Організація Об'єднаних Націй

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «ООН» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Запит «UN» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Організація Об'єднаних Націй
Flag of the United Nations.svg
Прапор ООН
Абревіатура ООН
Тип міжнародна організація
Розташування США Нью-Йорк

Додаткові офіси:
Швейцарія Женева
Австрія Відень

Кенія Найробі
Членство 193 держави-члени, 2 спостерігачів
Офіційні мови англійська, російська, французька, арабська, іспанська, китайська
Генеральний секретар Південна Корея Пан Гі Мун
Голова Генеральної Асамблеї Антигуа і Барбуда Джон В. Ешч
Заступник Генерального секретаря Швеція Ян Еліассон
Президент Ради Безпеки Люксембург Сільві Лукас
Веб-сайт UN.org
Герб ООН
Мапа членів ООН

Організа́ція Об'є́днаних На́цій (ООН) — глобальна міжнародна організація, заснована 24 жовтня 1945 на конференції у Сан-Франциско на підставі Хартії Об'єднаних Націй. Декларованою метою діяльності організації є підтримання і зміцнення миру і міжнародної безпеки та розвиток співробітництва між державами світу.

Головні органи ООН: Генеральна Асамблея (ГА), Рада Безпеки (РБ), Секретаріат (генеральний секретар обирається Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки на 5 років), Міжнародний Суд, Економічна і соціальна рада; Рада з Опіки; штаб-квартира розташована у Нью-Йорку.

Члени-засновники — 51 держава (в т. ч. Україна). Станом на 1998 рік ООН нараховувала 185 держав-членів. З 14 липня 2011 року має 193 держави-члени[1]. Західна Сахара та інші маленькі держави не приєднались до ООН через їх невизнання.

Організація фінансується з обов'язкових та добровільних внесків від своїх держав-членів, і користується шістьма офіційними мовами: арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська.

Історія створення[ред.ред. код]

Після невдалих спроб та рішень Ліги Націй (1919–1946), до якої принципово не приєднувалися Сполучені Штати Америки, в 1945 році була створена Організація Об'єднаних Націй для підтримки міжнародного миру і розвитку співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального та гуманітарного характеру. Перші задуми та конкретний план для нової всесвітньої організації було підготовлено під егідою Державного департаменту США у 1939 році. А Франклін Д. Рузвельт тоді вперше ввів поняття «Організація Об'єднаних Націй» як термін для позначення союзних країн. Цей термін був вперше офіційно використаний 1 січня 1942 року, коли 26 держав підписали Атлантичну хартію, взявши на себе зобов'язання продовжувати воєнні дії. 25 квітня 1945 Конференція ООН зі створення міжнародної організації почала діяти в Сан-Франциско, на якій були представлені 50 урядів і ряд неурядових організацій, що брали участь у розробці Статуту Організації Об'єднаних Націй. Організація Об'єднаних Націй офіційно існує з 24 жовтня 1945 після ратифікації Статуту п'ятьма постійними членами Ради Безпеки — Францією, Республікою Китай, СРСР, Великобританією і Сполученими Штатами і більшістю — 46 іншими сторонами, що теж підписали цей договір-статут. Перше засідання Генеральної Асамблеї, з 51 країною-учасницею, і Ради Безпеки, відбулося у Центральному залі Вестмінстера в Лондоні в січні 1946 року.

Структура Організації Об'єднаних Націй[ред.ред. код]

Структурно Організація Об'єднаних Націй складається з п'яти основних органів (раніше шести — Зала Ради ООН призупинила свою діяльність у 1994 році): Генеральної Асамблеї ООН, Ради Безпеки ООН, Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) ООН, Секретаріату ООН і Міжнародного Суду юстиції ООН.

Чотири з п'яти основних органів ООН знаходяться, в основному, в Організації Об'єднаних Націй, штаб-квартира якої розташована на території міжнародного центру в Нью-Йорку. Міжнародний Суд знаходиться в Гаазі, в той час як інші великі установи перебувають у відділеннях ООН в Женеві, Відні і Найробі. Інші установи ООН, розташовані по всьому світу.

Шість офіційних мов Організації Об'єднаних Націй, що використовуються в міжурядових нарадах і документах — це арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська, у той час як Секретаріат ООН використовує дві робочі мови — англійську та французьку. П'ять з офіційних мов були обрані при заснуванні ООН, арабська була додана пізніше в 1973 році. В редакційних рекомендаціях Організації Об'єднаних Націй говориться, що стандартні документи ведуться англійською мовою Британського використання і Оксфордського правопису (EN-GB-OED), а також китайським стандартним письмом (спрощеним). Заміну традиційного китайського правопису (в 1971 році), було введено, коли представництво ООН в Китаї, було змінено з Китайської Республіки (яка нині відома як Тайвань) на Народну Республіку Китай.

