Пилип Орлик

Пилип Орлик
Народився	21 жовтня 1672 Косути
Помер	24 травня 1742 Ясси
Рід	Орлики
Батько	Степан Орлик
Матір	Ірина Малаховська
Дружина	Ганна Герцик
Діти	Григор, Яків, Варвара, Анастасія
Гетьман Війська Запорозького
1710—1742
Попередник	Іван Мазепа
Наступник	відсутній

Пили́п О́рлик (11 жовтня 1672 — 24 травня 1742) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у вигнанні (1710—1742). Представник шляхетського роду Орликів чеського походження. Один з упорядників так званої Конституції Орлика, першого козацького суспільного договору.

Біографія

Народився 11 жовтня 1672 року в м. Косути Ошмянського повіту на Віленщині (тепер територія Білорусі) в сім'ї родовитої литовської шляхти чеського походження - Орликів.

Батько Степан Орлик був військовим і служив на боці польського короля, загинув на 51-у році життя під час польсько-турецької війни в битві під Хотином у грудні 1673 року. Матір – Ірина Орлик (з білоруського роду Малаховських), охрестила сина за православним обрядом (батько був католиком).

Навчався у єзуїтському колегіумі у Вільні (Вільнюс), а також у Києво-Могилянській колегії, яку закінчив в 1694 році. Навчався відмінно, проявив талант ораторства і поезії, цікавився філософією і літературою, добре володів українською, польською, церковнослов'янською, болгарською, сербською, латинською, італійською, німецькою, шведською, французькою, російською, старогрецькою, новогрецькою і ймовірно турецькою мовами.

Мазепинець та гетьман-спадкоємець

Автограф Пилипа Орлика, 1710 (Фiлиппъ Орликъ Гетманъ войска запорожского рүкою власною) - підпис під “Пактами й Конституціями прав і вольностей Війська Запорізького”.

1698-1700 - служив консисторським писарем у канцелярії київського митрополита у Києві, потім у Полтавському полку, а потім став старшим військовим канцеляристом і реєнтом Генеральної військової канцелярії Війська Запорізького.

З 1702 (за іншими джерелами - з 1706) року — генеральний писар і найдовіреніша особа Івана Мазепи.

1708 - взяв участь у виступі Івана Мазепи проти Петра I і перейшов на бік Карла XII.

27 червня 1709 року (після Полтавської битви) емігрував в Османську імперію.

За І.Мазепою до Бендер пішли близько 50 провідних представників старшини, майже 500 козаків із Гетьманщини та понад 4 тис. запорожців. Ці «мазепинці», як їх часом називають історики, були першою українською політичною еміграцією. Вони і обирають 5 квітня 1710 р. (через півроку по смерті І.Мазепи) П.Орлика гетьманом України (у вигнанні). Обрання відбулося в присутності запорожців, генеральної старшини, козацтва а також турецького султана і шведського короля.

Крім Орлика кандидатами на гетьманську булаву були Андрій Войнаровський (близький родич Мазепи) та Дмитро Горленко (прилуцький полковник). Але цих людей на козацькій раді майже ніхто не підтримав. Сам Карл ХІІ спочатку прихильніше ставився до родича Мазепи Андрія Войнаровського, але потім підтримав Пилипа Орлика.

Перша українська Конституція

Обкладинка сучасного видання. Вид. "Веселка". -К.: 1994.

Перша сторінка конституції П.Орлика (оригінал, створений в Бендерах у квітні 1710 р. староукраїнською мовою, РДАДА, ф.124, оп.2, спр.12, арк.3.)

Намагаючись завоювати собі підтримку, в 1710 р. П. Орлик складає (за деяким джерелами - схвалює) “Пакти й Конституції прав і вольностей Війська Запорізького” (“Pacta et Constitutiones legum libertatumqe Exercitus Zaporoviensis”), укладає зі старшиною та запорожцями угоду - документ, який пізніше дістав назву Конституція Пилипа Орлика — так звана Бендерська конституція, яку вважають першою українською Конституцією а також однією із перших конституцій у Європі. Нею він зобов'язувався обмежити гетьманські прерогативи, зменшити соціальну експлуатацію, зберегти особливий статус запорожців і боротися за політичне й церковне відокремлення України від Росії у випадку, якщо він здобуде владу в Україні.

Створення цих документів вважається само по собі значною заслугою Пилипа Орлика в історії України.

Визвольні змагання

За підтримки Карла XII Орлик вступає в союз із кримськими татарами та Оттоманською Портою, і 8 листопада 1710 року остання, підтримуючи гетьмана Орлика, оголошує війну Московії.

На початку 1711 р. Орлик розпочинає спільний похід запорожців, буджацьких татар, шведів і поляків (прихильників Станіслава I Лещинського) проти росіян в Україні. Шведський король брав на себе зобов'язання вести війну доти, поки Україна не буде визволена від московського панування, а турки і татари обіцяли свою допомогу у цій боротьбі. Пилип Орлик дуже добре підготувався до походу. Він розсилав листи-універсали в яких закликав до повстання народу проти влади російського царя. Народ же підтримав Орлика і один за одним міста Правобережжя переходили під владу гетьмана. П.Орлик також надіслав листа із закликом до боротьби гетьману Лівобережжя Івану Скоропадському, що дуже налякало російський уряд і Петра І.

