Оселедець (зачіска)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Козак Мамай з чубом

Чуб — старовинна чоловіча зачіска у вигляді довгого пасма волосся на голеній голові (переважно у козаків); чуприна. Назва «оселедець» пішла від Катерини ІІ відомою своєю неприязню до козаків, так вона називала їхню традиційну зачіску.

Історія[ред.ред. код]

Одні з найперших згадок про чуприну знаходяться у візантійських описах князя Святослава Ігоровича, при цьому така зачіска розглядається як ознака знатного походження. Зокрема відомий візантійський історик-хронист Лев Диякон таким чином зображує київського князя[1]:

« ...середнього зросту, не надто високого й не дуже низького, бровастий, з ясно-синіми очима, кирпатий, безбородий, з густим волоссям над верхньою губою. Голова була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатного роду…  »

Однак найбільшого розповсюдження чуприна набула за часів козаків, ставши одним з основних елементів опису козака в образотворчому мистецтві та літературі:

Питалися козака:
«Що то за причина,
Що в вас гола голова,
А зверху чуприна?»

«А причина то така:
Як на війні згину -
Мене ангел понесе
В небо за чуприну»

Степан Руданський[2]

Зачіска «оселедець» була поширена у євразійських кочових народів, а також народів, що виводили від них своє походження. У середньовіччі її носили тюрки й татари, а в ранньому новому часі — татари, турки, русини, поляки. У Османській імперії оселедець був зачіскою яничарів. У Речі Посполитій був атрибутом «сарматської моди» й мав поширення серед шляхти і козаків.

Опис[ред.ред. код]

Чуб та чуприну зазвичай розглядають як два окремі види зачіски. Чуб підстригався так: над лобом на скронях і на потилиці волосся голилося чи стриглося при тілі, і тільки серед голови залишалося на долоню широке, кругле пасмо довгого волосся. Те волосся розчісували на всі боки і підстригали кругом — вище над лобом, а нижче на потилиці. Таким чином голені місця прикривалися чубом і здавалося, що голова вся у волоссі; тільки коли чуб закочувався вітром, то голий череп відкривався, і від того обличчя людини робилося дико-величним і войовничим.

Зовсім інакше підстригалася чуприна. Вся голова голилася чи стриглася при тілі, над самим же лобом лишали кругле пасмо волосся пальців у три ширини. Волосся те часом відростало у довгу косу, яку можна було зачесати на лівий бік, або обвести кругом голови і замотати за ліве вухо, або просто довести до нього і замотати. Частіше, коли вона була не дуже довга, тільки спускалася на вухо і кінець її теліпався на плечі. Вважалося, що така коса надає лицю дуже войовничий вигляд та оригінальну красу.[3] Чуприну неодмінно носили за лівим вухом, як усі відзнаки і нагороди[4]. В Україні існував навіть спеціальний термін «чуприндир» — хоробрий, як запорожець, що носить чуприну на голові[5].

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гальвар Чйон. «Русь вікінгів» — Кай Гансен, Ставангер, 2009. ISBN 978-82-91640-41-9, стор. 47
  2. Руданський С. «Твори в трьох томах» — К.:Наукова думка
  3. «Чуб і чуприна» Український Світ.- 1996. — № 1-3
  4. Яворницький д. І. «Історія запорізьких козаків». — Львів: Світ,1990
  5. Стороженко О. «Марко Проклятий. Оповідання» — К.:Дніпро,1998

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. — К.: Наукова думка, 1990. — Т.1 (укр.)

Посилання[ред.ред. код]