Освічений абсолютизм

Освічений абсолютизм — політика, здійснювана у XVIII столітті в деяких європейських монархічних державах. Її змістом було знищення або перетворення "зверху" найбільш застарілих феодальних порядків. Монархи, які здійснювали цю політику, зображували своє правління як союз королів і філософів.

Хронологія [ред.]

Хронологічні межі освіченого абсолютизму умовні, зазвичай наводиться період з 1740 р. по 1789 р., тобто від вступу на престол прусського короля Фрідріха II до Великої французької революції.

Основи освіченого абсолютизму [ред.]

Теорія «освіченого абсолютизму», родоначальником якої вважається Томас Гоббс, цілком пройнята раціоналістичною філософією століття «просвіти». Сутність її полягає в ідеї світської держави, в прагненні абсолютизму поставити вище всього центральну владу. До XVIII століття державна ідея, виразником якої був абсолютизм, розумілася вузькопрактично: поняття про державу зводилося до сукупності прав державної влади. Міцно тримаючись за вироблені традицією погляди, освічений абсолютизм вніс разом з тим і нове розуміння держави, яка вже накладає на державну владу, що користується правами, і обов'язки. Наслідком такого погляду, що склалася під впливом теорії договірного походження держави, з'явилося те теоретичне обмеження абсолютної влади, яке викликало в європейських країнах цілу низку реформ, де поруч з прагненням до «державної користі» висувалися турботи про загальний добробут.

«Просвітницька» література XVIII століття не тільки ставила завдання критики старих порядків: прагнення філософів і політиків того часу сходилися в тому, що реформа повинна здійснитися державою і в інтересах держави. Тому характерна риса освіченого абсолютизму - союз монархів і філософів, які бажали підпорядкувати держава чистому розумові.

У літературі «освічений абсолютизм» був зустрінутий захоплено. Найбільш яскравий приклад освіченого абсолютизму - політичний світогляд Вольтера, цієї ж точки зору трималася і школа фізіократів з Кене, Мерсьє-де-ла-Рів'єром і Тюрго на чолі.

Країни [ред.]

Процес освіченого абсолютизму охопив всі країни Європи, крім Англії, Польщі і Франції: Англія вже досягла того, до чого прагнув освічений абсолютизм, в Польщі не було королівського абсолютизму і панувала шляхта, а королі Франції Людовик XV і Людовик XVI не в змозі були взяти на себе ролі ініціаторів реформи, внаслідок чого колишній лад був зруйнований революцією.

Представники освіченого абсолютизму [ред.]

Центральними фігурами цієї епохи були Фрідріх II Великий (з 1740 по 1786) і Йосип II Австрійський (з 1780 по 1790). Інші представники освіченого абсолютизму:

В Іспанії - міністр Аранда при Карлі III (1759-1788)
В Португалії - Помбал (1760-1777) при Йосипі Емануілі
В Неаполі - міністр Тануччі при Карлі III і Фердінанді IV
В Тоскані - Леопольд I (1765-1790)
В Данії - Крістіан VII (1766-1808) з міністром Струензе (1769-1772)
В Швеції - Густав III (1771-1792)
В Бадені - Карл Фрідріх
В Речі Посполитої - Станіслав Понятовський (1764-1795)
В Україні і Росії - ректор Києво-Могилянської академії і глава Святого Синоду Феофан Прокопович

Діяльність усіх цих реформаторів була значною мірою наслідуванням перетворень Фрідріха II і Йосипа II, які втілили в собі два напрями, що доповнюють один одного і цілком характеризують освічений абсолютизм.