Оріон (сузір'я)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оріон
Оріон
Латинська назва Orion
Род. відмінок Orionis
Скорочення Ori
Пряме піднесення 5h 30m
межі від 4h 37m до 6h 18m
Схилення 5° 0'
межі від -11° ' до 22° 50'
Площа 594 кв.град. (26)
Зірки 8 яскравіше 3m
70 яскравіше 5,5m
Найяскравіша зірка Рігель 0,18m
Метеорні потоки Оріоніди, Хі-Оріоніди
Суміжні сузір’я
Спостерігається у широтах між +79° i −67°
Ввечері найкраще спостерігати протягом січня.
Вечірня (21:00) кульмінація в третій декаді січня
Існує з античності, запропоноване багатьма народами

Оріо́н (лат. Orion) — одне з найпомітніших сузір'їв на небосхилі. Розташоване на небесному екваторі. Названо на честь грецького міфічного мисливця Оріона. Сузір'я містить багато яскравих зір, у розташуванні яких впізнається фігура людини. Оріона легко розшукати за трьома блакитними надгігантами, що утворюють астеризм Пояс Оріона: Мінтака (араб. пояс‎), Альнілам (араб. перловий пояс‎) й Альнітак (араб. пасок‎), оскільки вони розташовані в лінію на приблизно однаковій кутовій відстані одна від одної. Південно-східним кінцем лінія вказує на блакитний СіріусВеликого Пса), а північно-західним — на червоний АльдебаранТельця). Цікаво, що сузір'я Оріон можна буде спостерігати у подібній конфігурації ще довго, оскільки власний рух основних зір досить малий, щоб його можна було швидко помітити неозброєним оком.

В Україні сузір'я Оріон спостерігається восени та взимку, найкраще в листопаді, грудні, січні[1].

Історія та назви[ред.ред. код]

Сузір'я Оріон із «Дзеркала Уранії» — набору тематичних карток, які були опубліковані у Лондоні бл. 1825 року

Помітна фігура Оріона на небосхилі виділялася багатьма народами й культурами, що спричинило розмаїття назв та появу низки легенд і міфів, що пов'язані з ним.

Оріон (за грецькою міфологією) — божество, син Посейдона й Океаніди Евріали, доньки Міноса. Оріона греки уявляли могутнім велетнем в блискучому озброєнні, з мечем і мідною непохитною булавою. Є багато версій його загибелі. В одних говориться, що мисливець загинув від стріли Артеміди після того, як поранив її в змаганні; через те, що вчинив насильство над гіперборейською дівою Опіс; за те, що він наважився викликати її на змагання у метанні диска; Артеміда вбила Оріона, не знаючи, що це він, внаслідок неприхильності до нього Аполлона. За іншими версіями, Оріон помер від укусу скорпіона, якого послала Артеміда, коли він хотів викрасти одну з супутниць богині; коли він під час полювання доторкнувся до її пеплоса. Але Боги зглянулися нам великим мисливцем, розмістили його на небі, у супроводі вірного пса Сіріуса[2][3]. Також на небосхилі можна знайти й сузір'я Скорпіон, яке важко спостерігати одночасно з Оріоном, оскільки Боги розташували Скорпіона так, аби коли Оріон з'являвся з-за горизонту, Скорпіон заходив з протилежного боку.

Давні українські народні назви цього сузір'я: Плуг та Золотий Плуг. Оскільки здавна на території України було поширене хліборобство, що було неможливе без плуга, та існував культ золотого плуга, предки теперішніх українців називали так групу зір, що нині є частиною сузір'я Оріон, таким чином вшановуючи своє основне знаряддя обробітку землі[4]. Також відомі з писемних джерел XVII ст. різдвяні свята Коляди, пов'язані з уславленням плуга, який ніби-то «падає з неба». За часів Київської Русі на Різдво Коляди кияни масово виходили на вулиці міста, на високі пагорби зустрічати це красиве сузір'я, яке уособлювало дарунок Сварога-коваля (тому християнська церква забороняла «кликать плугу» на Різдво[5]). Також окремо вирізняли в складі Плугу його частини: Чепіги та Полиця[6].

У Стародавньому Єгипті сузір'я Оріон утотожнювалося з Осірісом — правителем Дуату (загробого світу). За міфом, після того, як Сет убив свого брата Осіріса, розчленувавши його тіло та розкидавши частини по всьому Єгипту, їх сестра Ісіда позбирала всі частини тіла та, повернувши Осірісу на якийсь час життєву силу, понесла від нього сина Гора. А Осіріс потім піднявся на небеса та почав правити царством мертвих.[7].

