Онисько Володимир Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Володимир Онисько
Володимир Онисько
Володимир Онисько
Особисті дані
Повне ім'я Володимир Васильович Онисько
Народження 1 грудня 1935(1935-12-01)
  Тернопіль
Смерть 6 березня 2001(2001-03-06) (65 років)
  Україна
Зріст 170 см
Вага 67 кг
Громадянство  Україна
Позиція оборонець
Юнацькі клуби
1955—1956 СРСР «Динамо» (Київ)
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1957—1960 СРСР «Динамо» (Київ) 18 (0)
1961—1964 СРСР «Авангард» (Харків) 114 (0)
1965—1966 СРСР «Локомотив» (Вінниця) 50 (0)
1967—1968 СРСР «Металіст» (Харків) 60 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1969 СРСР «Авангард» (Тернопіль)
1972—1974 СРСР «Шахтар» (Донецьк) (асист.)
1978—1980 СРСР «Поділля» (Хмельницький)
1994 Україна «Нива» (Тернопіль) (асист.)
Звання, нагороди
Звання
Майстер спорту СРСР
Майстер спорту СРСР
Нагороди
майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Онисько.

Володимир Васильович Онисько (1 грудня 1935(19351201), Тернопіль — 6 березня 2001, Україна) — український радянський футболіст і тренер. Майстер спорту СРСР. Заслужений тренер УРСР (1973).

Біографія[ред. | ред. код]

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

Володимир Онисько футболом почав займатися в Тернополі. З 1954 року грав у місцевій команді «Динамо». У 1955 році перспективного оборонця запросили в київське «Динамо», де протягом двох сезонів виступав за молодіжну команду. У 1957 році дебютував в основному складі. Всього в динамівській команді провів шість сезонів, але завоювати стабільне місце в стартовому складі не зміг. У 1960 році кияни стали срібними призерами чемпіонату. Володимир відіграв лише чотири поєдинки, що згідно з регламентом було недостатньо для отримання медалей. По закінченню першості Онисько прийняв запрошення від харківського «Авангарду», залишив розташування динамівської команди і вже новий сезон 1961 року розпочав у складі харківського колективу. Правим оборонцем відіграв в чемпіонаті 24 матчі і став твердим гравцем основи. Онисько не звертав ніякої уваги на обманні рухи тіла своїх візаві, а невідривно дивився тільки на м'яч, і коли той опинявся на досяжній для нього відстані, якимось з варіантів «шпагату» вибивав його в аут[1].

У 1965 році оборонець покинув «Авангард» і перейшов у вінницький «Локомотив», куди його запросив тренер Віктор Жилін, який раніше працював у Харкові та знав можливості Ониська. Але незабаром тренер покинув свій пост. Володимир відіграв за вінницьку команду ще один сезон і повернувся до Харкова, відгукнувшись на запрошення нового тренера «Металіста», Віктора Каневського. Досвідчений оборонець став одним з лідерів молодої харківської команди. Після закінчення сезону 1968 року, 33-річний футболіст вирішив завершити активну ігрову кар'єру.

Тренерська кар'єра[ред. | ред. код]

Повісивши бутси на цвях, Володимир повернувся до рідного міста, де очолив місцеву команду «Авангард», яка виступала у другій групі класу «А». У 1970 році переходить у житомирський «Автомобіліст», куди його запросив своїм помічником Віктор Жилін. Через рік старший тренер покинув команду, на його посаду був призначений М. П. Сосюра, що працював до цього начальником команди, а Володимир Онисько в свою чергу, зайняв його посаду.

У травні 1972 року Ониська запрошує до свого тренерського штабу новий старший тренер донецького «Шахтаря», Олег Базилевич. У перший же сезон тренерам вдалося вивести донецьку команду у вищу лігу. За цей успіх Базилевичу і Ониську було присвоєно почесне звання «Заслуженого тренера УРСР»[2]. Перший сезон після повернення в еліту радянського футболу гірники завершили на 6 місці. Новий сезон команда почала і з новим тренером, колектив очолив Юрій Захаров. Але вже в середині сезону його змінив Володимир Сальков, що працював начальником команди, а Володимир Онисько зайняв його посаду. У 1975 році, оновлений тренерський штаб привів донецьку команду до завоювання срібних медалей чемпіонату, і в наступному році гірники взяли участь у розіграші Кубка УЄФА.

