Онйомі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Онйомі (яп. 音読み, おんよみ / おんどく, он-йомі / ондоку, «фонетичне прочитання») — японське прочитання китайського ієрогліфа за його фонетичним звучанням. Японська інтерпретація китайської вимови ієрогліфа.

Короткі відомості[ред.ред. код]

Деякі знаки мають декілька онйомі, тому що були запозичені з Китаю кілька разів, у різний час і з різних областей. Кокудзі, або ієрогліфи, які вигадали самі японці, зазвичай не мають онйомі, хоча є винятки. Наприклад, в ієрогліфа 働 «працювати» є кунйомі (хатараку), але є й онйомі (до), проте в ієрогліфа 腺 «залоза» (молочна, щитовидна і.т.п.) є лише онйомі (сен).

Як правило онйомі поділяються на чотири типи:

  • Ґо-он (呉音 — «звучання з королівства У» або «уське звучання») — прочитання, яке було запозичене з діалекту китайського королівства У (район сучасного Шанхаю) у 5-6 століттях;
  • Кан-он (漢音 — «звучання з держави Хань» або «ханьське звучання») — прочитання, яке було запозичене у часи династії Тан (7-9 століття), в основному з діалекту столиці Чан'ань;
  • То-он (唐音 — «звучання з держави Тан» або "танське звучання) — прочитання, яке було запозичене у часи династій Сун і Мін у 10-15 століттях. До них відносяться прочитання ієрогліфів, які були запозичені з періоду Хей'ан по період Едо;
  • Канйо-он (慣用音 — «звичаєве звучання») — помилкове прочитання ієрогліфів, які стали вподальшому мовною нормою.
Приклади
Ієрогліф Значення Ґо-он Кан-он То-он Канйо-он
світло мьо мей мін *
іти, вчинок ґьо:, ко * ан *
крайнощі ґоку кьоку * *
перлина * сю дзю, дзу *
рівень, раз до таку то *
ввіз-вивіз су * * ю

Найпоширеніша форма прочитання кан-он. Читання ґо-он часто використовується у буддистській термінології, наприклад, гокураку 極楽 «рай». Прочитання то-он зустрічаються у деяких словах, наприклад ісу 椅子 «стілець».

У китайській мові більшості ієрогліфів відповідає єдиний китайський склад. Втім, існують омографи (多音字), такі як 行 (кит. хан, сін; яп. ко, ґьо), різним прочитанням яких у китайській відповідали різні значення, що також було відбито при запозиченні японською мовою. Крім труднощів з передачею тонального наголосу, більшість китайських складів було дуже складно відтворити японською через велику кількість приголосних, особливо у средньокитайських діалектах, у яких кінцева приголосна зустрічалася частіше, ніж у сучасних діалектах. Тому більшість онйомі складаються із двох мор, друга з яких це — або подовження голосної з першої мори («і» у випадку першої «е» та «у» у випадку «о», наслідок дрейфу мови через століття після запозичення), або склад «ку», «кі», «цу», «ті» чи приголосний «н» як імітація средньокитайских кінцевих приголосних. Ймовірно що, явище пом'якшення приголосних перед голосними, які відрізняються від «і», а також складовий «н» були додані до японської мови для кращої імітації китайської. Прочитання онйомі практично не зустрічається у словах японського походження.

Онйомі найчастіше зустрічається у сполученнях двох або більше ієрогліфів (熟語 дзюкуґо — «усталені слова»), багато з яких були запозичені з китайської мови для передачі понять і термінів, яких бракувало японській мові або які неможливо було передати власне японськими словами. Цей процес запозичення часто порівнюють із запозиченням слів англійської мови з латини і нормандської французької. Запозичені з китайської мови терміни, як правило, були вужче за змістом, ніж їхні японські аналоги, і їхнє знання вважалося атрибутом ввічливості та ерудованості. Найважливіший виняток із цього правила — прізвища, у яких найчастіше використовується японське читання кунйомі.

Дивіться також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]