Генеральна Асамблея ООН[ред.ред. код]

Докладніше у статті Генеральна Асамблея ООН

Генеральна Асамблея є головним дорадчим органом Асамблеї Організації Об'єднаних Націй. Вона складається з усіх держав-членів ООН, Асамблея збирається на чергові щорічні сесії з участю президентів чи керівників держав-членів ООН. За два тижні від початку кожної сесії ООН, всі її члени мають можливість виступити перед Асамблеєю. Традиційно Генеральний секретар ООН робить першу заяву, після чого, вибраний на той період сесії, Голова Асамблеї розпочинає й веде Генеральну Асамблею ООН. Перша сесія була скликана 10 січня 1946 в Центральній залі Вестмінстера в Лондоні та представлена представниками з 51-ї країни.

Коли Генеральна Асамблея проводить голосування з важливих питань, затвердження рішення відбувається більшістю у дві третини з тих, хто присутні і беруть участь у голосуванні. До числа важливих питань, які розглядають на цій сесії відносяться: рекомендації з питань миру і безпеки, вибори членів органів, а також допуск, призупинення, і виключення з членів; та бюджетні питання. Кожна країна-член має один голос. Крім затвердження бюджетних питань, рішення, не є обов'язковими для членів ООН. Асамблея може робити рекомендації з будь-яких питань в рамках ООН, за винятком питань миру і безпеки, які знаходяться на розгляді Ради Безпеки.

Рада Безпеки ООН[ред.ред. код]

Докладніше у статті Рада Безпеки ООН

Рада Безпеки відповідає за підтримання миру та безпеки у відносинах між країнами членами ООН. Якщо інші органи Організації Об'єднаних Націй можуть лише зробити «рекомендації» різним урядам держав, то Рада Безпеки ООН має право приймати обов'язкові рішення, щоб урядові делегації країн погодилися їх втілити, відповідно до положень Статуту ООН (стаття 25). Рішення Ради подаються до Організації Об'єднаних Націй, як резолюції Ради Безпеки.

Рада Безпеки складається з 15 держав-членів, котрі в свою чергу розподіляються на 5 постійних членів — Китай, Франція, Росія, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки — і 10 непостійних членів, в наш час[Коли?] це Австрія, Буркіна-Фасо, Коста-Ріка, Хорватія, Японія, Лівія, Мексика, Туреччина, Уганда і В'єтнам. П'ять постійних членів Ради мають право на «вето» над основними питаннями, але не щодо процедурних резолюцій чим дозволяє постійному члену Ради блокувати прийняття рішень, але не дозволяє блокувати обговорення самої резолюції, навіть коли вона не є прийнятною для нього. Десять тимчасових місць в Раді Безпеки ООН визначаються на двох-річний термін з держав-членів ООН за які проголосували на Генеральній Асамблеї ООН та відповідно на регіональній основі. Голову Ради Безпеки ООН призначають за алфавітом кожен місяць.

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) ООН[ред.ред. код]

Докладніше у статті Економічна і соціальна рада ООН

Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) допомагає Генеральній Асамблеї ООН у сприянні міжнародного економічного і соціального співробітництва та розвитку. ЕКОСОР складається з 54 членів ООН, всі з яких обираються Генеральною Асамблеєю ООН на трирічний термін. Президент ЕКОСОР обирається строком на один рік і вибирається серед малих та середніх держав, представлених в ЕКОСОР. Рада проводить засідання один раз на рік в липні, сесії тривають чотири тижні. З 1998 року вона почала проводити іще одне засідання — кожного квітня з міністрами фінансів та представниками, які очолюють ключові комітети Світового банку і Міжнародного валютного фонду (МВФ). В функції ЕКОСОР входить збір інформації, консультування членів Організації Об'єднаних Націй, вироблення рекомендацій та координування роботи спеціалізованих комітетів ООН. Крім того, ЕКОСОР добре вправляється в наданні консультаційних політичних спорів-рішень і веде координацію та дублювання деяких функцій органів ООН в області допоміжних секторів і саме в цій ролі ЕКОСОР найбільш активний.

Міжнародний Суд юстиції ООН[ред.ред. код]

Докладніше у статті Міжнародний суд

Міжнародний суд (МС), що розташований в Гаазі, Нідерланди, є головним судовим органом Організації Об'єднаних Націй. Заснований в 1945 році відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, Суд почав працювати в 1946 році як наступник Постійної палати міжнародного правосуддя. Статут Міжнародного Суду, який схожий на свого попередника, є основним конституційним документом, складовою і регламентною дією суду.

