Освіта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Група дітей у старшій групі дитячого садка, Аланія, Туреччина
Випускники Кембриджського університету входять у Сенатський Будинок

Осві́та — цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь та навичок або щодо їх вдосконалення.

Також дисципліна, яка вивчає переважно методи навчання і вивчення в школах або подібних закладах у протилежність різним неформальним засобам соціалізації (наприклад, між батьками і їх дітьми). Тому освіту можна розуміти як передачу накопичених суспільством знань молодому поколінню для розвитку в нього пізнавальних можливостей, а також набуття умінь і навичок для практичного застосування загальноосвітніх і професійних знань.

Освіта призначена, щоб дати новому поколінню початкові знання культури, формуючи поведінку у дорослому житті і допомагаючи у виборі можливої ролі в суспільстві. У широкому сенсі слова, освіта — процес або продукт "…формування розуму, характеру або фізичних здібностей особистості… У технічному сенсі утворення — це процес, за допомогою якого суспільство через школи, коледжі, університети та інші інститути цілеспрямовано передає свою культурну спадщину — накопичене знання, цінності та навички — від одного покоління іншому «між поколіннями». В останні десятиліття в країнах Заходу набула широкого розповсюдження наукова експертиза у сфері освіти, яка здійснюється у формах "педагогічного аудиту", "психолого-педагогічної експертизи", "комплексної гуманітарної експертизи" тощо[1]

У повсякденному розумінні освіта крім усього іншого передбачає і, в основному, обмежена навчанням учнів учителем. Воно може полягати в навчанні читання, письма, математики, історії та інших наук. Викладачі з вузьких сфер, таких як астрофізика, право, географія або зоологія, можуть навчати тільки даному предмету, звичайно в університетах та інших вишах. Існує також викладання фахових навичок, наприклад, водіння. Крім освіти в спеціальних установах існує також самоосвіта, наприклад, через Інтернет, читання, відвідування музеїв або особистий досвід.

Завдання та функції освіти[ред.ред. код]

Освіта прискорює процес розвитку й становлення людини як особистості, суб’єкта, забезпечує формування її духовності, світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних принципів. Вона покликана допомогти суб’єкту увійти в культуру, освоїти її цінності й успішно діяти в культурному бутті; її завданням є формування суб’єкта, здатного побачити проблеми, суперечності цього світу, розпредметити його, знайти нові комбінації відомих елементів і своєю діяльністю створити відсутні елементи, для того, щоб інсайт, творче осяяння породило нову культурну реальність, діяльність зі створення культурних цінностей[2].

Освіта є одним із найбільш оптимальних способів входження людини у світ науки та культури, оскільки саме в процесі здобування освіти людина засвоює культурні цінності[2].

Право на здобуття освіти[ред.ред. код]

Докладніше: Право на освіту

Право на освіту в Україні гарантоване Конституцією. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності, а також незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах передбачають кримінальну відповідальність.

Право на освіту в наш час[Коли?] підтверджено національними та міжнародними правовими актами, наприклад, Європейською конвенцією про захист прав людини та основних свобод і Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права, прийнятим ООН в 1966 році.

Усвідомлення можливостей використання обов'язкової освіти як засобу знеособлення людини викликало в демократичному суспільстві розвиток руху за недержавний і навіть сімейна освіта, за велику частку курсів з відповідального вибором учня (за участю батьків і педагогів) в програмі середніх загальноосвітніх шкіл (тобто після закінчення початкової школи), підтримку самоосвіти, безперервної освіти протягом всієї діяльної життя людини (у міру виникнення освітньої потреби), позашкільної, дистанційної та додаткової освіти тощо.

Підходи до освіти[ред.ред. код]

Вже в античності склалися два основних підходи до навчання: культурна доречність та природна доречність. Одним з класичних викладів цих підходів є стаття знаменитого німецького педагога Адольфа Дістервега (1790–1866) рос. «О природосообразности и культуросообразности в обучении»'.

Прихильники культурної доцільності дотримуються думки, що підсумки навчання залежать виключно від культурного середовища, в яку «занурений» той, хто навчається (від наявності достатнього числа шкільних будівель, викладачів, їдалень, бібліотек з книгами, комп'ютерів у класах і вдома тощо). Істотною різноманітністю природних здібностей учня, по суті, нехтують. Характерною особливістю цього підходу є навчання всіх за єдиною програмою, в одному темпі тощо.

