Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

О́пера (іт. opera — дія, праця, твір) — музично-сценічний жанр, що ґрунтується на синтезі музики, слова, дії. В опері сценічна дія органічно поєднується з вокалною (солісти, ансамблі, хор), та інструментальною (оркестр) музикою, досить часто — з балетом і пантомімою, образотворчим мистецтвом (гримом, костюмами, декораціями, світловими ефектами, піротехнікою тощо). Як правило оперу поділяють на сцени, акти, дії. Елементами опери є арія, ансамбль, хор, балетна сцена, увертюра, симфонічний антракт.

Опера виникла наприкінці XVI сторіччя в Італії, як спроба групи вчених-гуманістів, літераторів і музикантів відродити давньогрецьку трагедію у вигляді dramma per musica, що була реалізована в творчості К.Монтверді («Орфей», «Аріадна» та ін.) на початку 17 століття. У 18 столітті опера набула ознак класицизму, а композитори неаполітанської оперної школи (А.Скарлатті) започаткували оперу-серіа. У Франції виникла лірична трагедія (Ж.-Б. Люллі, Ж.-Ф. Рамо). В Англії опери створював Г.Перселл, у Німеччині — Р.Кайзер. В Іспанії формувався жанр народної опери — сарсуели.

Прагнення наблизити оперу до ідей просвітителів стало підґрунтям оперної реформи Х.-В.Глюка, призвело до формування комічної опери, баладної опери (Англія), опери-буффа (Італія), опери-комік (Франція), зингшпілю та ін. Вершиною розвитку опери в 18 столітті стала творчість В. А. Моцарта.

Процес оновлення опери пожвавився під впливом ідей романтизму в Італії (Л.Керубіні, Д.Россіні, Г.Доніцетті та, особливо, Дж. Верді), Німеччині (К. М. Вебер, пізніше — Р.Вагнер), Франції (Д.Мейєрбер).

У другій половині 19 століття почалося посилення тенденцій реалізму у французькій ліричній опері (Ш.Гуно, Ж. Массне), італійському веризмі (П. Р. Леонкавалло, частково — Д. Пуччіні та Дж. Верді), в творчості російських композиторів (М. Глинка, О. Даргомижський, О. Бородін, Ц. Кюї, А. Рубінштейн. М. Римський-Корсаков, М. Мусоргський, П. Чайковський, С. Рахманінов та ін.), представників польської (С. Монюшко), української (С. Гулак-Артемовський, М. Лисенко), чеської (А. Дворжак, Б. Сметана, Л. Яначек) та інших музичних культур.

В XX столітті з'являються нові автори опер — імпресіоністи (К. Дебюссі, К. Шимановський), експресіоністи (А. Берг, А. Шенберг, частково — Р. Штраус), неокласицисти (Ф. Бузоні, Ігор Стравінський, Пауль Гіндеміт). Вагомий внесок у розвиток жанру опери зробили Д. Гершвін, Сергій Прокоф'єв, Дмитро Шостакович, К. Пендерецький та інші.

Серед найвідоміших українських опер — «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Тарас Бульба» і «Різдв'яна ніч» Миколи Лисенка, «Богдан Хмельницький» Костянтина Данькевича, «Ярослав Мудрий» та «Украдене щастя» Юлія Мейтуса, «Лісова пісня» Віталія Кирейка…

У більшості випадків опери пишуться за літературними сюжетами. Основою вокальних номерів є текст, який називається лібретто.

[ред.] Джерела

• Ю. Кіндратович. Українська музична література та історія української музики. Пустомити. 2003.
• Юцевич Ю. Є.. Музика. Словник-довідник. — Тернопіль: «Навчальна книга — Богдан» 2003 р. ISBN 966-7924-10-6