Ономатопея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ономатопея (грец. ὀνοματοποιία від ὄνομα «ім'я» + ποιέω «роблю, творю») — слово, що є результатом звуконаслідування, а також процес творення таких слів. Найчастіше ономатопеїстичною є лексика, яка прямо пов'язана з істотами або предметами — джерелами звуку: наприклад, дієслова типу «квакати», «нявкати», «кукурікати», «торохтіти» і похідні від них іменники.

Визначення[ред.ред. код]

Ономатопея — процес імітації засобами мови різних позамовних звукових явищ, а також самі слова, що є результатом звуконаслідування: дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо. Прямий вияв ономатопеї як зв'язку звучання і його змісту спостеріга­ється в казках, загадках, скоромовках, наприклад: «Кум-кума, бузька нема, а ми тому раді-раді…».

У художньому тексті ономатопея як евфонічна фігура вживається рідко:

Хлип... хлип...
Дайте мені на хліб!
Кормителі!
Хай царствують ваші родителі
Вічно,
А я денно і нічно
За них
хлип... хлип...
Дайте мені на хліб...
Не минайте!

Є. Плужник

Частіше цей прийом вживається для досягнення акустичного ефекту при зображенні певних явищ, які з цими звуками не ма­ють прямого зв'язку і лише віддалено нагадують їх:

Я стою на кручі! —
За рікою дзвони:
Жду твоїх вітрил я —
Тінь там тоне, тінь там десь...

П. Тичина


Література[ред.ред. код]

  • Літературознавчий словник-довідник / за ред. Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007. — ISBN 978-966-580-244-0
  • Єрмоленко С., Бибик С., Тодор О. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С. Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001.
  • Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. — К.: Вища школа, 1985. — 360 с.