Він заснований в Палаці миру в Гаазі, в Нідерландах, та розташований в спільній будівлі з Гаазькою академією міжнародного права, визнаного центру з вивчення міжнародного права. Деякі з нинішніх суддів суду є або її випускники, або колишніми членами факультетів Академії. Метою Міжнародного Суду є вирішення суперечок між державами. Суд розглядає справи, пов'язані з військовими злочинами, незаконним втручанням держав і етнічних чисток, зокрема, як і раніше, розглядаються й інші юридичні справи.

Пізніше були запроваджені зміни, пов'язані з судом. Це запровадження Міжнародного кримінального суду (МКС), який почав функціонувати в 2002 році в рамках міжнародних обговорень за ініціативою Генеральної Асамблеї. Це вперше коли постійно діючий міжнародний суд звинувачує у спробах тих, хто скоює найбільш тяжкі злочини відповідно до міжнародного права, включаючи військові злочини та геноцид. МКС є функціонально незалежним від ООН в плані кадрів і фінансування, але деякі засідання МКС і його керівного органу, Асамблеї держав-учасниць Римського статуту, проводяться в ООН. Існує «Угода про взаємини» між МКС і ООН, яка визначає, як ці дві установи проводять свою діяльність і розподіляють функції один між одним на законних підставах.

Секретаріат ООН[ред.ред. код]

Докладніше у статті Секретаріат ООН

Секретаріат Організації Об'єднаних Націй, очолюваний Генеральним секретарем, організований із співробітників ООН та міжнародних цивільних службовців з усього світу. Секретаріат забезпечує дослідження, збір інформації і коштів, необхідних органам Організації Об'єднаних Націй для проведення своїх засідань та регламентних дій. Він також виконує завдання за вказівками від ООН, Ради Безпеки ООН, Генеральної Асамблеї ООН, Економічної і Соціальної Ради ООН та інших органів ООН. У статуті Організації Об'єднаних Націй передбачається, що співробітники будуть обиратися шляхом застосування урахування «високого рівня працездатності, компетентності та сумлінності», та з урахуванням важливості підбору на широкій географічній вибірці.

Статут передбачає, що співробітники не повинні запитувати або отримувати вказівки від будь-яких владних структур, окрім ООН. Кожній країні — члену ООН пропонується поважати міжнародний характер Секретаріату і не намагатися впливати на своїх співробітників. Генеральний секретар ООН самостійно несе відповідальність за підбір персоналу.

Секретаріат наділений обов'язками, що включають: сприяння вирішенню міжнародних суперечок, є керуючим органом в операціях з підтримання миру, та проводить й організовує міжнародні конференції, наводить збір інформації про виконання рішень Ради Безпеки, і проводить консультації з урядами держав-членів по відношенню до різних ініціатив ООН. Основні підрозділи Секретаріату з цих питаннях включають в себе Управління Координатора з гуманітарних питань та Департамент операцій з підтримки миру. Генеральний секретар може доводити до відома Ради Безпеки будь-які питання, які, на його (або її) думку, можуть становити загрозу міжнародному миру і безпеці.

Генеральний секретар ООН[ред.ред. код]

Докладніше у статті Генеральний секретар ООН

Генеральний секретар призначається Генеральною Асамблеєю, після того, як його рекомендовано Радою Безпеки ООН. На їх вибір може бути накладено вето з боку будь-якого члена Ради Безпеки ООН та Генеральної Асамблеї, теоретично можуть перевизначити «рекомендацію» Ради Безпеки, якщо більшість голосів не досягнуто, хоча цього не ставалося ще ніколи. Тривалість перебування на цьому посту не має конкретних критеріїв, але з роками стало прийнято вважати, що пост буде передаватися протягом однієї або двох каденції (одна каденція в п'ять років). На цю посаду призначають людину на основі географічної ротації, і Генеральний секретар не повинен виходити від одного з п'яти постійних держав-членів Ради Безпеки ООН.

За визначенням Франкліна Д. Рузвельта ця посада оцінюється в якості як «Світовий Модератор», його позиція визначена в Статуті ООН як «організація головної адміністративної посадової особи», але в Статуті також говориться, що Генеральний секретар може доводити до Ради Безпеки ООН у випадку термінової уваги, будь-які питання, які, на його думку, «можуть загрожувати в підтримці міжнародного миру і безпеки» і надавати свою позицію для більшості дій на світовій арені. Позиція Генерального секретаря ООН зводиться до подвійній ролі — адміністратора організації ООН, і дипломата — посередника у вирішенні суперечок між державами-членами ООН і знаходження консенсусу щодо глобальних проблем.

