Орфографічний словник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дев'яте видання «Українського орфографічного словника», УМІФ, 2009

Орфографі́чний словни́к (або правопи́сний) — словник, що містить перелік слів у їх нормативному написанні[1] та розкриває слова лише в аспекті їх правопису (наприклад, окрім власне слів у називному відмінку надає їх закінчення у родовому). Орфографічний словник є показником сучасного йому правопису.

Правописний словник як правило включає не лише складні для написання випадки, оскільки задача розрізнення складних та простих випадків написання є нетривіальною. Укладачі словників також не обмежуються загальнолітературною лексикою, включаючи до них спеціальну, термінологічну та іншу лексику, що не є міжстильовою.[1].

Різновиди[ред.ред. код]

Розрізняють наступні різновиди правописних словників за їх цільовою аудиторією:[1]

  • загальні — розраховані на загальний вжиток. Загальні орфографічні словники, однак, можуть бути присвячені окремим правописним питанням: А чи У у родовому відмінку, написання з дефісом, окремо чи разом тощо;
  • шкільні — відрізняються за обсягом в залежності від того чи вони призначені для початкової чи середньої школи; часто містять викладення правописних правил в обсязі шкільної програми;
  • словники-довідники для працівників друкарства — містять складні випадки написання загальних та власних назв, а також докладне викладення правописних норм та відомостей, необхідних для коректорської та редакторської роботи;
  • галузеві — присвячені спеціальній термінології.

Окремі правописні словники української мови[ред.ред. код]

Онлайнові[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Букчина Б. З. Орфографические словари // Русский язык. Энциклопедия / Ю. Н. Караулов (гл. ред.). — 2-е изд., перераб. и доп.. — М.: Большая российская энциклопедия, Дрофа, 1997. — С. 301—303. — 50000 прим. — ISBN 5-85270-248-X

Див. також[ред.ред. код]