Оржиця (селище міського типу)
| смт Оржиця | |||||
|---|---|---|---|---|---|
|
|||||
| Центральна вулиця Оржиці — вулиця Леніна (жовтень 2010 року). Тут розташована більшість оржицьких закладів і установ. | |||||
| Оржиця на карті Оржицького району | |||||
| Країна | |||||
| Область/АРК | |||||
| Район/міськрада | Оржицький район | ||||
| Рада | Оржицька селищна рада | ||||
| Код КОАТУУ: | 5323655100 | ||||
| Офіційний сайт: | — | ||||
| Основні дані | |||||
| Статус | із 1968 року | ||||
| Площа | 6,01 км² | ||||
| Населення | 3983 | ||||
| Густота | 662,290 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 37702 | ||||
| Телефонний код | +380 5357 | ||||
| Географічні координати | 49°47′37″ пн. ш. 32°41′54″ сх. д. / 49.79361° пн. ш. 32.69833° сх. д.Координати: 49°47′37″ пн. ш. 32°41′54″ сх. д. / 49.79361° пн. ш. 32.69833° сх. д. | ||||
| Водойма | р.Оржиця | ||||
| Катойконіми | оржичани | ||||
| Відстань | |||||
| Найближча залізнична станція: | Лубни | ||||
| До станції: | 42 км | ||||
| До обл. центру: | |||||
| - залізницею: | 141 км | ||||
| - автошляхами: | 150 км | ||||
| Селищна влада | |||||
| Адреса | 37700, Полтавська обл., Оржицький р-н, смт. Оржиця , вул. Леніна, 21 | ||||
| Карта | |||||
|
|
|||||
Оржиця — невелике селище міського типу, центр Оржицького району Полтавської області України
Розташована на правому березі річки Оржиці, на відстані 42 км від залізничної станції Лубни і 178 км від обласного центра міста Полтави.
Орган місцевого самоврядування — Оржицька селищна рада, до якої відноситься також село Маяківка.
Населення Оржиці — 4,0 тисяч жителів (2001). Станом на 1 січня 2008 року на території селищної ради проживало 4 094 жителів (смт Оржиця — 3 753, с. Маяківка — 341).
Зміст |
Історія [ред.]
Від першої згадки до XIX століття [ред.]
Перша згадка про село відноситься до 1552 року — як про замковий Канівський ухід.
У 20-х роках XVII століття в Оржиці було 91 господарство. Землі входили до володінь Вишневецьких.
З початком національно-визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького Оржиця — сотенне містечко Кропивенського полку.
Станом на 1654 рік в Оржиці проживало 318 жителів — козаків і міщан. 1658 року поселення втратило статус сотенного містечка і Оржиця була включена до Горошинської сотні Лубенського полку.
У 1669 році Оржицю зруйнували і спалили татари.
Як свідчить Генеральне слідство Лубенського полку 1729—30 років, у Оржиці налічувалось 54 двори.
У 1734 році Оржиця разом з Плеховим були віддані сербам Требинським, які згодом переселили своїх підданих у засновану ними слободу — Чутівка. До 1763 року в Оржиці було володіння Голуба, яке він продав Сахновському.
У 1745 році в поселенні збудовано Михайлівську церкву.
У 1781 році в Оржиці — 310 хат дворян, різночинців, козаків і підданих сотника Степана Ільчевського і Г. Сахновського — 893 душі чоловічої статі. Через село проходив тракт Хорол — Золотоноша.
У 1781—96 роках Оржиця — в складі Хорольського повіту Київського намісництва, 1796—1802 роках — Малоросійської губернії. Від 1802 року Оржиця — в Лубенському повіті Полтавської губернії.
Оржиця у XIX — на початку ХХ ст.ст. [ред.]
У 1842 році в Оржиці — 537 жителів (224 родини), 1845 року відкрито початкову однокласну школу. Станом на 1859 рік в Оржиці налічувалося 1 359 жителів; з них — 164 кріпаки Сахновських.
У 1872 році споруджено нову Преображенську церкву. Тоді в містечку відбувалося щороку по 2 ярмарки, а з 1894 року — по 3. На 1910 рік в Оржиці налічувалося 304 двори і 1 875 жителів.
Наприкінці XIX — на початку ХХ століття в Оржиці діяло 2 парові млини — один з олійницею, а другий — з просорушкою. За допомогою земства були відкриті пошта, поштово-телеграфна станція, прокатна станція, лікарня, бібліотека, пункт поліпшення худоби. У 1911 році відкрито міське училище, яке 1913 року було перетворене на вище чоловіче початкове училище.
У грудні 1905 відбувся селянський сход, на якому висловлено осуд розправи над учасниками повстання у Великих Сорочинцях.
Радянську владу в Оржиці проголошено в січні 1918 року. Жителі села брали участь у боротьбі партизанського загону П. С. Дробницького.
Навесні 1920 року обрано новий склад виконкому, створено сільський комнезам, згодом партійний і комсомольський осередки.
Розвиток Оржиці в СРСР і сучасний стан [ред.]
Від 1923 року Оржиця — центр Оржицького району, який утворений з Оржицької і Великоселецької волостей, 1 852 жителів (разом з прилеглими хуторами — 1 914 жителів), 1930 року — 2 374 жителів.
Діяли ТСОЗи «Серп і Молот», «Червоний хлібороб», «Червоний партизан», «Здобуток Жовтня», «Нова зоря», на базі яких утворено колгосп ім. Т. Г. Шевченка.