Секретаріат очолюється Генеральним секретарем, який виступає в ролі представника де-факто і лідера ООН. Нинішній Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, який взяв на себе ці обов'язки після Кофі Аннана в 2007 році був повторно призначений, після закінчення його першого терміну повноважень в 2011 році.

Генеральний Секретар ООН[2]
Ім'я Країна представлення Зайняв пост Покинув пост Примітка
1 Трюгве Лі (Trygve Lie) Норвегія Норвегія 2 лютого 1946 10 листопада 1952 Пішов у відставку
2 Даг Хаммаршельд (Dag Hammarskjöld) Швеція Швеція 10 квітня 1953 18 вересня 1961 Загинув при виконанні службових обов'язків
3 У Тан (U Thant) Flag of Burma (1948-1974).svg Бірма 30 листопада 1961 1 січня 1972 Перший Генеральний Секретар від Азії
4 Курт Вальдхайм (Kurt Waldheim) Австрія Австрія 1 січня 1972 1 січня 1982
5 Хав'єр Перес де Куельяр (Javier Pérez de Cuéllar) Перу Перу 1 січня 1982 1 січня 1992 Перший Генеральний Секретар від Південної Америки
6 Бутрос-Бутрос Ґаллі (Boutros Boutros-Ghali) Єгипет Єгипет 1 січня 1992 1 січня 1997 Перший Генеральний Секретар від Африки
7 Кофі Аннан (Kofi Annan) Гана Гана 1 січня 1997 1 січня 2007
8 Пан Гі Мун (Ban Ki-moon) Південна Корея Південна Корея 1 січня 2007 Ще працює

Спеціалізовані установи та підрозділи ООН[ред.ред. код]

Статут Організації Об'єднаних Націй передбачає, що кожний з головних органів ООН може встановити різні спеціалізовані установи чи підрозділи для виконання своїх обов'язків.

Є багато організацій і агентств ООН, які функціонують та проводять різноманітну роботу з конкретних питань. Деякі з найвідоміших установ — МОП (Міжнародна організація праці), Міжнародне агентство з атомної енергії, Продовольча і сільськогосподарська організація ООН, ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ЮНІДО (Організація Об'єднаних Націй з промислового розвитку), Світовий банк і Всесвітня організація охорони здоров'я. Саме через ці установи, ООН виконує велику частину своєї гуманітарної роботи. Приклади цих дій включають: програми масових щеплень (в рамках ВООЗ), програми щоб уникнути голоду і недоїдання (в рамках роботи МПП), і захист вразливих груп, і переміщених осіб (наприклад, шляхом ВСР).

Членство в ООН[ред.ред. код]

анімаційне представлення динаміки росту країн членів ООН

Членами ООН можуть бути всі миролюбні держави, які беруть на себе зобов'язання дотримуватися статуту і, на думку ООН, можуть і прагнуть ці зобов'язання виконувати. Нових членів приймає Генеральна Асамблея за рекомендацією Ради Безпеки.

Фінансування ООН[ред.ред. код]

ООН фінансується за рахунок нарахованих та добровільних внесків держав-членів. Регулярно складається дворічний бюджет ООН та його спеціалізованих установ, що фінансуватимуться за рахунок внесків його членів. Генеральна Асамблея ООН затверджує регулярний бюджет і визначає фінансовий внесок для кожного її члена. Ці відрахування значною мірою базуються на відносному потенціалу кожної країни та на основі обсягу їх валового національного доходу (ВНД), з поправками на зовнішню заборгованість і показник доходу на душу населення.[3]

Асамблея створила такий принцип, щоб ООН не була надмірно залежна від одного її члена, який береться за фінансування її операцій чи дій. Таким чином, існує ставка «стелі», встановлений максимальний розмір фінансового внеску для будь-якого члена, який оцінюється в процентному відношенні щодо регулярного бюджету організації. У грудні 2000 року Асамблея переглянула шкалу внесків з урахуванням поточних економічних глобальних умов. В рамках цього перегляду, регулярна бюджетна ставка «стелі» була знижена з 25% до 22% і США є єдиним членом, який зобов'язується виплачувати максимальну ставку. На додаток до максимальної ставки, виводиться мінімальна сума, яка нараховується кожній з країн-членів (або «нижня ставка») — встановлена на рівні 0,001% від загального регулярного бюджету ООН (тобто його фінансовий еквівалент). Крім того, для слаборозвинених країн (НРС), також встановлена максимальна ставка, яка становить 0,01%, хоча існують випадки значних непроплат серед цих країн (деякі з тривалістю в 10 років).[3]