Проти полків Пилипа Орлика виступило військо під командуванням генерального осавула Григорія Бутовича, яке було розбите в бою під Лисянкою. Гетьмана підтримав повсталий український народ.

У березні 1711 року об'єднані війська під командуванням П.Орлика підійшли до добре укріпленої Білої Церкви, де перебував російський гарнізон. Розпочалася облога міста, але жоден із штурмів не був успішним, бо гарнізон мав достатню кількість боєприпасів і сильну артилерію. Частина татарських загонів під проводом хана здійснили похід на Слобідську Україну. Такі дії союзників підривали авторитет П.Орлика серед українського населення.

У травні 1711 року розпочався наступ московських військ під проводом Бориса Шереметьєва. За таких обставин поляки відступили, а татари і турки налякані звісткою про те, що йде велике російське військо, почали тікати, беручи дорогою великий ясир. Українські козаки довідавшись про звірства турків і татар кинулись рятувати свої родини. Таким чином із 16 тис. українського війська у Пилипа Орлика залишилося лише 3 тис., з якими гетьман відійшов до Бендер.

Протягом наступних років Орлик із невеликою групою прибічників шукав підтримки своєї справи у різних європейських володарів.

У 1709-1714 році перебував у Бендерах, потім із частиною старшини скористався запрошенням Карла ХІІ і жив до 1720 року у Швеції. Після підписання шведсько-російського миру виїхав із Швеції й вимушено змінив по черзі Німеччину, Австрію, Польщу. 1722 року, прямуючи до запорозьких козаків в Олешківську Січ, був затриманий турецькою владою в Хотині й до 1738 року інтернований у Салоніках.

Проте він не припиняв пошуки підтримки у різних європейських державах (Франції, Англії, Польщі, Ватикану, Саксонії, Прусії та інших), неодноразово порушував питання про допомогу в справі відновлення української державності, продовжував бомбардувати французьких, польських, шведських і турецьких політичних діячів маніфестами про недолю України та разом із сином Григором (Григорієм) планувати кроки, спрямовані на звільнення вітчизни від московського ярма.

Надалі жив у Хотині, Серезі, по тому — в Чернівцях, Каушанах і Бухаресті. Згодом переїхав до Ясс, де помер 24 травня 1742 року.

Спадщина

Монета 10 гривень з зображенням П.С.Орлика

П.Орлик залишив після себе багато листів і великий рукописний «Діаріуш подорожній» ("Щоденник", 1720-1733, частково виданий 1938 року), написаний польською мовою зі вставками окремих слів, виразів і речень латинською мовою.

Видав дві свої поетичні книжки: «Алкід Руський», присвячену Івану Мазепі (1695), та «Гіппомен сарматський», присвячений полковнику І.Обидовському (1698).

Писав польською мовою, частина його листів писана латинською, шведською, французькою мовами.

П.Орлику приписують авторство трактату “Вивід прав України” (маніфест до європейських монархів, 1712) (за твердженням Ілька Борщака, трактат був знайдений ним у замку Дентевіль і опублікований 1925 року у Парижі). Українські історики Б.Крупницький, М.Андрусяк і О.Субтельний у тій чи іншій мірі висловлювали сумнів у його автентичності. Оригінальний рукопис трактату після Борщака не вдалося відшукати ані в архіві Дентевілю, ані в інших французьких архівах. Не згадується про нього в жодному з тогочасних джерел і в жодному іншому творі Орлика.,

Пам'ять про Пилипа Орлика вшановано, зокрема, тим, що на його честь названо вулицю на Липках, в привілейованому районі центральної частини Києва, на якій знаходиться Верховний Суд України. В шведському місті Крістіанстад на будинку, де проживав П.Орлик, встановлено пам’ятну дошку на його честь.

У червні 2011 року до 15-ої річниці Конституції України та у рамках заходів із відзначення 295-ї та підготовки до відзначення 300-ї річниці прийняття Конституції Пилипа Орлика йому відкрито пам'ятник (скульптор Анатолій Кущ), що його встановлено у сквері на перетині вулиць Липської та Пилипа Орлика у Києві.

Польські джерела про П.Орлика

Видається за доцільне, щоб цей розділ було об'єднано з основним текстом, але, можливо, варто це додатково обговорити

Джерело: Ян із Токар Токаржевський Карашевич. Передмова до видання: Діярій гетьмана Пилипа Орлика. Опрацював до друку Ян із Токар Токаржевський Карашевич, Видання присвячується світлій памяті незабутнього в історії України першого маршала Польщі Юзефа Пілсудського, Варшава 1936, с.ІХ-Х.

