Орхідні
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Орхідні | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
.jpg) Phalaenopsis hybrid
|
||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
Орхідні (Orchidaceae Juss.), родина однодольних багаторічних наземних чи епіфітних (в тропіках) трав'янистих рослин. Нараховує до 35 тисяч видів.
Орхідні — одне з найбільших сімейств рослин. Фахівці, що займаються вивченням цих квітів, вважають, що є близько 800 пологів і налічують до 50 000 видів, з них якнайповніше описано тільки 20 000 видів. Треба відзначити, що, не незважаючи на таке різноманіття, орхідеї відрізняються різноманітністю колірних забарвлень, ароматів і розмірів. Ці чудові квіти можна зустріти практично у всіх земних екосистемах, але все-таки більшість з них росте саме в тропіках. Всі орхідеї — однодольні багаторічні трав'янисті рослини і ростуть на грунті, каменях і деревах. За типом розгалуження паростків орхідеї зазвичай підрозділяють на дві основні групи: сімподіальні і моноподіальні.
У сімподіальних орхідей верхівкова брунька після розвитку паростка відмирає або перетворюється на суцвіття. Новий паросток розвивається з бокових бруньок або з бруньок які розташовані біля основи паростка. Стебла багатьох сімподіальних орхідей утворюють потовщення, які називають бульбами, або туберидіями, які можуть бути утворені одним або декількома міжвузлями паростка і виконують роль запасаючих органів.
Паросток моноподіальних орхідей може бути укороченою або дуже витягнутим. У рослин цього типу бокові паростки і суцвіття утворюються з бруньок, що закладаються в пазухах листя.
Листя більшості орхідей просте, цільнокрайні, у багатьох эпіфітніх видів — шкірясті. Листя, так само як і бульби, є резервуарами води і поживних речовин. Наявність бульб і м'ясистого листя пов'язана з умовами проживання орхідей. Так, у рослин з постійно вологих місцепроживань (наприклад, з гірських лісів) листя тонке.
Серед эпіфітніх орхідей зустрічаються як вічнозелені, так і листопадні рослини. У перших листя може зберігатися декілька років, друг — скидають листя після визрівання паростка.
Товсте коріння эпіфітніх орхідей виконує відразу декілька функцій: поглинання води і поживних речовин, прикріплення до рослини- хазяїна, запасання води. Все це зумовило їх особливу будову. У багатьох видів коріння забезпечене захисним і запасаючим шаром — веламеном; у деяких — містять хлорофіл і здібні до фотосинтезу. Коренева система онцідіумів, стангопей, катазетумів утворює своєрідні «щітки», «бороди», сприяючі захопленню і накопиченню листового спаду і інших органічних залишків, використовуваних як поживні речовини.
Квітки орхідей вражають різноманітністю забарвлення, форми, аромату. Величина їх варіює від декількох міліметрів до 20-25 см. Вони найчастіше зібрані в суцвіття, але інколи бувають і поодинокими. Квітки неправильної форми. Оцвітина яскрава, подвійна (складається з зовнішнього і внутрішнього кругів). Чашолистки (сепалії) у багатьох видів однакового розміру і форми. Пелюстки різної форми. Два з них (петалії) однакові, третій (губа) зазвичай химерної форми і яскраво забарвлене. У багатьох орхідей є нектарники і різноманітні вирости. Для деяких видів характерні довгі шпорці. Практично у всіх орхідей єдина тичинка; стовпчик і рильце пестика, зростаючись, утворюють своєрідний орган — колонку. На її вершині розташовуються пильовики з поллиніями — грудочками склеєного пилку.
Більшість орхідея запилюється комахами, а деякі — птахами. Комаха, що прилетіла за нектаром, зазвичай сідає на губу квітки. При цьому до тіла комахи липким прилипальцем приклеюється поллиній. На наступній квітці поллиній потрапляє на рильці, таким чином самозапилення майже повністю виключається. Значна частина эпіфітніх орхідей має захист від природної гібридизації: різні види зацвітають в різний час, рослини одного виду — синхронно.
Цвітіння частіше спостерігається в сухий сезон, коли активніші комахи. Іноді стимулювати його може різка зміна умов (температури, вологості). У культурі більшість видів квітнуть протягом 2–3 місяців.
Багато эпіфітних орхідей, мешкаючи в досить тяжких умовах, виробили в ході еволюції складні захисні пристосування. Одним з них є САМ-обмін (кислотний метаболізм крассулациевих).