Розрахунок бюджету ООН — це процес, в який залучені всі члени організації. Бюджет висувається Генеральним секретарем ООН після узгодження з органами організації і на підставі їхніх вимог. Згодом запропонований бюджет аналізується Консультативним комітетом з адміністративних і бюджетних питань, що складається з 16 членів, і Комітетом з програмою і координації, що складається з 34 членів. Рекомендації комітетів направляються Адміністративно-бюджетному комітету Генеральної Асамблеї, що включає в себе всі держави-члени ООН, вони ще раз ретельно аналізують поданий бюджет. І нарешті, бюджет представляється Генеральній Асамблеї для остаточного розгляду та затвердження. Поточний бюджет цих років оцінюється в $ 4,19 млрд. — за 2 роки (два роки), період з 2008 по 2009 рік, або трохи більше 2 млрд доларів на рік[3] (див. таблицю для великих платників).

Велика частка витрат Організації Об'єднаних Націй надається для її основної місії ООН по підтримуванню миру і безпеки. Так миротворчий бюджет на 20052006 фінансовий рік становить близько $ 5 млрд (у порівнянні з надходженням річним у 1,5 млрд дол США в бюджет ООН за той же період), в основному це оплата для 70000 військовослужбовців, які розгорнуті в 17 місіях по всьому світу[4]. Тому операцій ООН на користь миру також ще й фінансуються за рахунок додаткових внесків, в таких випадках використовують додаткову формулу по шкалі фінансування, але в тому числі враховується доплата від п'яти постійних членів Ради Безпеки, які мають індивідуальне право по затвердженню всіх миротворчих операцій. Станом на 1 січня 2008 року, в десятку найбільших постачальників фінансової допомоги та внесків для операцій Організації Об'єднаних Націй по підтримці миру входять: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Китай, Канада, Іспанія і Республіка Корея.[5]

10 найбільших країн-донорів бюджету ООН, 2009[6]
Країна Частка
(% від бюджету ООН)
США США 22.000%
Японія Японія 12.530%
Німеччина Німеччина 8.018%
Велика Британія Велика Британія 6.604%
Франція Франція 6.123%
Італія Італія 4.999%
Канада Канада 3.207%
КНР КНР 3.189%
Іспанія Іспанія 3.177%
Мексика Мексика 2.356%
Інші 27.797%

Частина спеціальних програм ООН (такі, як ЮНІСЕФ, МПП та ПРООН), не включені до регулярного бюджету організації і фінансуються за рахунок добровільних внесків від урядів інших країн-членів. Більшу його частину складають таки фінансові внески від країн та спонсорська допомога від комерційних структур, але деякі з організацій отримують допомогу ще й у вигляді сільськогосподарських товарів чи предметних пожертв для постраждалого населення.

Оскільки їх фінансування носить добровільний характер, більшість з цих установ страждають на гостру нестачу в період світових економічних спадів. У липні 2009 року Всесвітня продовольча програма повідомила, що вона була змушена суттєво скоротити свої послуги через недостатнє фінансування[7]. Вони отримали лише чверть від загального обсягу того що їм необхідно було на поточний 09/10 фінансовий рік.

Україна в ООН[ред.ред. код]

Статут ООН, який було підписано 26 червня 1945 р., набрав чинності 24 жовтня 1945 р. Цей день щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй. Активну участь у розробці Статуту ООН взяли представники УРСР. Глава делегації України на конференції у Сан-Франциско, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 «Цілі та принципи» Статуту. СРСР в числі перших підписав Статут і увійшов в групу з 50 державами-засновницями ООН. Після проголошення незалежності України участь у діяльності Організації Об'єднаних Націй було визначено одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики держави.

Як одна з держав-засновниць ООН, Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації, робить суттєвий вклад у її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо. Генеральні секретарі ООН чотири рази відвідали Україну. З офіційними візитами у Києві перебували У Тан (1962 р.), Курт Вальдхайм (1981 р.), Перес де Куельяр (1987 р.), Бутрос Бутрос-Галі (1993 р.).

Протягом 1994–2001 рр. відбулося сім зустрічей Президента України Л. Кучми з Генеральним секретарем ООН: у 1994 р. у Нью-Йорку, у 1995 р. у Відні, у 1996 р. у Москві, у 1997 р. у Давосі, під час 52-ї сесії ГА ООН у вересні та листопаді 1997 р., під час Вашингтонського Саміту країн-членів НАТО (квітень 1999 р.), а також під час Саміту тисячоліття ООН (вересень 2000 р.). У 1995 р. Президент України взяв участь у Спеціальному урочистому засіданні ГА ООН на найвищому рівні з нагоди 50-ї річниці заснування Організації Об'єднаних Націй. Він також брав участь у роботі 49-ї та 52-ї сесій ГА ООН, був Головою делегації України на 19-й спеціальній сесії ГА ООН з питань екології та Саміті тисячоліття ООН.