Для успішної роботи такого підходу, однак, абсолютно необхідний постійний контроль успіхів учнів і відсів невстигаючих. При порушенні цієї вимоги (що, звичайно, прикривається «самими добрими намірами») за рахунок явної і прихованої протидії небажаючих та/або нездатних вчитися (уточнимо, що саме за цією програмою і запропонованим способом) успішність навчання такої групи починає падати і за певних обставин негативні плоди такого навчання далеко перевершують його позитивні складові.

Так, в обов'язковій загальноосвітній школі, на думку ряду фахівців (В. В. Кумарін, професор, доктор педагогічних наук, «Педагогіка стандартності або чому дітям погано в школі» М., 1996) з її величезною різноманітністю цілей і природних здібностей учнів, і, в той же час, відсутністю планового відсіву, більше підходить принцип природоподібності.

Цікавий факт з вищезгаданої книги: в Російській імперії (друга половина XIX ст.) частка учнів, які закінчують повний курс гімназії, ледь перевищувала 10% від числа тих, що йшли в перший клас — і це при тому, що школа не була обов'язковою для всіх. Дослідження норвезьких та американських педагогів тих років показали, що (за відсутності відрахування невстигаючих) цей показник був звичайним і для північноамериканської, і для європейської школи, тобто діти були не кращі і не гірші в цьому відношенні своїх закордонних однолітків.

Іншими словами, при жорсткій (однаковій для всіх) програмі в загальноосвітній школі при десятирічній тривалості навчання частка невідповідних для такої школи більш-менш здорових дітей виявляється близько 90%. При поширеності різних захворювань, погіршення екологічної обстановки цей відсоток, зрозуміло, тільки збільшується. Тому багато питань виховання і навчання будуть вирішуватися суттєво по-різному (в тому числі прямо протилежно), залежно від прихильності відповідача до того чи іншого підходу до навчання.

Зауважимо, що така прихильність виявляється і у використовуваній системі понять. Так, прихильники культуросообразності називають навчання «освітою», а природосообразності — «просвітою» (освічують наявне, а нове утворювати можна і на порожньому місці), а відповідних працівників народної освіти — «освітянами». Для культуросообразного підходу характерні поняття «новоутворення здібностей» (в силу великої схожості з раковими захворюваннями нерідко переінакшується як «формування здібностей»), нехтування прикметником «природні» по відношенню до «здібностями», заміна самого слова «здібності» на «задатки». Звідси ж виникає поширеність переконання багатьох чиновників від освіти про те, що слово еліта (добірна частина) може відноситься тільки до діячів розумової праці («майстра — золоті руки» залишилися тільки в дореволюційних казках), у зв'язку з чим, наприклад, вся українська загальноосвітня школа вже багато років (найчастіше без урахування дійсних можливостей і потреб суспільства) «заточується» під підготовку до вищої школи.

Освіта за часів Середньовіччя[ред.ред. код]

Детальніше у статті «Середньовічна освіта»

Середньовічну систему освіти запозичено в античності, але її збагатили, пристосували до нових умов. Шкільна освіта будувалася на «семи вільних мистецтвах». Викладання велося латиною, у XIV столітті відбувається перехід на національні мови. Вікові особливості дітей не враховувалися. Читати в школі вчилися за Біблією. Відомості часто були фантастичними.

З розвитком міської культури кафедральні школи перетворювалися на університети. Університетські випускники мали право викладання в будь-якій школі. Університет поділявся на факультети. Революцію у викладанні здійснило книгодрукування.

До ХІІ століття книги зберігалися переважно у монастирських і кафедральних бібліотеках. Перші публічні бібліотеки відрилися в XV столітті у великих містах.

Розвиток[ред.ред. код]

Рівень освіченості населення і різних країнах світу

Оскільки суспільство має властивість ускладнюватися, навчання стає усе більш академічним, освітній досвід все менше стосується повсякденного життя через сильне абстрагування практичного боку та розглядання речей поза контекстом.

Застосовувати термін до примітивних культур можна тільки в сенсі інкультуризації, процесу передачі культурних засобів. Примітивна людина, чиєю культурою є тотальність її світу, має відносно фіксовану схильність до культурної безперервності та відсутності відчуття часу. Модель життя відносно статична, і знання передаються від покоління до покоління із незначними відмінностями. Тому знання про освіту доісторичних культур можна здобути тільки на основі примітивних культур, що вижили.

Мета примітивної освіти — забезпечення вступу дітей до звичаїв та традицій даного племені або групи. Це можна пояснити тим, що примітивні люди дуже стурбовані зростанням індивідуумів як членів родини і тому надають їм досконале розуміння їх устрою життя від проходження статевої зрілості до старості.

