Станіслав Оріховський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Оріховський Станіслав)
Перейти до: навігація, пошук
Станіслав Оріховський
Orihowski S.jpg
Народився 1513
Оріхівці, Русь
Помер 1566
Журавиця, Русь
Національність русин
Відомий письменник
Конфесія католик
Дружина Магдалена Хелмська
Діти Андрій
POL COA Oksza.svg

Станісла́в Оріхо́вський (пол. Stanisław Orzechowski; 11 листопада 15131566) — польський релігійний і освітній діяч русинського (українського) походження доби Відродження. Перемишльський канонік. Письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст. Представник шляхетського роду Оріховських гербу Окша. Уродженець Галичини. Навчався у Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському і Болонському університетах. Товаришував з Альбрехтом Дюрером, Ульріхом фон Гутеном, Лукасом Кранахом старшим та іншими. Писав переважно латиною та польською мовою на теми державного устрою та релігії. Виступав на захист руської народної мови, підкреслював своє руське походження. Підписувався як «Orichovius Roxolanus» — Оріховський-Роксолан (русин). Одним із перших в європейській філософській думці став заперечувати божественне походження влади; надавав перевагу договірній теорії походження держави, яку вважав спілкою громадян, пов'язаних правом і спільною користю. Центральною темою творчості є свобода як найбільше надбанням людства, природний стан шляхетної натури. У книжечці «Baptistum Ruthenorum» («Хрещення русинів») розвивав ідею унії католицької і православної церков. Автор ідеї «Gente Ruthenus natione Polonus» про подвійну самоідентифікації руської шляхти в Польському королівстві. Візитівкою автора у новітній історії стало гасло «Ruthenorum me esse et libenter profiteor» — «Я русин, і охоче про це виголошую».

Біографія[ред.ред. код]

Будинок Станіслава Оріховського у Перемишлі

Народився 1513 р. у с. Оріхівці, на той час Перемишлянської єпархії Руського воєводства, в сім'ї окатоличеного українського шляхтича Станіслава Оріховського. Мати — шляхтянка Ядвіга Баранецька, дочка православного священика. Початкове навчання здобув у школі нижчого ступеня в Перемишлі, де отримав «початки письма і всіляких наук, відповідних хлоп'ячим літам», відзначаючись «швидким розумом і доброю пам'яттю». У 1526 р. продовжив освіту в Краківському університеті (1526), потім у Відні(1527), де його наставником був відомий гуманіст і поет, професор Віденського університету Олександр Брасікан. 1529 р. переїздить до Віттенберга, потрапляє під вплив відомого реформатора Церкви Мартіна Лютера та його соратника гуманіста Філіппа Меланхтона. Мартіну Лютеру настільки припав до душі гострий на розум юнак, що він поселив його у себе. Згодом Станіслав відбуває до Італії, де слухає лекції в Падуанському (1532) та Болонському(1540) університетах, вдосконалює освіту в Римі та Венеції. До кола його знайомих і близьких приятелів входили визначні церковні й державні діячі — Олександр Фарнезе, Франціско Коммендоні, Гієронімо Гінуччі, філософи Антоні Пассера та Гаспар Контаріні. Не менш іменитих друзів він мав і в Німеччині — Лукас Кранах Старший, Ульріх фон Гуттен, Альбрехт Дюрер. 1543 р., після сімнадцятирічного перебування за кордоном, Оріховський повертається назавжди на батьківщину. Оселяється у родовому маєтку. Під тиском обставин й супроти власної волі приймає сан священика.

Оріховський усвідомлював себе українцем, казав — «Gente Ruthenus, natione Polonus». Свої твори часто підписував подвійним прізвищем — Оріховський-Роксолан або Оріховський-Русин. У них він виступає на захист України від турецько-татарських вторгнень, симпатизує православній релігії (будучи католиком).

Світогляд[ред.ред. код]

Станіслав Оріховський-Роксолан — різноплановий мислитель, який виявив свої таланти у політиці, філософії, етиці, історії.

У галузі політики висловлював ідею «європейського дому» — згуртування європейських народів для подолання турецької експансії. Оріховський — один із перших в Європі ідеолог освіченої монархії (вважав доцільним мати «філософа на троні»). Аналізував природу монархічної держави, вважав за необхідне дотримуватися виборності короля всім народом. Разом з тим, працював над основами теорії демократичної держави, де влада підзвітна народові. Відстоював тезу відокремлення церкви від держави та верховенство світської влади. Вважав необхідним підпорядкувати приватні інтереси суспільним. У громадському житті найголовнішим вважав принцип спільного блага.

Вважав, що целібат суперечить природі людини, її праву мати сім'ю і продовжувати рід. Звертався до Папи Римського з проханням відмінити целібат.

Високо цінував освіту, мораль, рідну мову, культуру, релігійну толерантність, вільний вибір релігії, віру предків, гідність людини, патріотизм, служіння державі, громадську активність.

В галузі історії Оріховський підтримував цінності самосвідомості народу, історичної пам'яті, виховання патріотичних почуттів, любові до вітчизни. Саме йому належить фраза «Ruthenorum me esse et libenter profiteor» — "Я з українців (рутенців), про що кажу охоче і з гордістю.