7 вересня 2000 р. з ініціативи Президента України відбулося засідання Ради Безпеки ООН на рівні глав держав та урядів (Саміт РБ ООН), присвячене обговоренню питання «Забезпечення ефективної ролі Ради Безпеки у підтриманні міжнародного миру та безпеки, особливо в Африці». Це засідання РБ на найвищому рівні, друге за всю історію ООН, мало позитивний вплив на відновлення та зміцнення авторитету Ради Безпеки, а також надало потужного імпульсу зусиллям, спрямованим на зміцнення принципів Статуту ООН, головних засад системи колективної безпеки та реформування політики ООН у галузі миротворчих операцій.

У 1997 р. міністра закордонних справ України Г. Удовенка було обрано Головою 52-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. Особливо Україна гордиться тим, що саме 52-а сесія ГА ООН, яка увійшла в історію як «сесія реформ», схвалила всеохоплюючу програму реформування Організації, запропоновану її Генеральним секретарем К. Аннаном, i надала потужного імпульсу широкомасштабному оновленню Організації. Будучи активним прибічником та безпосереднім учасником сучасного процесу реформування ООН, Україна продовжує докладати значних зусиль з метою підвищення ефективності діяльності ООН та її адаптації до нових вимог сьогодення. Україна тричі обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948–1949, 1984–1985, 2000–2001 рр.), чотири рази — членом Економічної і Соціальної Ради (останній раз — 1993–1995 рр.). Представники України неодноразово обиралися на керівні посади головних комітетів сесій Генеральної Асамблеї.

Одним з найважливіших підтверджень визнання авторитету і ролі нашої держави на міжнародній арені, послідовності та неупередженості її зовнішньої політики стало обрання України до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2000–2001 рр. За більше ніж 1,5 року членства у Раді Безпеки Україна переконливо довела свою спроможність бути активним членом РБ, з позицією якого рахуються, здійснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рішень та робити власний практичний внесок в їх реалізацію. Кульмінацією членства України в Раді Безпеки ООН стало її головування у цьому органі у березні 2001 року. Цей місяць став одним з найпродуктивніших і найефективніших у діяльності РБ, яка предметно розглянула ряд найбільш актуальних світових проблем, зокрема, кризові ситуації на Балканах та на Близькому Сході.

Наша держава надає виключно важливого значення питанню реформування Ради Безпеки. Україна виступає за розширення членського складу РБ, підтримуючи збільшення кількості як постійних, так і непостійних членів. Неодмінною передумовою підтримки нашою державою будь-якого варіанту реформування РБ ООН є забезпечення адекватного рівня представленості в цьому органі країн Східноєвропейської регіональної групи. Позиція України з цього питання базується також на розумінні того, що інститут права вето не відповідає сучасним міжнародним реаліям. Належна увага з боку України приділяється забезпеченню подальшого прогресу у посиленні транспарентності та вдосконаленні методів роботи РБ ООН.

На сьогодні Україна є членом Комітету з програми і координації, Спеціального комітету з операцій з підтримання миру, Комітету з внесків, Комітету з використання космічного простору в мирних цілях, Комітету з питань здійснення невід'ємних прав палестинського народу, Консультативного комітету з навчання, вивчення, розповсюдження та ширшого визнання міжнародного права, Комітету з енергетики та природних ресурсів, Комісії з роззброєння, Комісії з народонаселення та розвитку, Комісії по боротьбі з наркотичними засобами, Виконавчої ради Програми розвитку ООН, Фонду ООН з питань народонаселення, Виконавчої ради Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Виконавчої ради Міжнародної організації праці, Ради керуючих МАГАТЕ. Представника України посла В. Василенка було обрано до складу суддів ad litem Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії.

Україна, як одна з держав-засновниць ООН, надає виняткового значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у цій діяльності як важливий чинник своєї зовнішньої політики. Починаючи з липня 1992 р., наша держава виступає як великий контрибутор до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). Протягом 10 років в ОПМ взяли участь близько 18 тис. військовослужбовців Збройних Сил та працівників органів внутрішніх справ України.

Нині Україна є найбільшим контрибутором до операцій ООН з підтримання миру серед європейських країн та входить до 10 найбільших держав-контрибуторів світу і бере участь у місіях ООН в Афганістані, Боснії і Герцеговині, Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово (СРЮ), Лівані, Східному Тиморі, Сьєрра-Леоне, Хорватії.

