: L'Hommage servile: essai sur la nature juridique de l'hommage//Revue historique de droit franqais, 1927
  3. С. Б. Кулаева: Op. cit.

Література[ред.ред. код]

  • С.Б. Кулаева: Формы средневекового оммажа. М., 1997
  • Pierre Petot: L'Hommage servile: essai sur la nature juridique de l'hommage//Revue historique de droit franqais, 1927