Жителі Межиріччя називали це сузір'я Уру-анн, що перекладається як Світло небес[8]. А у Древньому Вавилоні воно називалося Вірний пастух небес[9].

Монета "Айк Наапет".jpeg

У Вірменії Оріон асоціюється з народним героєм Айком[10], який у давні часи символізував боротьбу вірменського народу за свободу й незалежність проти іноземної тиранії. За легендою він повів свій народ від тирана Бела у вірменські гори. Бел вимагав від Айка повернутися, але той не скорився. Тоді тиран з незліченною армією зійшовся у битві з невеликим, але хоробрим військом Айка, яке мужньо опиралось. Бел змушений був відступати, але стріла Айка вразила його на смерть[11]. 2007 року Центральний банк Вірменії випустив пам'ятну монету, де на одному боці зображено Айка, а на іншому — сузір'я Оріон[12].

У Біблії Оріон тричі згадується під назвою Кесіль (Йов 38.31 («Чи можеш ти зв'язати вузол Хима та порушити узи Кесіль»), Йов 9.9 («Він створив Ас, Кесіль і Хима, і тайники півдня»); Амос 38.31 («Хто створив Хима й Оріон, і перетворює смертну тінь на ясний ранок…»))[13]. Однозначно невідоме походження назви Кесіль (івр. כסיל‎, у буквальному сенсі — дурень), хоча, можливо, це назва етимологічно пов'язана з «Кіслев» — назва для дев'ятого місяця єврейського календаря (тобто листопад-грудень), яка, у свою чергу, може походити від єврейського кореня КСЛ, як у словах «Кесел», «Кісла» (כֵּסֶל, כִּסְלָה, надія, позитив), тобто існування надії на зимові дощі.

Зорі[ред.ред. код]

У сузір'ї багато гарячих молодих зір спектральних класів O й B, які утворюють зоряну асоціацію (посередині Туманності Оріона розташоване розсіяне скупчення зір, відоме як Трапеція Оріона.). Видима зоряна величина двох найяскравіших зір — близько нульової зоряної величини (у максимумі їх блиску) , 5 тьмяніших — 2m, ще 4 — 3m. У невеликі телескопи в Оріоні можна спостерігати такі цікаві кратні зорі як ι і σ.

Багато зір цього сузір'я входять до складу астеризмів. Деякі з них утворюють лише зорі Оріона (Пояс Оріона, Меч Оріона, Щит Оріона, Сніп), деякі включають у свій склад й зорі сусідніх сузір'їв (Зимове Коло, Зимовий Трикутник, Єгипетський Хрест).

Бетельгейзе[ред.ред. код]

Бетельгейзе (α Оріона) — найближчий до Землі червоний надгігант (відстань становить близько 430 св. років), напівправильна змінна зоря, що змінює свій блиск у межах від 0,2m до 1,2m із періодом близько 6 років, друга за яскравістю зоря цього сузір'я та 10-та серед найяскравіших зір нічного неба. Бетельгейзе є однією з зірок, що утворюють астеризм Зимовий Трикутник та Зимове Коло. Це одна з найвідоміших та найдослідженіших зір, її кутовий розмір один з найбільших на нічному небі. Входить до списку навігаційних зір. Останнім часом зірка активно змінює свою форму, що передує колапсу. Коли Бетельгейзе вибухне, упродовж шести тижнів у небі над Землею з'явиться «друге Сонце». Світловий день може збільшитися на 2 — 3 години. А в деяких куточках планети стоятимуть білі ночі[14].

Рігель[ред.ред. код]

Рігель (β Оріона) — блакитний надгігант (головний компонент, оскільки зоря є візуально подвійною), змінна зоря, що змінює свій блиск у межах від 0,03m до 0,3m із періодом близько 22-25 днів, найяскравіша зоря сузір'я та 7-ма серед найяскравіших зір нічного неба. Належить до навігаційних зір. Світність зорі становить 85 000 світностей Сонця, відстань до неї — близько 800 св. років. Рігель є найближчою до Землі зорею з такою великою світністю. Із 1831 року відомий як візуально подвійна зоря, складається з 3 компонентів (Рігель Б є спектрально-подвійною зорею). Оскільки зоря доволі яскрава, то вона освітлює пилові хмари, що розташовані знаходяться достатньо близько, зокрема IC 2118 (туманність Голова Відьми)[15].

Беллатрікс[ред.ред. код]

Беллатрікс (γ Оріона) — зоря-гігант що має біло-блакитний відтінок, зоря, яка нерегулярно змінює свій блиск у межах від 1,59m до 1,64m[Джерело?], третя за яскравістю зоря цього сузір'я та 27-ма серед найяскравіших зір нічного неба.Радіус Беллатрікс у 5,7 рази більший за радіус Сонця, а маса становить від 8 до 9 мас Сонця, відстань до зорі — (243 св. років, що є причиною великої світності, .