В історичній схемі Станіслава Оріховського до територій, наданих Александром Македонським за так званою Грамотою Александра Македонського слов'янам, зараховувалася Рутенія (Русь). Причому появу цієї грамоти Оріховський пов'язував із перемогою «полководців» Александра Македонського (якому приписував слов'янське походження) — Чеха, Леха, Руса (Роксолана).

У праці «Напучення польському королю Сигізмунду Августу» виклав своє бачення образу ідеального короля. Щоб стати ідеальним королем для своїх підданих, філософ радить дотримуватися таких правил (в лапках — цитати з праці Станіслава Оріховського):

1. Прагнути справедливості та самовдосконалення:

«не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості. Але й цього недостатньо. Треба, щоб прагнула вона до науки, яка саму людину зробить і правдивою, і справедливою.»

2. Добирати гідне оточення:

«А чи ти знаєш приятелів короля? Знаю, відповів би, то й що? А чи всі вони гідні жити поруч короля? Я б засумнівався і, якби наполягав, сказав: Ні, не всі. Хто ж вони, ті, хто не гідний короля? Відповідаю: Ті, хто завжди хвалить його.»

3. Дотримуватися розподілу повноважень:

«якщо сам будеш піклуватися про все у державі, будеш не королем, а дуже нещасним підданим.» або більш художня версія цієї думки «Чи добре плаватиметься кораблю, де капітан сам хоче гребти, кинути стерно й вести спостереження за небом, зірками та вітром?» [5]

4. Вибрати правильне місце для мешкання: :"Ти — сторож королівства, так ми раніше вирішили. Місце ж сторожа, природньо, не всередині, а поза тими речами, які стереже." :

5. Дбати про прихильників, адже «Без прихильності підданих неміцною і непевною буває влада королів.»

«По-перше, якщо нічого не називатимеш у державі своїм, а лиш одній республіці все приналежним вважатимеш і покажеш, що ти, король, є ніби сторожем держави. Бо сторож жодну річ з тих, які стереже, не може назвати своєю… Друга ж річ, яка викликає велику доброзичливість у підданих, коли тих, яких ті правителі зараховують до свого почету, ласкавістю своєю оточиш.»

6. Раціоналізувати службу у війську:

«Зроби так, щоб певний час по черзі воювало кілька воєводств: одного року, наприклад, певні якісь три воєводства, а іншого року — інші три. Таким способом найкраще державу захистиш. Супроти ж особливо великої ворожої сили готував би посполите рушення.»

7. Понад усе поважати закон:

«А тепер поясню тобі, що таке закон. Він, як я вже показував, сам є правителем вільної держави, але мовчазним, сліпим і глухим. Завдяки йому обирається одна людина, яку ми звемо королем. Вона є вустами, очима й вухами закону. Якби закон міг вислуховувати, вести бесіди, ніхто не обирав би короля; бо закон сам навчає, що слід робити. А тому, що всього цього робити не може, прибирає собі посередника — короля. Коли ж якийсь требоніанець — один з римських рабів, наприклад, Ульпіан, влещуючись до тебе, скаже, що ти наймогутніший у своїй державі, не погоджуйся. Скажи, що у твоїй батьківщині править не людина, а закон. Отже, коли тебе запитають: хто ти? — відповідай побожно і правдиво так: я король — вуста, очі й вуха закону, а точніше, інтерпретатор закону, який присягнувся віру в королівстві зміцнювати і нічого іншого не робити, як тільки те, що закон скаже. Така відповідь буде не лише правдивою, а й преславною, величною і гідною спадкоємця Казимира Великого.»

8. Обрати потужний сенат:

«король (оскільки не сам по собі, але з ласки своїх підданих правителем у республіці стає), щоб більше державі прислужитися, обирає собі в спільники найкращих, найвидатніших з-поміж громадян і з допомогою їхнього авторитету, порад і думок оберігає республіку і в час війни, і в час миру. (…) коли добірних мужів залучатимеш до сенату, ні про що так не дбай, як щоб між сенаторами була належна згода. Бо ніщо так швидко не руйнує держави, як чвари в сенаті.»

9. Запровадити незалежну судову систему:

"якби колись те рішення попереднього сейму ти прийняв, те, в якому сказано, що треба встановити в державі суд з виборних суддів і туди передати всі суперечки з приводу приватних справ, щоб ти не міг оскаржити їх. "

10. Не втручатися у справи церкви:

«за яким правом король у церкві вибирає єпископа? Чим ти кращий за мене, чи будь-кого іншого? Адже при однакових правах у всіх однакова сила. … Ще більший гріх, коли при виборах єпископа виголошують такі слова: „Королівська величність за твоє вірне низькопоклонство дарує тобі сан єпископа“.»

