Остання пісня Міфуне

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Остання пісня Міфуне
Mifunes sidste sang
Жанр драма, кінокомедія
Режисер Серен Краг-Якобсен
Продюсер Бріґітта Гальд
Мортен Кауфман
Сценарист Андерс Томас Єнсен
Серен Краг-Якобсен
У головних
ролях
Ібен Яйлє
Андерс Бертельсен
Оператор Ентоні Дод Мантл
Композитор Тор Бакгаузен
Карл Білле
Крістіан Сіверт
Монтаж Валдіс Оскардоттір
Кінокомпанія Zentropa
Дистриб'ютор Nimbus Film Productions
Тривалість 98 хв.
Мова данська
Країна Данія Данія
Швеція Швеція
Рік 1999
Дата виходу 13 лютого 1999 (Берлінський кінофестиваль)
2004 (Україна, «Молодість»)[1]
IMDb ID 0164756
Рейтинг MPAA: R
dogme95.dk/mifune/forside/forside.htm

Остання пісня Міфуне (дан. Mifunes sidste sang) — данський художній фільм у жанрі романтична комедія 1999 року.

Синопсис[ред. | ред. код]

Крестен залишив ферму свого батька і знайшов роботу у Копенгагені. Він одружується з донькою директора великої компанії, попереду — блискуча кар'єра. Раптом батько вмирає. Крестен повертається додому. На фермі — повне запустіння. Він залишається доглядати за своїм божевільним братом Рюдом. Він дає у газеті оголошення про пошук гувернантки, яка допомогла б йому у цій справі. На оголошення відгукується Ліва — дівчина, що має займатися проституцією, щоб оплатити інтернат для молодшого брата, але яка має переховуватися від маніяка, що залишає їй телефонні повідомлення з погрозами.

Клер, дружина Крестена, переконана, що він походить з багатої сім'ї і отримав у спадщину дорогий маєток. Несподівано приїхавши до ферми, вона шокована тим, що бачить: напіврозвалений будинок, божевільний брат, молода гарна дівчина. Розгнівана, Клер залишає чоловіка. Її батько звільняє його. Крестен опиняється ні з чим.

Бйорка, дванадцятирічного брата Ліви, виганяють з інтернату. Ліва не має іншого виходу, як забрати його на ферму. На початку, хлопець глузує з Рюда і лає все навколо. Потім Бйорк і Рюд знаходять спільну мову.

Крестен та Ліва починають подобатися одне одному. Але коли Ліва дізнається, що «маніяк», через якого вона мала втікати з Копенгагену, — це невдалий жарт її брата, який залишав повідомлення «дорослим» голосом, вона втрачає віру у життя. Вони з братом викликають таксі, щоб покинути ферму, але низка несподіванок стає на заваді цьому рішенню. Зрештою, Крестен та Ліва усвідомлюють, що по справжньому кохають одне одного.


Ролі[ред. | ред. код]

  • Ібен Яйлє у ролі Ліви Псіландер
  • Андерс В. Бертельсен у ролі Крестена
  • Єспер Асхольт у ролі Рюда
  • Еміль Тардінг у ролі Бйарке Псіландер
  • Андерс Гов у ролі Гернера
  • Софі Гробель у ролі Клер
  • Папріка Стеен у ролі Пернілле
  • Метте Братланн у ролі Ніни
  • Сюзанна Сторм у ролі Ганне
  • Елен Гілінгсе у ролі Лікке
  • Сідсе Бабетт Кнудсен у ролі Біббі

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Берлінський кінофестиваль 1999:
  • Боділ 2000 за найкраща чоловіча роль другого плану (Єспер Асхольт)
  • Фестиваль Роберт 2000:
    • Найкраща другорядна чоловіча роль (Єспер Асхольт)
    • найкращий монтаж (Вальдіс Оскардоттір)
  • нагорода AFI Fest
  • Amanda Awards (Норвегія)
  • нагорода за найкращий фільм Lübeck Nordic Film Days
  • Приз глядацьких симпатій Норвезького міжнародного кінофестивалю

Номінації[ред. | ред. код]

  • Берлінський кінофестиваль 1999: «Золотий ведмідь»
  • Європейський кіноприз 1999:
    • Найкращий фільм (Брігітта Гальд та Мортен Кауфманн)
    • найкращий актор (Андерс В. Бертельсен)
    • найкраща акторка (Ібен Яйле)
  • Camerimage 1999:
    • Золота жаба (Ентоні Дод Мантл)
  • Премія «Боділ» 2000:
    • Найкращий фільм
    • найкращий актор (Андерс В. Бертельсен)
    • найкраща акторка (Ібен Яйле)
  • Фестиваль Роберт 2000:
    • Найкращий актор (Андерс В. Бертельсен)
    • найкраща акторка (Ібен Яйле)
    • найкраща операторська робота (Ентоні Дод Мантл)
    • найкращий сценарій (Андерс Томас Єнсен та Серен Краг Якобсен)
  • найкращий звук (Мортен Дегнбол та Ганс Мюллер)
  • Нагорода асоціації кінокритиків Лас-Вегаса за найкращий іноземний фільм

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 квітня 2014. Процитовано 7 квітня 2011.