Альнілам[ред.ред. код]

Альнілам (ε Оріона, 1,69m) — одна з зір астеризму Пояс Оріона, четверта за яскравістю зоря цього сузір'я та 30-та серед найяскравіших зір нічного неба. Головний компонент - блакитний надгігант. Розташована набагато далі за інші яскраві зорі (1300 св. років), однак через дуже велику світність (375 000 L) виглядає на нашому небосхилі досить яскравою.

Альнітак[ред.ред. код]

Альнітак (ζ Оріона, 1,72m) — потрійна зоря (головний компонент  — блакитний надгігант), п'ята за яскравістю зоря цього сузір'я та 31-ша серед найяскравіших зір нічного неба. Одна з зір астеризму Пояс Оріона. Головний компонент має блиск 2,09m[Джерело?].

Саїф[ред.ред. код]

Саїф (κ Оріона, 2,05m) — надгігант, шоста за яскравістю зоря цього сузір'я та 52-га серед найяскравіших зір нічного неба. Розмір та відстань до неї приблизно такі ж, як у Рігеля, але яскравістю поступається йому, оскільки температура поверхні зорі становить 26 000 K, що призводить до випромінювання основної кількості енергії у вигляді ультрафіолетового випромінювання.

Мінтака[ред.ред. код]

Мінтака, (δ Оріона) — одна з зір астеризму Пояс Оріона. Кратна зоря, сьома за яскравістю зоря цього сузір'я та 69-та серед найяскравіших зір нічного неба. Головний компонент є спектрально-подвійною зорею, що складається з двох гігантів, які обертаються навколо спільного центру мас, що спричиняє періодичне затемнення їх одне одним, і це призводить до коливання блиску в межах від 2,26m до 2,14m, отже, зоря є змінною. Навколо подвійної зорі обертається ще 2 тіла.

Хатиса[ред.ред. код]

Хатиса[16] (ι Оріона, 2,75m). Найяскравіша зоря астеризму Меч Оріона. Її арабська назва — Наїр аль-Саїф — означає «найяскравіша меча». Кратна зоря, восьма за яскравістю зоря цього сузір'я. Складається з чотирьох компонентів, два з них є спектрально-подвійними зорями, зіткнення зоряних вітрів яких робить Хатису потужним джерелом рентгенівського випромінювання.

Табіт[ред.ред. код]

Табіт[Джерело?] (π3 Оріона, 3,16m) — найяскравіша зоря в астеризмі Щит Оріона, дев'ята за яскравістю зоря цього сузір'я. Досить близька (26,32 св. років), схожа на Сонце, але важча (1,32 M), масивніша (1,32M) і, відповідно, яскравіша (бл. 3 L).

Альджебба[ред.ред. код]

Табіт[Джерело?](η Оріона, 3,35m) — кратна зоря, десята за яскравістю зоря цього сузір'я, на небосхилі розташована між Рігелем та Мінтакою (удвічі далі від Рігеля). Складається з чотирьох компонентів, перебуває на відстані бл. 1000 св. років та входить до об'єктів Рукава Оріона.

Мейсса[ред.ред. код]

Мейсса (λ Оріона та λ Хека[Джерело?]) — гігант, одинадцята за яскравістю зоря цього сузір'я, блиск становить 3,39m. Належить до зоряного скупчення Колліндер 69, відомого також як скупчення Лямбди Оріона, вік якого - близько 5 мільйонів років.

Туманності[ред.ред. код]

Молекулярна Хмара Оріона

В Оріоні розташована низка туманностей, які входять до Молекулярної Хмари Оріона. Це гігантський комплекс міжзоряного пилу й газу, туманностей, молодих зір, та зір, що формуються; який розташований в нашій галактиці (Чумацький шлях) на відстані близько 1600 св. років та має кількасот св. років у поперечнику. Він був сформований при переході через центр Галактичного диска хмар щільності, які пов'язані зі спіральною структурою галактики. Існує припущення, що в цій області стався вибух наднової (або й наднових), що спричинили утворення Петлі Барнарда та швидше віддалення від Хмари Оріона кількох зір, а саме AE Візничого зі швидкістю 130 км/с, Мю Голуба зі шв. 120 км/с та 53 Овна зі шв. 60 км/с. Вони мали покинути Хмару Оріона 2-5 мільйонів років тому. Ймовірно також, що ці зорі були кратною системою, яку зруйнувала наднова цієї ж системи. В цій області виділяють такі об'єкти:

Відомі також й інші об'єкти, які не є такими популярними як вищевказані.