У вересні 1941 року околиці Оржиці стали місцем кривавих боїв частин Південно-Західного фронту Другої світової війни, що проривалися з оточення. Під час німецько-фашистської окупації (від 23 вересня 1941 до 19 вересня 1943 року) гітлерівці закатували 13 чоловік і вивезли на примусові роботи до Німеччини 177 осіб. Жителі 0ржиці вели боротьбу проти окупантів у підпіллі і партизанських загонах № 25 і № 26. Взяли участь у збиранні коштів на танкову колону «Оржицький колгоспник».
У повоєнні роки колгосп ім. Т. Г. Шевченка дістав назву «Заповіт Леніна», а в 1972 році був об'єднаний з колгоспом «Іскра», що в селі Плехові.
З 1968 року Оржиця має статус селища міського типу.
Після розпаду колгоспу в 1990-х роках землі на території місцевої ради орендують та обробляють декілька фермерських господарств і приватних підприємців.
27 вересня 2008 року в Оржиці відбулося святкування 85-ї річниці з часу утворення Оржицького району. Гостями свята були заступник голови Полтавської облдержадміністрації А. П. Баранов та заступник голови обласної ради П. В. Ворона, делегації сусідніх районів.
Економіка: підприємства і сфера послуг [ред.]
На території Оржиці діють такі підприємства:
- комбікормовий завод «Світоч»;
- торфопідприємство;
- Оржицьке спільне підприємство «Хлібокомбінат»;
- ЗАТ «Оржицький завод „Райдуга”»;
- Оржицький райавтодор;
- інкубаторно-птахівнича станція;
- філія ВАТ «Полтаваобленерго».
У смт функціонують цех №9 ПД ВАТ «Укртелеком», відділення зв'язку та Ощадбанку, КБ «Приватбанку», відділення АППБ «Аваль»[1].
Соціальна сфера, освіта, культура, ЗМІ [ред.]
Медична сфера селища і району представлена центральною районною лікарнею.
З огляду на розміри Оржиці тут працюють єдина школа — Оржицька ЗОШ І—ІІІ ступенів імені І. Я. Франка (вул. Леніна, 16)[2][3] і лише один дитячий садок — Оржицький ДНЗ «Дзвіночок» (вул. Леніна, 40)[4].
В Оржиці діють музична школа і Оржицький будинок дитячої та юнацької творчості (вул. Леніна, 78)[5].
Головним закладом культури смт і району є Оржицький районний Будинок культури.
Оберігачем пам'яті і відомостей про селище і околиці є створений у 1972 році місцевий народний історичний музей.
У селищі міського типу функціонує стадіон «Колос», що перебуває у задовільному стані.
В Оржиці видається місцева — селищна і районна газета «Оржиччина».
Архітектура [ред.]
Оржиця не являє нічого цікавого в плані архітектури, крім ландшафту — доволі мальовничого розташування — пагорби біля Оржиці та ліси.
Селищна забудова — всуціль радянська. Оржицькі старі храми були зруйновані, нині (2010) будується нова церква. Центральна вулиця — Леніна є місцем зосередження практично всіх селищних установ і закладів. З приватної забудови і радянського штибу двоповерхових будинків (подеколи своєрідним чином декорованих мозаїками) вирізняються лише декілька будівель — зокрема, районний будинок культури з колонами.
У селищі знаходяться пам'ятник В. І. Леніну (1959), у тематичному меморіалі на пагорбі над Оржицею — Монумент Слави (1967) на місці боїв радянських воїнів з німецькими фашистами в 1941, братська могила радянських воїнів, у тому числі Героя Радянського Союзу Т. П. Бумажкова, полеглих у боях 1941 і 1943 років; пам'ятник землякам, загиблим (176 чоловік) на фронтах Великої Вітчизняної війни (1955); пам'ятний знак на честь мужності воїнів Південно-Західного фронту — 26-ї армії, 47, 97, 218 і 337 стрілецьких дивізій (1982); у період незалежності перед приміщенням Оржицької ЗОШ встановили погруддя І. Я. Франка.
Персоналії [ред.]
Уродженцями Оржиці є:
- український кобзар і лірик Архип Никоненко (? — 1855) — від нього записав ряд творів і опублікував у 1856 році Пантелеймон Куліш;
- український партійний діяч П. Ф. Слинько (1859—1919) — учасник громадянської війни.
Галерея [ред.]
|
Річка Оржиця в межах селища
|
Меморіал Слави
|
Районна дошка пошани
|
Будівництво храму (жовтень 2010)
|
Виноски [ред.]
| ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Оржиця (селище міського типу) |
- ↑ Аваль в Оржиці
- ↑ Загальноосвітні навчальні заклади (Оржицького району) на Сайт відділу освіти Оржицької районної державної адміністрації
- ↑ Сайт школи
- ↑ Дошкільні навчальні заклади (Оржицького району) на Сайт відділу освіти Оржицької районної державної адміністрації
- ↑ Будинки дитячої та юнацької творчості (Оржицького району) на Сайт відділу освіти Оржицької районної державної адміністрації
Джерела [ред.]
- Офіційний громадський сайт Оржиччини
- Оржиця // За ред. А. В. Кудрицького Полтавщина : Енцикл. довід.. — К.: УЕ, 1992. — С. 1024. ISBN 5-88500-033-6 — С. 622—623
- Офіційний сайт Оржицької районної державної адміністрації Полтавської області
- Моя Полтавщина
|
||||||||
|
||||||||