Пилип Орлик (1672-1742) – гербу “Новина” народився у Білорусі 1672 р., учився в київській Могилянській Академії, служив спершу в Києві, опісля в полтавському полку, врешті в генеральній канцелярії. У 1698 р. одружився з Ганною Герциківною. У 1706 році при безперечній підтримці гетьмана Івана Мазепи Пилип Орлик досягає однієї з найвищих посад, стає генеральним писарем Війська Запорозького. 15 квітня 1710 р. у Бендерах обраний генеральною старшиною та запорожцями гетьманом на місце померлого Мазепи.

Коріння Пилипа Орлика – це чеський баронський рід, одна із гілок котрого у XV столітті (під час гусистських війн) перебралася до Польщі, а згодом осіла в Західній Білорусі. Саме в Західній Білорусі в селі Косуті поблизу Ошмян 21 жовтня 1672 року народився Пилип Орлик, котрому судилося стати наступником Мазепи, гетьманом України і - першим політичним емігрантом в українській історії.

Батько Пилипа Орлика – шляхтич-католик Стефан Орлик – у 1673 році загинув у бою з турками під Хотином, коли синові не було й року. Мати - Ірина Малаховська - охрестила Пилипа Орлика в православному віросповіданні. І хоча він розпочав навчання в єзуїтській академії Вільно, але для завершення освіти переїздить до православної Києво-Могилянської академії, де його вчителем був професор філософії, майбутній місцеблюститель патріаршого престолу – Стефан Яворський. Саме за рекомендацією Стефана Яворського молодий Орлик у 1693 році обійняв посаду секретаря канцелярії київського митрополита, а через короткий час був запрошений до гетьманської канцелярії в Батурин.

У 1711 та 1712 двічі пробував збройною боротьбою здійснити свої права на рідній землі. Р. 1714 був з Карлом ХІІ у Молдавії, а потім разом із ним переїхав до Швеції, де перебував аж до 1720 р. У 1720 р. через Німеччину, Чехію, Шлезьк прибув до Польщі, де пробув до березня 1722 року. З Польщі виїхав до Туреччини, де затримався якийсь час у Хотині над Дністром, потім у Серезі, врешті в Салоніках, проживши тут до 1738 р. Побувавши якийсь час у Чернівцях, потім у Каушанах та в Букарешті, переїхав гетьман до Ясс і там помер у 1742 р.

Див. також

• Конституція Пилипа Орлика

Посилання

• Кравченко П.А.,Діптан І.І. Пилип Орлик і його «Конституція»
• Білоруське коріння П.Орлика

Література

• Різниченко В. Пилип Орлик (гетьман-емігрант). Його життя й діяльність. – К.,1918;
• Борщак І. «Orlikiana» (Опис невиданих матеріалів про гетьмана Орлика, його родину і оточення // Хліборобська Україна. – Зб.VII – VIII. – 1923;
• Він же. Пилип Орлик і Франція. – Львів,1924; Пилип Орлик. Вивід прав України. З рукопису родинного Архіву Дентевілів у Франції зі вступом і примітками видав І. Борщак. – Львів,1925;
• Василенко Н. Конституция Филлипа Орлика // Ученые записки Института истории Российской Ассоциации научно-исследовательских институтов общественных наук. – М.,1929. – Т.3;
• Крупницький Б. Гетьман Пилип Орлик (1672-1742). Огляд його політичної діяльності. – Варшава, 1938;
• Возняк М. Бендерська комісія по смерті Мазепи // Мазепа. Збірник. – Т.1. – Варшава, 1938;
• Оглоблин О. Бендерська конституція 1710 року // Вісник ООЧСУ. – Ч. 5 (139). – 1960. - .4 – 11;
• Subtelny O. The Mazepists. Ukrainian Separatism in the Early Eighteenth Century. – New York, 1981;
• Артамонов В. Россия и Речь Посполитая после Полтавской битвы (1709-1714). – М.,1990; Вивід прав України / Ред. М.Парцей. – Львів, 1991;
• Кресіна І., Кресін О. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція. – К., 1993;
• Пріцак О. Конституція Пилипа Орлика // Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. – К., 1994;
• Субтельний О. Мазепинці. Український сепаратизм на початку XVIII ст. – К., 1994;
• Мельник Л. Гетьманщина першої чверті XVIIІ ст. – К., 1997;
• Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея XVII – XVIII ст.. – К., 1997;
• Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. – К., 2004;
• Шевчук В. Гетьман-вигнанець // Орлик Пилип. Конституція, маніфести та літературна спадщина. Вибр. твори. – К., 2006;
• Пилип Орлик – гетьман і автор першої конституції України. – Мінськ, 2006;
• Трофимук О. Пилип Орлик: гетьман в еміграції, бароковий поет, автор першої Конституції. – Львів, 2008;
• Чухліб Т. Пилип Орлик. - К., 2008
• Чухліб Т. Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648-1721 рр. - К.,2009
• Історія України в особах: IX-XVIII ст. К.:Видавництво «Україна», 1993, 396 с.
• Дух Мазепи в діях та „ДІАРІУШІ” його наступника (на матеріалі факсиміле его – документа Пилипа Орлика)//Схід. – 2009. – № 100. – С. 59 – 65.