Історія освіти[ред.ред. код]

Система освітніх установ[ред.ред. код]

Початкова освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Початкова освіта

Початкова освіта покриває перші кілька років навчання. У різних країнах воно починається у віці від п'яти до семи років і займає до семи років. Нині не менше 70% дітей у світі отримують початкову освіту. Зусиллями ЮНЕСКО передбачається запровадити загальне початкову освіту в більшості країн світу до 2015 року. Вік закінчення початкової освіти в різних країнах різний, але в середньому це 11-12 років. У деяких країнах заклади початкової та середньої освіти розділені.

Середня освіта[ред.ред. код]

У розвинених країнах середня освіта, починаючи з XX століття, є обов'язковою та загальною. Вік закінчення середньої освіти зазвичай наближений до настання повноліття, після чого освіта або завершується, або продовжується у вищій школі, установах професійної освіти та інших освітніх установах, навчання в яких не є обов'язковим для всіх. Зазвичай середню освіту отримують в підлітковому віці, і її основною метою є підготовка до продовження освіти.

Вища освіта[ред.ред. код]

Росія має найбільше академічних випускників, ніж в будь-якій іншій країні Європи.

На відміну від початкового і середнього, вища освіта навіть у розвинених країнах не є загальною. У найбільш розвинених країнах через систему вищої освіти проходить до половини населення. Вона сама по собі є значущою галуззю економіки, як джерело наукових знань і освічених працівників для інших галузей. Традиційно вищу освіту поділяють на два етапи: бакалаврат та магістратура/аспірантура, але в Україні (до приєднання до Болонського процесу) такий поділ стосувався лише аспірантури, а замість бакалаврів і магістрів радянські вузи готували фахівців. Основними закладами вищої освіти є університети і коледжі. Випускники вузів зазвичай отримують диплом, а аспірантам за підсумками захисту кандидатської дисертації може бути присуджена вчена ступінь. На останньому етапі навчання студенти і аспіранти зобов'язані не тільки здобувати освіту у звичайному розумінні цього слова, але й брати безпосередню участь у наукових дослідженнях, а отримання диплома або наукового ступеня залежить від результатів наукової роботи.

Альтернативна освіта[ред.ред. код]

Альтернативна освіта, також відома як нетрадиційна освіти або освітня альтернатива, це широке поняття, яке може бути використане для позначення всіх форм навчання за межами традиційної освіти (для всіх вікових груп і рівнів освіти). Може включати в себе не тільки форми навчання призначені для студентів з особливими потребами (від підліткової вагітності до розумового розвитку), а й форми навчання призначені для широкої аудиторії і використання альтернативних освітніх філософій і методів.

Альтернативи останнього типу часто є результатом реформи освіти і йдуть корінням в різні філософії, які зазвичай принципово відрізняються від традиційної обов'язкової освіти. Хоча деякі з них сильно політично, науково або філософсько орієнтовані, інші більш неформальні об'єднання викладачів і студентів незадоволені деякими аспектами традиційної освіти. Ці альтернативи, в тому числі чартерні школи, альтернативні школи, приватні школи, домашнє навчання бувають найрізноманітнішими, але часто підкреслюють значення малого розміру класу, близьких відносин між студентами та викладачами, і почуття спільності.

Освіта для корінних народів[ред.ред. код]

Все частіше, включення корінних моделей освіти (методи і зміст) в якості альтернативи в рамках формальної і неформальної освітньої системи, представлено важливим чинником, який зумовив успіх цих громад корінних народів, які обирають для освітнього доступу ці системи, як студентів/учнів та вчителів-інструкторів.

Освітні технології[ред.ред. код]

Освітня технологія — це система засобів, форм і способів організації освітньої взаємодії, що забезпечують ефективне управління і реалізацію освітнього процесу на основі комплексу цілей і певним чином сконструйованих інформаційних моделей освоюваної реальності — вмісту освіти.

У документах ЮНЕСКО технологія навчання (поняття не є загальноприйнятим в традиційній педагогіці) розглядається як системний метод створення, застосування і визначення всього навчального процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних, людських ресурсів і їхньої взаємодії. Технологічність навчального процесу полягає в тому, щоб зробити навчальний процес повністю керованим.

Наочно-орієнтовані технології навчання

  • Технологія постановки мети
  • Технологія повного засвоєння (за матеріалами М. С. Кларіна)
  • Технологія педагогічного процесу за С. Д. Шевченко
  • Технологія концентрованого навчання

Особово-орієнтовані технології навчання

  • Технологія навчання як навчального дослідження
  • Технологія педагогічних майстерень
  • Технологія колективної миследіяльності (КМД)
  • Технологія евристичного навчання

Форми[ред.ред. код]

Рівні освіти[ред.ред. код]

Освіта в Україні[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Україні

В Україні освіта складається з багатьої рівнів, починаючи зі школи і закінчуючи університетом.

