Основна частота

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вібрація і стоячі хвилі на струні, основна і 6 обертонів

Основну частоту (англ. fundamental frequency, F-Zero) — часто визначають як найнижчу частоту хвилі періодичної форми. у термінах суперпозиції синусоїд (наприклад ряд Фур'є), основна частота є найнижчою частотою в сумі. У деяких випадках, основна частота скорочено вказується як f0 (або FF), що позначає найнижчу частоту рахуючи від нуля.[1] Іноді її скорочують як f1, перша гармоніка.[2] (Тоді друга гармоніка f2 = 2⋅f1 і т.д. В цьому контексті, нульова гармоніка буде 0 Hz.)

Всі синусоїдальні і багато несиносуїдальних форм хвиль є періодичними, тобто точно повторюються з часом. Один період є найменшою одиницею повторення функції і повністю описує функцію. Періодичність функції можна показати знайшовши деякий період T для якого таке рівняння істинне:

 x(t) = x(t + T)\text{ for all }t \in \mathbb{R}

Це означає, що для часу кратного деякому періоду T значення сигналу завжди однакове. Найменше можливе значення T для якого це так називається фундаментальним періодом і фундаментальною частотою (f0) є:

 f_0 = \frac{1}{T}

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Speech Internet Dictionary». Phon.ucl.ac.uk. Процитовано 2014-03-13. 
  2. «Standing Wave in a Tube II - Finding the Fundamental Frequency». Nchsdduncanapphysics.wikispaces.com. Процитовано 2012-11-27.