Як великий контрибутор до ОПМ ООН Україна виходить з того, що одним з важливих аспектів миротворчих операцій є досягнення належного рівня захисту і безпеки їх персоналу. Враховуючи гостроту цієї проблеми, Україна стала ініціатором Конвенції щодо захисту миротворчого персоналу ООН, яка набрала чинності у січні 1999 р.

Наша держава спрямовує значні зусилля на розвиток співробітництва з міжнародними організаціями економічного та екологічного напрямку, залучення їх потенціалу в соціально-економічних інтересах України з метою прискорення інтеграції нашої країни у світову систему господарства та вирішення гострих проблем у сфері охорони довкілля.

Необхідність вирішення згаданих завдань, які мають ключове значення для затвердження та розбудови нашої держави, обумовила зростання ролі багатосторонньої дипломатії як одного з найбільш дієвих інструментів реалізації національних інтересів України. З часу здобуття незалежності наша країна кардинально переглянула традиційні підходи до своєї участі у роботі міжнародних організацій економічного, науково-технічного та екологічного напрямків, які до цього були підпорядковані політичним інтересам колишнього СРСР. У результаті вжитих заходів діяльність України на соціально-економічному напрямі ООН, по лінії спеціалізованих установ, фондів та програм цієї найавторитетнішої міжнародної універсальної організації, піднята на якісно новий щабель та звільнена від зайвої політизації, набувши прагматичного та відкритого характеру.

Головні зусилля української дипломатії на цьому напрямку спрямовуються нині на подальше ствердження функцій міжнародних організацій як механізмів мобілізації, узгодження та координації зусиль міжнародного співтовариства для вирішення глобальних проблем світової економіки та довкілля.

Завдяки активній позиції України у міжнародних організаціях наша країна отримала значну технічну, матеріальну та фінансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН (ПРООН), Глобального екологічного фонду, МАГАТЕ, Міжнародної організації праці (МОП), ЮНКТАД, ЮНІДО, Фонду ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА), Міжнародного союзу електрозв'язку (МСЕ), Всесвітнього поштового союзу (ВПС), Всесвітньої організації інтелектуальної власності та інших. З 1993 року в Україні функціонує Представництво ООН, під прапором якого здійснюється ціла низка важливих проектів і програм ООН, її органів та спецустанов у галузі соціально-економічних перетворень, розвитку підприємництва, охорони природи, вирішення актуальних демографічних проблем. У липні 2000 р. відбулася офіційна інавгурація «Будинку ООН» в Україні, який зібрав під свій «дах» органи та установи ООН, що здійснюють свою діяльність у нашій країні (ЮНІСЕФ, ЮНФПА, УВКБ).

Великі обсяги зовнішньої допомоги Україна одержала для вирішення складного комплексу завдань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та облаштуванням колись депортованих народів, у тому числі кримських татар.

Визнанням внеску та ролі України в міжнародних організаціях стало обрання нашої країни до ряду функціональних комісій ООН, керівних органів МОП, Програми розвитку ООН, ЮНФПА, Всесвітньої туристичної організації, ВПС та ін.

Активну участь Україна бере у міжнародному процесі щодо впровадження політики сталого розвитку з метою комплексного вирішення завдань охорони довкілля та економічного зростання людства на глобальному рівні. Делегація України вищого рівня брала активну участь у основоположній Конференції ООН з навколишнього середовища та розвитку 1992 р. («Саміт планети Земля»). На 19-й спецсесії ГА ООН із всебічного огляду та оцінки здійснення «Порядку денного на XXI століття» («Ріо+5», 1997 р.) Президент України Л. Кучма виголосив низку міжнародних ініціатив природоохоронного характеру. Другим, не менш важливим питанням екологічного напряму, є участь України у міжнародному процесі імплементації положень конвенцій ООН у сфері охорони природи, зокрема, Рамкової конвенції ООН про зміну клімату та Кіотського протоколу до неї, Стокгольмської конвенції про стійкі органічні забруднювачі, Конвенції про біорізноманіття тощо.

Наша країна стала ініціатором проведення у червні 2001 року Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН з питань ВІЛ/СНІД, яка визначила пріоритетні напрямки активізації боротьби світової спільноти з цією епідемією.