У 1977 році Володимир Васильович працював тренерському штабі київського «Динамо» під керівництвом Валерія Лобановського і зробив свій внесок у підготовку команди, що завоювала в тому сезоні золоті медалі чемпіонату.

У 1978 році вирішив повернутися до самостійної тренерської роботи і в серпні приступив до обов'язків старшого тренера хмельницького «Поділля». На чолі команди провів ряд переможних міжнародних матчів з клубами «Доростол» (Силістра, Болгарія), «Азотул» (Слобозія, Румунія), «Штадтверке» (Мюнхен, ФРН). Натомість в чемпіонаті СРСР команда високих результатів не показувала, влаштувавшись в середині турнірної таблиці і в липні 1980 року Володимир Васильович залишив свій пост.

Сезон 1981 провів у команді «Прикарпаття» з Івано-Франківська, де обіймав посаду начальника команди. Після завершення сезону, вже остаточно повернувся до Тернополя. Працював з місцевими аматорськими командами «Ватра» (Тернопіль) та «Зоря» (Хоростків). Вже в чемпіонаті незалежної України, в сезоні 1994/95, входив в тренерський штаб головного тренера тернопільської «Ниви» Валерія Душкова. Працював інспектором тернопільської Федерації футболу[3].

Досягнення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Аркадій Галинський, книги і статті. «Футбол», 1961, №20 (рос.) . agalinsky.narod.ru. Архів оригіналу за 24 серпня 2013. Процитовано 11 січня 2013.
  2. ↑ Заслужений майстер спорту (рос.) . nazbol.ru. Архів оригіналу за 24 серпня 2013. Процитовано 11 січня 2013.
  3. ↑ «Зоря» Хоростків. Як це було... (укр.) . horostkiv.com.ua. Архів оригіналу за 22 грудня 2012. Процитовано 11 січня 2013.
  4. ↑ Півстоліття успіхові Авангарду (укр.) . ua.metalist.ua. Архів оригіналу за 24 серпня 2013. Процитовано 11 січня 2013.

Посилання[ред. | ред. код]

Турко (1959) · Боголюбов (1959–1960) · Панін (1960) · Котов (1961) · Попович (1962) · Юст (1962) · Вацкевич (1963–1965) · Архипов (1965–1966) · Макаров (1967) · Вацкевич (1968) · Онисько (1969) · Щегольков (1970) · Родос (1971–1973) · Валіонта (1973) · Савчук (1974) ·

Михайлов (1960) · Лемешко (1960–1962) · Журавльов (1962–1963) · Головей (1963) · Лемешко (1964–1966) · Аванесов (1966) · Голяков (1966–1967) · Лемешко (1967–1970) · Каракозов (1971) · Усенко (1971–1973) · Ліфшиць (1973) · Усенко (1973–1974) · Аванесов (1974) · Кузнецов (1975–1976) · Саркісов (1976–1978) · Онисько (1978–1980) · Вайнберг (1980) · Дунець (1981) · Козеренко (1981) · Гончаров (1981–1982) · Іщенко (1982) · Біба (1983–1984) · Козеренко (1984) · Першин (1985) · Іщенко (1985) · Секеч (1986–1987) · Маркевич (1988–1989) · Секеч (1989–1990) · Іщук (1990) · Ледовських (1991) · Іщенко (1991–1992) · Гриневич (1992) · Аванесов (1992) · Матвієнко (1993) · Лемешко (1993) · Вусатий (1993–1994) · Аванесов (1994) · Дунець (1994) · Стрижевський (1994–1995) · Маркевич (1995) · Лемещенко (1995) · Булгаков (1995–1996) · Сендель (1996) · Кварцяний (1997) · Крохан (1997) · Аванесов (1998–1999) · Блавацький (1999) · Кварцяний (2000) · Муравський (2000–2002) · Раденко (2002) · Баталов (2003–2004) · Муравський (2004) · Мандриченко (2004) · Кучеренко (2005–2006) · Висоцький (2007) · Блавацький (2007–2008) · Бобиляк (2008) · Балицький (2016) · Баталов (2016–2017) · Костишин (2017–2022) · Костишин (2023––) ·

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Онисько_Володимир_Васильович&oldid=39720621