Освіта в країнах, що розвиваються[ред.ред. код]

Всезагальна початкова освіта є однією з восьми Цілей розвитку тисячоліття й в цьому були досягнуті великі успіхи в останнє десятиліття, однак багато чого ще належить зробити. Дослідники з Інституту міжнародного розвитку вказують основні перешкоди на шляху збільшення фінансування з боку донорів, які включають: пріоритети, архітектуру допомоги, а також відсутність мотивації і пропагандистської діяльності. Крім того, Transparency International виявила корупцію у сфері освіти в якості основних перешкод на шляху забезпечення загальної початкової освіти в Африці. Крім того, попит в країнах, що розвиваються для поліпшення доступу до освіти не такий високий, як і слід було очікувати, оскільки уряди вдаються лише періодичних витрат на освіту і здійснюють економічний тиск на тих батьків, котрі хочуть, щоб їхні діти навчалися й не бачать довгострокової вигоди від освіти. Останні дослідження з питань дитячої праці та злиднів припустили, що, коли бідні сім'ї досягти певного економічного порогу, де сім'ї в стані забезпечити свої основні потреби, батьки повернуть своїх дітей до школи.

Але без потенціалу, немає розвитку. Дослідження, провело ЮНЕСКО та Міжнародний інститут планування освіти показує, що сильний потенціал в галузі планування освіти та управління може мати важливий вплив на систему в цілому. Сталий розвиток потенціалу потребує комплексу заходів на інституційних, організаційних і індивідуальному рівнях, що може бути засноване на деяких основоположних принципах:

  • національну керівництва і відповідальність повинні бути наріжним каменем будь-якого втручання;
  • стратегії повинні бути контексті актуальних і конкретних контекстів;
  • Вони повинні передбачати комплексний набір додаткових заходів, хоча здійснені можливо, будуть окремими кроками;
  • партнери повинні отримати довгострокові інвестиції в розвиток потенціалу, під час роботи у відношенні для короткострокових досягнень;
  • зовнішнє втручання має залежати від оцінки впливу національного потенціалу на різних рівнях.

Відсутність хороших університетів, і низький рівень визнання для гарних університетів, є очевидним, в країнах з високою щільністю населення. У деяких країнах, є форми, більш структуровані, з негнучкою централізованою програмою з центрального органу, що регулює всі аспекти освіти.

  • Завдяки глобалізації, посилення тиску на студентів у навчальній діяльності
  • Видалення певного відсоток студентів для імпровізації вчених (як правило, практикується у школах, після 10 класу)

Індія в наш час[Коли?] розробляє технології, і будує наземні телефонні ліній та Інтернет. Замість цього, Індія запустила EDUSAT, освітній супутник, які можуть досягати більш країни на значно зниженою вартістю. Існує також ініціативи, створення Фонд OLPC, групи з MIT Media Lab за підтримки декількох великих корпорацій до розробки $ 100 ноутбука для доставки освітнього програмного забезпечення. Ноутбуки, стали широко доступні з 2008 року. Ноутбуки продаються за собівартістю або віддаються на основі пожертвувань. Це дозволить країнам, що розвиваються, дати своїм дітям освіту, і допомогти поширитися цифровим технологіям поширитися у всьому світі.

Інтернаціоналізація[ред.ред. код]

Освіта стає все більш міжнародною. Матеріали стають все більше залежать від багатьох міжнародних факторів, проте обмін серед студентів на всіх рівнях також відіграє все важливішу роль. У Європі, наприклад, Програми Сократ-Еразмус стимулюють обмін між європейськими університетами. Крім того, Фонд Сороса надає багато можливостей для студентів з Центральної Азії та Східної Європи. Такі програми, як International Baccalaureate сприяли інтернаціоналізації освіти. Деякі вчені стверджують, що незалежно від того, чи є одна система краще або гірше іншої, різні шляхи отримання освіти часто можна вважати найбільш важливим, збагачуючим елементом міжнародного навчання.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чепа М.-Л.А. Психологічна експертиза освіти / Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України "Проблеми загальної та педагогічної психології". Том ХІІ, ч. 5. - К., 2010. - С. 337-341.
  2. а б Л. Б. Лук’янова Соціокультурна функція освіти дорослих у сучасному суспільстві

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]