Туманність Оріона[ред.ред. код]

Туманність Оріона

Туманність Оріона (Мессьє 42 (М42); NGC 1976; Велика туманність Оріона) — найяскравіша дифузна туманність, яку можна спостерігати з Землі навіть неозброєним оком (блиск становить 4m), сприймаючи як яскраву зорю (θ (Тета) Оріона є комплексом зір, які знаходяться в цій же області), а елементарний оптичний прилад дозволить побачити, що насправді це велетенське скупчення пилу й газу масою бл. 300 M. Частина туманності (у верхньому лівому куті на зображенні) окремо відома як Туманність Де Майрана та класифікується як М 43 або NGC 1982. Вона відокремлена від основної туманності смугою пилу та містить в центрі змінну зорю NU Ori (блиск змінюється у межах від 6.5m до 7.6m). Кутові розміри туманності становлять 66'×60', що робить її на небосхилі приблизно в чотири рази більшою за Місяць чи Сонце, а лінійний діаметр становить близько 30 св. років[18]. Відстань, що становить близько 1600 св. років робить Туманність Оріона найближчим до нас регіоном масового зореутворення. Зорі, які там утворюються, формують розсіяне скупчення, і коли більшість їх сформується, то на місці туманності залишиться скупчення з кількох сотень або й тисяч зір приблизно одного віку (плюс-мінус кілька десятків мільйонів років). Навіть у наш час з допомогою достатньо потужного телескопа можна помітити скупчення, відоме під назвою Трапеція Оріона (є частиною об'єктів, що мають спільну назву "Тета Оріона"). Вчені також вважають, що через кілька сотень мільйонів років там може утворитися планета (навіть, може, й планети), подібні до нашої[19]. Складається туманність переважно з йонізованого водню під дією енергії гарячих молодих (віком бл. 30 000 років) зір спектральних класів O та B, більшою мірою зір скупчення Трапеція Оріона), що випромінює червоне світло. Також там міститься значна кількість інших елементів, особливо кисню[20]. Туманність Оріона як туманність не документувалася до 1610 року, поки її не виявив французький астроном Ніколя-Клод Фабрі де Пейреск. Перше серед відомих зображень туманності створене італійським астрономом Джованні Баттіста Годієрна у 1654 році.

Туманність Кінська Голова[ред.ред. код]

Петля Барнарда
Туманність Кінська Голова

Туманність Кінська Голова (Барнард 33) — темна туманність, міжзоряна хмара пилу, що цікавим чином сформувалася у формі голови коня. Розташована на відстані 1500 св. років ("висота" становить 5 св. років). Ми можемо спостерігати Кінську Голову лише тому, що позаду знаходиться яскрава емісійна туманність IC 434 (досягає 70' в довжину та лин кілька кутових хвилин у висоту), яка випромінює червоне світло (причиною червоного світіння є йонізація водню під дією випромінювання від зорі Альнітак). Нижче зліва розташована туманність NGC 2023, що контрастує з Кінською Головою[21]. Вперше цю туманність помітила вчений Вільяміна Флемінг у 1888 році на фотографічних пластинах при зйомці сузір'я Оріон у Гарвардської обсерваторії[22].

Мессьє 78[ред.ред. код]

Мессьє 78

Мессьє 78 (NGC 2068) — дифузна туманність, значно тьмяніша за Туманність Оріона (блиск 8.3m), але знаходиться на приблизні тій же відстані (бл. 1600 св. років). Окремо класифікуються такі об'єкти як NGC 2064, NGC 2067 та NGC 2071. При спостеріганні у телескоп туманність видно як туманну пляму, котра містить дві зорі блиском 10m (HD 38563A та HD 38563B), які, власне, й освітлюють хмару пилу, що відбиває це світло. Як кажуть астрономи, в цій туманності знаходиться багато зір, що формуються, 45 змінних зір, а також 17 об'єктів Хербіга-Аро (виникають, коли викинутий зорями газ вступає в реакцію з найближчими хмарами газу й пилу на швидкості кількасот км/с). Відкрита туманність була П'єром Мешаном 1780 року[23].