В різний час доби співвідношення процесів фотосинтезу і дихання більшості рослин змінюється. Вдень переважає процес фотосинтезу, в ході якої рослини засвоюють вуглекислий газ і воду, перетворюючи їх в органічні речовини і виділяючи кисень. Вночі переважає процес дихання, що супроводжується витрачанням органічних речовин і виділенням вуглекислоти. В умовах тропічного лісу вдень створюється дефіцит вуглекислого газу, а вночі — концентрація його підвищується, тому в процесі еволюції деякі рослини набули САМ-обмін — здатність в нічний час запасати вуглекислий газ, необхідний для побудови вуглеводів. Відмітною особливістю орхідей з таким типом обміну є м'ясисте листя. У сухий період устьіца у них закриті і вдень, і вночі, рослина живе за рахунок раніше накопиченої вуглекислоти.
Іншим важливим пристосуванням орхідей є наявність мікоризи, яка утворюється в результаті заселення коріння орхідей деякими видами мікроскопічних грибів. Такий симбіоз є взаємовигідним: орхідея і гриб обмінюються дефіцитними поживними речовинами. Зокрема, гриби мікоризи переводять деякі речовини в доступну орхідеї форму і забезпечують її біологічно активними речовинами (вітамінами, стимуляторами росту). Наявність мікоризи полегшує живлення эпіфітів, це ще один спосіб пристосування до умов навколишнього середовища і ефективнішого їх використання. В період спокою рослин мікориза може гинути. В даний час встановлено, що мікориза необхідна для проростання насіння багатьох орхідей, тоді як дорослі рослини можуть обходитися без неї. Важливою умовою успішної культури орхідей є урахування циклічності їх розвитку. Повний цикл розвитку рослини включає ряд періодів, кожен з яких характеризується різними потребами у волозі, світлі, мінеральному живленні. Так, в період росту рослини вимагають наростаючої кількості світла, тепла, мінерального живлення з певним співвідношенням основних елементів. Після закінчення росту споживання води зменшується, рослина потребує також меншої кількості мінерального живлення.
Цикл розвитку багатьох орхідей включає фазу спокою. У видів, що походять з місць з рівним кліматом, цей період виражений слабо. У інших рослин він виявляється дуже різко, а інколи є навіть два періоди спокою протягом одного року. Інтенсивність обмінних процесів в ці періоди різко знижується. Відповідно зменшується потреба у волозі і мінеральному живленні. В той же час потреба в освітленні може зберігатися достатньо високою.
Тривалість окремих періодів залежить як від біологічних особливостей рослини, так і від умов вирощування. Змінюючи ці умови, можна до деякої міри управляти розвитком рослини. Так, наприклад, тепле і вологе утримання в період спокою приведе до несвоєчасного, непідготовленого росту. В результаті приріст виявиться слабким, нездібним до цвітіння, буде схильний до захворювань і ураження шкідниками.
Окрім сезонних змін важливо враховувати і добову динаміку життєвих процесів. Інтенсивність визначають умови середовища. У несприятливих умовах — при поганому освітленні, високій нічній температурі — дихання може переважати над фотосинтезом, а це приведе до виснаження рослини. Залежно від положення на дереві розрізняють гілкові, корові і гумусові эпіфіти. Гілкові эпіфіти ростуть на дрібних гілках дерев. Це звичайно маленькі рослини, розташовані під захистом листя. Корові эпіфіти — крупні рослини, вони закріплюються в верхній частині стовбура або накрупних, високо розташованих скелетних гілках. Гумусові эпіфіти зміцнюються в кроні та розвилках крупних гілок при накопиченні на них шару гумусу.
Різне розташування орхідей на дереві суттєво впливає на умови їх проживання. Наприклад, эпіфіти, розташовані на кінці верхньої гілки, добре освітлені, відчувають інтенсивний рух повітря, великі добові коливання температури і вологості, мають мізерне мінеральне живлення. Найбільш забезпечені поживними речовинами - гумусові эпіфіти опиняються, як правило, в тіні з меншими добовими перепадами температури і вологості. На все це потрібно зважати, моделюючи умови для своїх рослин.
Часто эпіфіти розташовуються на бокових і нижніх сторонах крупних горизонтальних гілок дерев. Відбувається це тому, що зверху рослини знищуються тваринними.
У вологих (хмарних) гірських лісах відмінності між наземними і эпіфітними рослинами згладжуються: орхідеї часто поселяються на покритому мохом грунті, каменях, тоді як наземні можуть чудово розвиватися на покритих мохом стовбурах дерев. Таке розміщення можна пояснити відносно однорідними умовами в лісах даного типу, де висока вологість спостерігається і біля поверхні землі, і на вершинах дерев; мало розрізняються і світлові умови.
[ред.] Література
- Черевченко Т.М. Тропічні і субтропічні орхідеї.—Київ: «Наукова думка», 1993