Представники України в ООН[ред.ред. код]

  1. Удовиченко Петро Платонович (1958-1961)
  2. Кизя Лука Єгорович (1961-1964)
  3. Шевченко Сергій Тимофійович (1964-1968)
  4. Поляничко Михайло Деонисович (1968-1973)
  5. Мартиненко Володимир Никифорович (1973-1979)
  6. Кравець Володимир Олексійович (1979-1984)
  7. Удовенко Геннадій Йосипович (1985-1991)
  8. Батюк Віктор Гаврилович (1992-1993)
  9. Гудима Борис Миколайович (1993)
  10. Зленко Анатолій Максимович (1994-1997)
  11. Єльченко Володимир Юрійович (1997-2001)
  12. Кучинський Валерій Павлович (2001-2006)
  13. Крижанівський Віктор Володимирович (2006-2007)
  14. Сергєєв Юрій Анатолійович (2007-)

Адреси представництв ООН[ред.ред. код]

  • Постійне представництво України при ООН

Адреса: 20 East 51st Street, New York, NY 10022.
Режим роботи: 09:00 — 18:00 крім суботи та неділі.
E-mail: uno_us@mfa.gov.ua, mail@uamission.org
Веб-сайт: www.un.int/ukraine.
Тел.: (8-10-1212) 759 70 03.
Факс: (8-10-1212) 355 94 55.

  • Постійне представництво України при відділенні ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві

Адреса: 14, Rue de l'Orangerie, 1202, Geneve.
Режим роботи: 08:30 — 18:00, крім суботи та неділі.
E-mail: uno_ch@mfa.gov.ua, mission.ukraine@ties.itu.ch.
Тел.: (8-10-4122) 740 32 70.
Факс: (8-10-4122) 734 38 01.

  • Представництво Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй в Україні

Адреса: м. Київ, вул. Кловський узвіз, 1.
Режим роботи: 09:00 — 18:00, обід 13.00-14.00, крім суботи та неділі.
E-mail: nidc@ukrpack.net.
Тел.: (044) 253-93-63.
Факс: (044) 253-26-07.

  • Представництво управління Верховного комісара ООН у справах біженців в Україні

Адреса: 01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 32а.
Режим роботи: 09:00 — 17:30, крім суботи та неділі.
E-mail: ukrki@unhcr.ch.
Тел.: (044) 573-96-86.
Факс: (044) 573-98-50.

  • Відділення УВКБ ООН у Сімферополі

Адреса: м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 20, 9-ий поверх.
E-mail: ukrki@unhcr.ch.
Тел.: (0652) 23-98-87.
Факс: (0652) 24-80-64.

Координатори системи ООН в Україні[ред.ред. код]

  1. Стівен Браун (1992–1996),
  2. Педро Пабло Віллянуева (1996–2000);
  3. Даглас Гарднер (2000–2004)
  4. Френсіс О'Доннелл (2004-2009)
  5. Олів'є Адам (2009-)

Документи, прийняті ООН[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література про ООН та її діяльність[ред.ред. код]

  1. «Think Again: The United Nations», Madeleine K. Albright, Foreign Policy, September/October, 2004.
  2. Hans Köchler, Quo Vadis, United Nations?, in: Law Review, Polytechnic University of the Philippines, College of Law, May 2005 Online version.
  3. An Insider's Guide to the UN, Linda Fasulo, Yale University Press (1 November 2003), hardcover, 272 pages, ISBN 0-300-10155-4.
  4. United Nations: The First Fifty Years, Stanley Mesler, Atlantic Monthly Press (1 March 1997), hardcover, 416 pages, ISBN 0-87113-656-2.
  5. United Nations, Divided World: The UN's Roles in International Relations edited by Adam Roberts and Benedict Kingsbury, Oxford University Press; 2nd edition (1 January 1994), hardcover, 589 pages, ISBN 0-19-827926-4.
  6. A Guide to Delegate Preparation: A Model United Nations Handbook, edited by Scott A. Leslie, The United Nations Association of the United States of America, 2004 edition (October 2004), softcover, 296 pages, ISBN 1-880632-71-3.
  7. «U.S. At War — International.» Time Magazine XLV.19 7 May 1945: 25-28.
  8. The Oxford Handbook on the United Nations, edited by Thomas G. Weiss and Sam Daws, Oxford University Press, July 2007, hardcover, 896 pages, ISBN 978-0-19-927951-7, ISBN 0-19-927951-9.
  1. (англ.) Dore Gold. Tower of Babble: How the United Nations Has Fueled Global Chaos. New York: Three Rivers Press, 2004.
  2. (рос.) Международные организации системы ООН: Справочник / Сост. Титаренко А. А. — М.: Международные отношения, 1990.

Посилання[ред.ред. код]

Офіційні веб-сайти ООН в Україні:

Офіційні глобальні веб-сайти ООН:

Інші ресурси: