Оноре де Бальзак

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Оноре де Бальзак
Honoré de Balzac

Оноре де Бальзак. 1842
Ім'я при народженні:
Honoré de Balzac
Дата народження: 20 травня 1799 (210 років)
Місце народження: м.Тур, Франція
Дата смерті: †18 серпня 1850
Місце смерті: м. Париж, Франція
Національність: Француз
Громадянство: Франція Франція
Мова творів: французька
Рід діяльності: драматург
Роки активності: 1829-1850
Напрямок: новели
Magnum opus: "Євгенія Гранде"

Оноре де Бальзак (фр. Honoré de Balzac) (*20 травня 1799, Тур, Франція — †18 серпня 1850, Париж, Франція) — французький письменник. Перший успіх до нього прийшов після написання «Психології шлюбу» (1829), навіяного Вальтером Скоттом. Це було початком великої серії романів під загальною назвою «Людська комедія». Писав також оповідання.


Зміст

[ред.] Біографія

Народився Бальзак у місті Тур 20 травня 1799 р. Дід його був селянином, а батько «вийшов у люди» і перетворився з «Бальса» на «Бальзака» , додавши до свого прізвища шляхетну частку «де». У сім років Оноре почав навчання у Вандомському училищі. Йому там не дуже подобалось: предмети викладались абияк, а дисципліна була суворою. Бальзак не був першим учнем, хоча багато писав і захоплювався писанням. Після того як хлопчик захворів, батьки забрали його додому. 1814 р. родина Бальзаків оселяється у Парижі. Оноре продовжив навчання у приватних школах, відвідував лекції у Сорбонні, всесвітньо відомому університеті , відвідував практику в адвокатській конторі. Вже за тих років Бальзак відчув на собі французьку дійсність. Заглиблення в «прозу» життя посилювалось ускладненням власних матеріальних обставин. 1819 р. батько Бальзака залишив службу без пенсії і Оноре, того самого року отримавши диплом юриста, змушений був заробляти собі на хліб. Професія адвоката його не приваблювала. Він мріяв про письменницьку діяльність. Родина не ставала йому на заваді, навіть посильно йому допомагала: на сімейній нараді було ухвалено встановити Оноре іспитовий термін тривалістю два роки та фінансувати його. За той час він мав довести, що в нього є справжнє покликання до письменництва і що він здатний створити значний твір. Бальзак спробував догодити умовам угоди, написавши віршовану драму «Кромвель». І жанр, і естетика твору не відповідали хисту Бальзака. До того ж він робив тільки перші кроки на літературній ниві і не мав досвіду. Отже, твір,незважаючи на докази талановитості його автора, виявився невдалим.

З 1821 р. Бальзак жив у мансарді, спілкувався з журналістами і створив низку модних тоді «готичних романів» , спочатку в співавторстві , а потім самостійно. В них можна побачити набір прийомів і тем, властивих такому типу літератури: руїни замків, таємниці, кістяки та небесно чисте кохання. Ці твори теж не принесли Бальзакові бажаних грошей, але відіграли позитивну роль у становленні письменника : саме на них він вигострював свою майстерність, щоб в 1829 р., коли з’явився роман «Останній шуан», увійти до французької літератури одним з її найоригінальніших авторів. Двадцяті роки багато в чому ускладнили життя Бальзака. Боротьба з кредиторами - одна з найпопулярніших тем анекдотів, пов'язаних з його ім’ям. Аби позбутися боргів, Бальзак писав безупинно, створюючи роман за романом, працюючи по 16 годин на добу та одержуючи аванси від видавців за ненаписані твори. Крім того, він був світською людиною, завойовував серця жінок , мав славу трохи кумедного «денді». Встигнути скрізь він міг тільки завдяки життєлюбності і працьовитості, які, мов потік, нуртували і виливались на сторінки його книжок. Згодом письменник використовує «фізіологічний нарис» для створення своїх новел . Саме так виник його всесвітньо відомий твір «Гобсек» , що був спочатку «фізіологічним нарисом» про лихваря . Від початку 30-х років Бальзак пише великі прозові твори - романи і повісті («Шагренева шкіра» , «Полковник Шабер», « Євгенія Гранде» , Історія величі і падіння Цезаря Білото» та ін.). Ще на ранніх етапах творчості Бальзак виявив схильність писати твори циклами, внаслідок чого виник задум об’єднати всі романи в епопею. У 1840 р. з’явилась і назва -«Людська комедія» , а у 1842 - «Передмова». До епопеї увійшло майже все створене Бальзаком у 30-х роках та написане після 1842 р.: романи «Втрачені ілюзії», «Кузи- на Бетта», «Кузен Понс», «Розкоші і злидні куртизанок» та ін. Останній роман Бальзака «Селяни» залишився незавершеним.

[ред.] Бальзак і Україна

У 1832 р. письменник отримав листа, що надійшло з Одеси за підписом «Іноземка» з приводу його роману «Тридцятирічна жінка». Авторка послання була багата польська поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку поблизу Бердичева. Письменник почав листування з жінкою,а згодом зустрівся з нею у Швейцарії. Ганська була вродливою вельможною жінкою. Між письменником і нею зав’язались дружні стосунки, які невдовзі переросли в справжнє кохання. Вони не могли одружитись, адже Евеліна мала чоловіка. Венцеслав Ганський помер у 1841 р., але закоханим через різні обставини довелось чекати на вінчання ще дев’ять років. Вони зустрічались у різних містах і країнах Європи: у Швейцарії, Відні, Дрездені, Санкт-Петербурзі,а зрештою одружились у Бердичеві. Бальзак двічі відвідував Україну: у вересні 1847-січні 1848 р. і протягом останніх місяців 1849-го до квітня 1850 року. Окрім Верхівні, маєтку Ганської, він кілька разів був у Бердичеві. Україна вразила його своїми полями і родючею землею.

«...Це пустеля, царство хлібів, це мовчазні прерії Купера, - захоплено зазначав він. - Тут починається український чорнозем, шар чорного і тучного грунту завтовшки футів п’ятдесяти, а іноді навіть і більше. Його ніколи не угниють...»

Разом з Ганською Бальзак відвідав Київ і так описав його красу і велич у листі до Лори де Сюрвіль:

«...Ось я і побачив цей Північний Рим, це татарське місто з трьомастами церквами, з багатствами Лаври і Святої Софії українських степів. Добре поглянути на це ще разок...» .

У 1847, 1848 і 1850 роках відвідав Київ. Зупинявся у будинку польських магнатів Ганських на Печерську (неподалік теперішньої вулиці Липської), почав писати нарис «Лист про Київ». Бував у Контрактовому будинку на Подолі під час контрактових ярмарків.

Певний час жив у селі Верхівня (нині Житомирської області), в маєтку Ганських.

Наприкінці вересня 1848, їдучи до Е. Ганської до с. Верхівня, чекаючи вирішення прикордонних фор­мальностей, на 4 дні зупинився у містечку Вишнівець (нині смт Збаразького району Тернопільської області) в палаці князів Вишневецьких, де жила дочка Ганської Анна, заміжня за гра­фом Ж. Мнішеком. Враження про Вишнівець виклав у листах до Е. Ганської в Париж, назвавши, зокрема, палац і парк на березі Горині «польським Версалем» і запропонувавши проекти вивезення з Вишнівеччини деревини для будівництва залізниці та спорудження тут ставків, суконної фабрики.

У 1850 році одружився з Евеліною Ганською. Вінчання відбулося 14 березня 1850 року в костьолі Святої Варвари міста Бердичів. На вінчанні були присутні дочка Евеліни - Анна, Густав Олізар та граф Жорж Мнішек. Вінчав Житомирський прелат Віктор Ожаровський та канонік Йосип Білобоцький.

Листувався, зокрема, з начальником митниці міста Радивилів.

Помер 18 серпня 1850 року у Парижі.

[ред.] Музеї

У квітні 1959 року в приміщенні Верхівнянського сільськогосподарського технікуму (с. Верхівня) було відкрито кімнату-музей Оноре де Бальзака, а у 1999 році тут засновано Житомирський літературно-меморіальний музей Оноре де Бальзака.

Щороку у день народження Оноре де Бальзака — 20 травня — у Верхівні проводиться Міжнародне літературно-мистецьке свято "Весна Прометея".

[ред.] Твори

  • "Психологія шлюбу" фр. Physiologie Du Marriage (1829);
  • "Гобсек" фр. Gobseck (1830), повість;
  • "Еліксир довголіття" (1830);
  • "Метр Корнеліус" (1830);
  • "Шагренева шкіра" (1831);
  • "Червоний готель" (1831);
  • "Доручення" (1832);
  • "Покинута жінка" (1832);
  • "Полковник Шабер" фр. Le Colonel Chabert (1832);
  • "Батько Горіо" фр. Le Père Goriot (1834);
  • "Пошуки Абсолюта" (1834);
  • "Драма на березі моря" (1834);
  • "Прославлений Годісар" (1834);
  • "Прощений Мельмот" (1835);
  • "Шлюбний контракт" (1835);
  • "Обідня безбожника" (1836);
  • "Дочка Єви" (1838);
  • "П'єретта" фр. Pierrette (1839);
  • "Альбер Саварюс" (1842);
  • "Уявна коханка" (1842);
  • "Оноріна" (1843);
  • "Провінційна муза" (1844);
  • "Депутат від Арсі";
  • "Дрібні буржуа";
  • "Театр, який він є";
  • "Музей древностей";
  • "Етюд про Бейлу";
  • "Людська комедія" фр. La Comédie Humaine;

Романи:

  • "Євгенія Гранде" фр. Eugénie Grandet (1833);
  • "Втрачені іллюзії" фр. Les Illusions Perdues (1843);

Драми:

  • "Мачуха" фр. La Marâtre (1848);

[ред.] Література

  • Бубній П., Коваль-ков Ю. Остання любов Бальзака // Вільне життя. — 2001. — 26 трав.
  • Дорогих Т.В., Чернега В.Г. Оноре де Бальзак і Верхівня. — Вінниця. Тірас, 2004. — 68 с.

Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль, видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», том 1, 2004.

  • Чернихівський Г. Бальзак на Тернопіллі // Вільне життя. — 1984. — 23 трав.;

[ред.] Дивись також

Оноре де Бальзак в Вікіцитатах?
Оноре де Бальзак на Вікісховищі?


Література Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Ця стаття не містить інформації про українські переклади цього автора або твору.
Допоможіть Вікіпедії доповнити її! (Див. як редагувати статтю)

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BD%D0%BE%D1%80%D0%B5_%D0%B4%D0%B5_%D0%91%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B7%D0%B0%D0%BA
Особисті інструменти