Оріана Фаллачі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оріана Фаллачі
Oriana Fallaci
Oriana Fallaci 2.jpg
Оріана Фаллачі
Дата народження: 29 червня 1929(1929-06-29)
Місце народження: Флоренція, Італія
Дата смерті: 15 вересня 2006(2006-09-15) (77 років)
Місце смерті: Флоренція, Італія
Громадянство: Італія Італія
Рід діяльності: Письменник та журналіст
Жанр: публіцистика
Magnum opus: Лють і гордість
http://www.oriana-fallaci.com/

Оріа́на Фалла́чі (італ. Oriana Fallaci; *29 червня 1929, Флоренція, Італія — †15 вересня 2006, там же) — італійська журналістка, письменник, публіцист, в роки Другої світової війни — учасниця партизанського опору. Автор 12 книг, що розійшлися по світу сумарним накладом у 20 мільйонів примірників.

Біографія[ред.ред. код]

Народилася і виросла у Флоренції, в бідній сім'ї, під час війни брала участь в італійському опорі.

У 1950-ті1960-х роках була кореспондентом журналу «Europeo» в Голлівуді. Її друзями і співрозмовниками були в різний час Кларк Гейбл і Ізабелла Росселіні, Мартін Скорсезе і Марія Каллас. Коли її запитали, в чому полягає секрет її успіху, вона відповіла, що ніколи не намагалася бути об'єктивною. «Кожне інтерв'ю, — говорить Фаллачі, — це мій автопортрет. Це дивна суміш моїх ідей, мого темпераменту, мого терпіння, всього того, що я вкладаю в свої питання. Якщо той, у кого я беру інтерв'ю, відмовляється співробітничати, він стає покручем, фашистом, ідіотом».

Її називали «найзнаменитішою письменницею Італії», а також «журналістом, якому ніхто у світі не може відмовити». За півстоліттям своєї кар'єри вона інтерв'ювала таких політиків і знаменитостей, як Генрі Кіссинджер, аятола Хомейні, Лех Валенса, Віллі Брандт, Зульфікар Алі Бхутто, Муаммар Каддафі, Федеріко Фелліні, Ден Сяопін, Ясер Арафат. В 2001–2004, проживаючи в Нью-Йорку, вона написала серію статей і книг з критикою ісламу та арабської культури, що викликали великий суспільний резонанс і суперечку. У 2005 була нагороджена золотою медаллю президента Італійської Республіки за заслуги в галузі культури.

Головні тези відстоювані Фаллачі[ред.ред. код]

  • європейська політика багатокультурності зазнала поразки, оскільки емігранти не асимілюються і не сприймають європейські цінності як очікувалось, більше того відверто вороже ставляться до культурних надбань західної цивілізації;
  • західноєвропейські політики толерантно ставляться до відверто расистських і агресивних закликів лідерів деяких мусульманських громад у Західній Європі, зокрема до закликів винищення немусульман;
  • політичні еліти проводять політику замовчування і ігнорування випадків реалізації подібних закликів — зокрема, вбивство Піма Фортейна і Тео ван Гога;
  • західні інтелектуальні еліти здебільшого займають лівацькі, антихристиянські і водночас проісламські позиції, незважаючи на використання ісламськими активістами відверто жорстоких і брутальних практик (розстріли, відрубування голів, підриви вибухівки);
  • європейські політики закривають очі на знущання над жінками в ісламських країнах;
  • так званого поміркованого ісламу на практиці не існує;
  • західні ЗМІ уникають теми «ісламського тероризму» і відвертої підтримки його з боку лідерів ісламських релігійних громад;
  • пасивна політика яку проводять європейські еліти щодо ісламського екстремізму нагадує практику 1930-х років стосовно нацистського режиму.

Книги[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]