Осецький Олександр Вікторович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Вікторович Осецький
Osecki.jpg
Народився 24 липня 1873(1873-07-24)
Кременець
Помер 26 лютого 1936(1936-02-26) (62 роки)
Франція Париж
Країна size УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання генерал-хорунжий
Командування командувач Холмської групи Дієвої армії УНР
Нагороди
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Олександр Вікторович Осецький (*24 липня, 1873, Кременець—†26 лютого, 1936, Париж) — український військовий діяч, генерал УНР.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив із дворян Волинської губернії.

В Російській армії[ред.ред. код]

Закінчив Полоцький кадетський корпус (1892), 1-ше військове Павлівське училище (1894), вийшов підпоручиком до 59-го піхотного Люблінського полку (Одеса). 2 вересня 1900 р. закінчив 2 класи Миколаївської академії Генерального штабу за 2-м розрядом.

З 19 листопада 1900 р. — молодший ад'ютант штабу 15-ї піхотної дивізії. З 10 березня 1902 р. — молодший офіцер 6-го Фінляндського стрілецького полку. З 9 травня 1902 р. — ад'ютант Офіцерської стрілецької школи. 11 травня 1903 р. закінчив Санкт-Петербурзький Імператорський археологічний інститут. 11 червня 1904 р. був переведений до лейб-гвардії Санкт-Петербурзького полку з перебуванням на посаді ад'ютанта Офіцерської стрілецької школи. З 24 грудня 1907 р. — приділений до лейб-гвардії Преображенського полку (25 липня 1908 р. переведений до цього полку). З 27 грудня 1907 р. — командир 6-ї роти лейб-гвардії Преображенського полку. 21 січня 1909 р. отримав звання гвардії капітана. 21 вересня 1912 р. закінчив Офіцерську стрілецьку школу, згодом викладав у ній.

З 26 липня 1914 р. — підполковник з переведенням до 6-го гренадерського Таврицького полку (Москва). 19 листопада 1914 р. — полковник за бойові заслуги з призначенням командиром 3-го гренадерського Перновського полку. 18 грудня 1914 р. був нагороджений Георгіївською зброєю за бій 79 листопада 1914 р біля с. Віржбице, де тимчасово очолював 6-й гренадерський Таврицький полк. 28 вересня 1914 р. був контужений біля м. Нова Олександрія, 1 серпня 1915 р. вдруге контужений біля с. Корчувка. З 14 лютого 1917 р. — командир бригади 31-ї піхотної дивізії. З травня 1917 р. — командир бригади 2-ї гренадерської дивізії Гренадерського корпусу. Останнє звання у російській армії — генерал-майор.

На службі Україні[ред.ред. код]

У листопаді 1917 р. разом з капітаном О. Удовиченком був змушений залишити Гренадерський корпус, де вони служили, оскільки солдати-більшовики погрожували розправою як з керівниками українського військового руху. Прибув до Києва у розпорядження Центральної Ради. 29 листопада 1917 р. був призначений начальником 4-ї Української дивізії 2-го Січового Запорізького (51-го армійського) корпусу, яка знаходилася на фронті, однак посаду не обійняв, перебував у Києві при Військовому міністерстві Центральної Ради. Під час вуличних боїв у Києві був приділений до Гайдамацького Коша Слобідської України.

З 12 лютого 1918 р. — начальник Українського Генерального штабу. З 5 березня 1918 р. — начальник Головного штабу УНР. З 17 квітня 1918 р. до 6 червня 1918 р. — командувач Полтавського (згодом — 6-го) корпусу Армії УНР, згодом — Армії Української Держави. З червня 1918 р. — начальник корпусу залізничної охорони, який перебував у стадії формування.

З 15 листопада 1918 р. — Наказний Отаман УНР та за сумісництвом начальник Генерального штабу військ Директорії. З 22 січня 1919 р. — за сумісництвом заступник Військового міністра УНР та головний інспектор військ УНР. З 7 квітня 1919 р. — командувач Холмської групи Дієвої армії УНР (одночасно — в. о. Наказного Отамана УНР). Після розгрому Холмської групи 17 травня 1919 р. обіймав лише посаду Наказного Отамана. 26 липня 1919 р. був усунутий з цієї посади та призначений військовим радником місії УНР в Італії. Але до Італії так і не від'їхав, приватно мешкав у Кам'янці-Подільському, оскільки уряд УНР не виділив коштів для місії. У грудні 1919 р. перейшов на територію, зайняту польськими військами. З 26 грудня 1919 по 6 січня 1920 — Військовий комісар Директорії України.

З 26 квітня 1920 р. — представник Головного Отамана УНР при Ю. Пілсудському.

З 1923 р. жив на еміграції у Франції. Помер та похований у Парижі.

Джерела[ред.ред. код]