Петля Барнарда[ред.ред. код]

Петля Барнарда (Шарплесс 276) — емісійна туманність, хмара міжзоряного газу, що сприймається з Землі як велика дуга (практично півколо) навколо туманності Оріона; займає велику частину небосхилу (кутові розміри становлять бл. 14°×10°). ЇЇ можна помітити навіть неозброєним оком, але для цього потрібно дуже темне небо. Складається з гарячого йонізованого водню, який освітлююсь зорі в туманності Оріона, тому й має червоне забарвлення. Є так званою Сферою Стремґрена (сфера іонізованого газу навколо гарячої зорі або зір). Простягається туманність на 300 св. років. Найбільш імовірною теорією її виникнення вважається вибух однієї або кількох наднових бл. 2-3 млн. років тому. Вільям Гершель був перший, хто помітив цю туманність, але саме відкриття зазвичай приписують Едварду Барнарду, який у 1895 році перший отримав її фотозображення у Йоркській обсерваторії і назвав Петлею Оріона[24].

Туманність Полум'я

Туманність Полум'я[ред.ред. код]

Туманність Полум'я (NGC 2024) — емісійна туманність, хмара міжзоряного пилу й газу, що розташована на відстані 1500 св. років і своєю формою нагадує полум'я. Знаходиться на небосхилі біля зорі Альнітак, але з цією зорею більше зв'язків туманність не має, оскільки вона практично вдвічі ближча. Посередині неї знаходиться щільна смуга пилу й газу ("розщеплює" туманність на дві половини), за якою знаходяться молоде скупчення блакитних масивних зір, одна з яких знаходиться в центрі та випромінює інтенсивне ультрафіолетове випромінювання, чим й обумовлене світіння туманності. Ця зоря відома як IRS2b. Вона за яскравістю не поступалася б зорям Поясу Оріона, якби перед нею не було стільки пилу й газу. До відкриття цієї зорі зорю Альнітак вважали частиною туманності[25].

Джерела[ред.ред. код]

  1. Український радянський енциклопедичний словник. — Київ, 1986.
  2. Словник античної міфології Київ — 1985
  3. Оріон
  4. Народна астрономія українців
  5. Сузір'я Плуга (Оріона) в космології давньоукраїнського світотворення
  6. Знойко О. П. Міфи Київської землі та події стародавні. — К.: Молодь, 1989.
  7. Р. Бьювелл Э.Джильберт Секреты пирамид (Тайна Ориона).
  8. Созвездия зимнего неба. Орион и другие (мифы и реалии зимнего неба)
  9. Созвездие «Орион»
  10. Армянская культура в VI–IV веках до н.э.
  11. Айк
  12. Монета «Айк Наапет»
  13. Біблія. Книги священного писання старого та нового завіту. Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2004 р.
  14. Бетельгейзе
  15. Звезда Rigel (Ригель)
  16. Оріон // Астрономічний енциклопедичний словник / За загальною редакцією І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів: ЛНУ—ГАО НАНУ, 2003. — С. 333. — ISBN 966-613-263-X, УДК 52(031)
  17. The Orion Cloud and Association
  18. Orion Nebula
  19. M42 The Great Orion Nebula
  20. M42/M43, NGC1976, Orion Nebula
  21. The Magnificent Horsehead Nebula
  22. Stephen R. Waldee The discovery and early photographs of the Horsehead Nebula
  23. Таинственная отражающая туманность Мессье 78
  24. Barnard’s Loop and the Orion-Eridanus Bubble 78
  25. The Flame Nebula, an emission nebula in Orion

Посилання[ред.ред. код]

wikisky.org: Оріон


Див. також[ред.ред. код]


88 сучасних сузір’їв
Андромеда | Близнята | Велика Ведмедиця | Великий Пес | Візничий | Вітрила | Вовк | Водолій | Волопас | Волосся Вероніки | Ворон | Геркулес | Гідра | Годинник | Голуб | Гончі Пси | Дельфін | Діва | Дракон | Ерідан | Єдиноріг | Жертовник | Живописець | Жирафа | Журавель | Заєць | Змієносець | Змія | Золота Риба | Індіанець | Кассіопея | Кит | Кіль | Козоріг | Компас | Корма | Косинець | Лебідь | Лев | Летюча Риба |Лисичка | Ліра | Мала Ведмедиця | Малий Кінь | Малий Лев | Малий Пес | Мікроскоп | Муха | Насос | Овен | Октант | Орел | Оріон | Павич | Пегас | Персей | Південна Гідра | Південна Корона | Південна Риба | Південний Трикутник | Південний Хрест | Північна Корона | Піч | Райський Птах | Рак | Риби | Рись | Різець | Секстант | Сітка | Скорпіон | Скульптор | Столова Гора | Стріла | Стрілець | Телескоп | Телець | Терези | Трикутник |Тукан | Фенікс | Хамелеон | Центавр | Цефей | Циркуль | Чаша | Щит | Ящірка |