«Gente Ruthenus natione Polonus»[ред.ред. код]

Майже у всіх творах Станіслава Оріховського добре простежується його політична і етнічно-культурна самоідентифікація. Підписуючи свої твори, біля свого прізвища він ставив слова «Роксолан» або «Рутенець» («русин»), тому і відомий в історії як Оріховський-Роксолан (Orichovius Roxolanus). Відкрито ідентифікував він себе як «русина» в більшості своїх творів. Так, в одному з них — політичному трактаті «Зразковий підданий» (в українському перекладі більше відомий як «Напучення польському королеві Сигізмунду Августу») — Оріховський заявляє: «Я русин, гордий цим, охоче про це повсюдно кажу»[1]. Свій рідний Перемишль Оріховський неодноразово називає «руським». У листі до П. Рамузіо він пише: «Перемишль, досить показне місце в Русі». Русь він називає «своєю батьківщиною», взагалі для творів Оріховського характерна опозиція «ми — вони». До перших він відносить власне Русь і Польщу (хоча останню і не завжди), до других — Московію, Угорщину та ін. зарубіжні країни.

Однак з «русинської» ідентифікацією в творах С. Оріховського органічно переплітається і тотожність з Польської державою, її релігією і культурою. У листі до П. Гамрата Оріховський пише: «Я людина рутенського роду, народився і вихований був у римському обряді». Ідентифікація з Польською державою добре простежується в листі до італійського гуманіста П. Рамузіо, де С. Оріховський відзначає, що студентів із земель Русі в західноєвропейських університетах називають поляками, оскільки вона «є провінцією, що входить до складу Польщі». Не чужою для Оріховського є і польська ідея сарматизму, сарматом він вважає і себе: «я теж Сармат, тому що Україна, яка є моєю батьківщиною, лежить у європейській частині Сарматії»[1].

І все ж справжньою декларацією поглядів Станіслава Оріховського-Роксолана стала його визначення українського шляхтича в Польщі: «руського племені польської нації» («gente Ruthenus natione Polonus»)[1], що як не можна краще свідчить про дуалізм політичної свідомості[2]. Чому політичної? С. Оріховський, безумовно, добре бачив впливу етнічного, релігійного та ін. аспектів на життя суспільства. Однак націй в сучасному розумінні цього поняття ще не склалося, тому під «народом» в той час швидше треба розуміти «шляхетський народ» / «шляхетську націю». Шляхта не об'єднувала себе ще з представниками інших соціальних станів в одну національну спільність. Так, під назвою утвореної в XVI ст. держави Річ Посполита Обох Народів потрібно розуміти союз «шляхетських народів» Польщі і ВКЛ, об'єднаних «спільною справою» (res publica — Rzeczpospolita). У цьому світлі «gente Ruthenus natione Polonus» можна розуміти також і як «руське плем'я польської держави». Українська шляхта, розуміючи свої «руське» походження, усвідомлювала і свою приналежність до польської політичної нації.

Право[ред.ред. код]

С. Оріховський уперше в історії західноєвропейської та вітчизняної культури сформував та обрав основою осмислення державно-правових інститутів концепцію природного права; одним із перших в історії вітчизняної правової думки підтримав теорію суспільного договору походження держави; став першим українським мислителем, який у своїх філософських трактатах обґрунтовував окремі елементи правової держави (верховенство права, верховенство закону, принцип поділу влади на гілки та їх розмежування, визнання держави гарантом прав і свобод людини та безумовним носієм обов'язків перед нею); значну увагу приділив феномену свободи і принципам справедливості, рівності та невідчужуваності прав людини. Крім цього, основними об'єктами, які потрапили у поле осмислення та філософствування гуманіста, були проблеми оптимальної форми правління держави, яка б забезпечувала суспільне благо, гарантії прав та свобод людини, не суперечила і не порушувала постулати природно-правової концепції; правовий статус монарха у державі; правовий статус сенату; окремі аспекти внутрішньої та зовнішньої політики; співвідношення світської й духовної влади; взаємозв'язок моралі та політики; взаємозв'язок природного і позитивного права.

У системності та глибині осмислення природного права саме український мислитель більше, ніж на півстоліття випередив Г. Гроція, якому й досі низка сучасних дослідників віддає авторство природно-правової теорії. Зважаючи на це, українська вчена Оксана Дуфенюк обґрунтовує позицію визнання С. Оріховського основоположником теорії природного права в Європі.

Праці[ред.ред. код]

Вшанування[ред.ред. код]

  • 2004 р. було видано збірку перекладів праць Станіслава Оріховського [1]
  • 2013 р. низка наукових осередків України (КНУ імені Тараса Шевченка, ЛНУ імені Івана Франка, ПХДПУ імені Григорія Скороводи та ін.) ініціює заходи з нагоди 500-річчя філософа [2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Оріховський-Роксолан С. Листи // ІЗБОРНИК. Історія України IX–XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації [Электронны рэсурс]. — 2002. — Рэжым доступа: http://izbornyk.org.ua/old14_16/old14_08.htm - Дата доступа : 04.02.2012.
  2. Попель, Р. І. Феномен двайной палітычнай свядомасці на прыкладзе гістарычнай спадчыны Станіслава Арыхоўскага-Раксалана / Р. І. Попель // Электронная бібліятэка БДУ [Электронны рэсурс]. — 2011. — Рэжым доступу: http://elib.bsu.by/handle/123456789/3561

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]